Четверта  причина - і мабуть головна - це недосконала  тарифна політика.

     Як  можна побачити на малюнках (2.2-2.4), рівень тарифів практично у всіх регіонах не забезпечує відшкодування витрат звичайної діяльності підприємств.

     За  оперативними даними підприємств-виробників послуг, рівні відшкодування населенням фактичної вартості послуг в областях по базових підприємствах коливаються:

     з теплопостачання – від 65 відсотків у м. Севастополі до 100 відсотків у містах Києві, Дніпропетровську, Львові, Миколаєві, Одесі, Харкові та Чернігові;

     Рис. 2.2

     з водопостачання – від 24 відсотків  в АР Крим до 100 відсотків у м. Києві;

     Рис. 2.3

     з водовідведення – від 27 відсотків у м. Севастополі до 100 відсотків у містах Києві та Одесі.

     Рис. 2.4

     Місцевим  органам влади потрібно предметно  займатись цим питанням: або встановлювати  тарифи, які б відшкодовували фактичну вартість послуг, або відшкодовувати підприємствам галузі через місцеві бюджети різницю в тарифах у разі затвердження їх нижчими від собівартості.

     Зростання дебіторської заборгованості суттєво  впливає на кредиторську заборгованість підприємств житлово-комунального господарства, яка протягом січня  – червня зросла на 6,7% і станом на 1 липня 2008 року склала 8,8 млрд. грн. ( у І півріччі 2007 році вона зросла тільки на 5,5 відсотка) (див. рис.2.5).

     Значне  збільшення відбулось у м. Києві - на 34,1% та в областях: Черкаській - на 29,0%, Київській - на 27,6%, Житомирській - на 26,0%.

     Внаслідок цього не забезпечуються у повному  обсязі поточні розрахунки за енергоносії, несвоєчасно виконуються податкові  зобов'язання, існує заборгованість із заробітної плати. Очікувані збитки підприємств у першому півріччі складуть близько 450 млн. грн. 

     Рис. 2.5

     У загальній сумі кредиторської заборгованості найбільшу занепокоєність викликає заборгованість за енергоносії. З початку  року вона зросла на 13,4 відсотка і на 1 липня 2008 року становила 4,9 млрд. грн. Її збільшення відбулось майже у всіх регіонах України. Наприклад, у Житомирській і Миколаївській областях майже вдвічі, Херсонській – на 38,7 відсотка. Лише у Сумській, Волинській, Дніпропетровській областях та м. Севастополі спостерігається зменшення заборгованості за енергоносії.

     Було проведено аналіз річних фінансових звітів підприємств житлово-комунального господарства, наданих областями. Кращі матеріали подані Чернігівською, Закарпатською, Дніпропетровською, Кіровоградською, Івано-Франківською та Сумською областями. Після зіставлення реальних можливостей та фактичних рівнів розрахунків за газ та електроенергію виявилося, що тільки в окремих областях вони майже тотожні ( розходження близько 2-3 %). (див. рис. 2.6)

     Рис. 2.6

     У комунальній теплоенергетиці-це Херсонська, Івано-Франківська, Закарпатська, Дніпропетровська та Тернопільська області. У водопровідно-каналізаційному господарстві - Черкаська, Львівська, Запорізька, Хмельницька, Сумська та Одеська області.

     Враховуючи, що практично всі підприємства перебувають  у зоні збитковості, вирішальним фактором у розрахунках за енергоносії є управлінські рішення керівників щодо пріоритетності використання фінансових ресурсів підприємств. У цьому випадку фактичні показники розрахунків суттєво відрізняються від можливостей як у більшу, так і в меншу сторону.

     Так, теплопостачальні підприємства Рівненської, Луганської, Черкаської Кіровоградської  областей, а також підприємства водопровідно-каналізаційного  господарства Дніпропетровської, Луганської, Закарпатської, Чернівецької, Харківської та ряду інших областей можуть розрахуватися за енергоносії на рівні 60-70%. Проте їх фактичний рівень сплати в 1,5 – 2 рази нижчий.(див. рис. 2.7)

     Рис. 2.7

     Як  свідчить аналіз розподілу виручки, причиною цього є те, що пріоритетними  напрямами використання коштів обрані інші статті витрат (водопровідно-каналізаційне господарство Закарпатської області – бюджетні платежі та зарплата, Чернівецької області – матеріали для ремонтних робіт, Херсонської області – зарплата; теплове господарство Рівненської та Луганської, водопровідно-каналізаційне господарство Дніпропетровської, Луганської областей та АР Крим – інші неосновні статті витрат).

     Аналіз  структури інших неосновних витрат на прикладі підприємств Дніпропетровської  області засвідчив, що, працюючи збитково, вони витрачають кошти на невиробничі цілі: утримання об’єктів соціально-культурного призначення, благодійну та шефську допомогу, додаткові соціальні пільги робітникам тощо. Впровадження жорсткого контролю з боку облдержадміністрації за розподілом коштів дозволило у стислі терміни поліпшити стан розрахунків цих підприємств за електроенергію.

     Кардинально інший підхід до використання коштів обрано у тих регіонах, де платежі  за енергоносії перевищують реальні  можливості підприємств, які в умовах дефіциту фінансових ресурсів переважну їх частину спрямовують на енергорозрахунки, збільшуючи тим самим заборгованість із заробітної плати та податкову недоїмку, використовують не за призначенням амортизаційні нарахування.

     Так, підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Київської області, перевиконуючи планові показники сплати за електроенергію на 12 %, водночас упродовж 2007 року збільшили заборгованість із заробітної плати в 1,5 раза, з бюджетних платежів – в 1,2 раза. Теплопостачальні підприємства Чернівецької області розрахувались за газ на 101,2%, спрямовуючи на ці цілі 60,3% коштів, водночас збільшили заборгованість із заробітної плати у 3,5 раза, з бюджетних платежів – в 1,5 раза.

     Ряд підприємств при значній нестачі  власних обігових коштів залучають банківські кредити для забезпечення більш повної сплати за енергоносії, що також негативно впливає на їх фінансовий стан, адже банківські кошти не включаються у виробничий процес і не впливають на підвищення його ефективності. Це стало характерним для підприємств водопровідно-каналізаційного господарства Кіровоградської, Волинської, Чернігівської та Одеської областей, теплопостачальних підприємств Миколаївської, Полтавської, Житомирської, Сумської, Одеської, Чернігівської, Івано-Франківської областей, АР Крим.

     Переконані, що підприємства навіть у складних умовах господарювання повинні планувати  свою фінансову діяльність виходячи з реальних можливостей, визначати  пріоритетні напрями спрямування  обігових коштів, прогнозувати наслідки прийнятих рішень.

     Чому при рівних умовах господарювання вдається досягти зменшення дебіторської заборгованості в Сумській області на 36,9 відсотка, Луганській – на 18,8 відсотка та Волинській на 9,9 відсотка, а також кредиторської заборгованості в тій же Сумській області на 50,9 відсотка, Волинській – на 38,9 відсотка, Одеській – на 11,8 відсотка.

     За  рахунок зменшення собівартості послуг теплопостачання в першому  кварталі поточного року у 13 областях рівень їх відшкодування споживачами  зріс майже на 10 відсотків - це Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Харківська області та інші.

     Крім  того, фондовіддача на підприємствах  комунальної теплоенергетики становить 0,45 грн., а у водопровідно-каналізаційному  господарстві взагалі – 0,15 грн.

     Наведений аналіз виконано на основі узагальнених обласних показників. З метою визначення ефективності функціонування кожного підприємства доцільно рекомендувати керівникам місцевих органів влади провести фінансовий аудит комунальних підприємств, виявити та усунути недоліки, що погіршують їх економічне становище, забезпечити планування фінансової діяльності.

     За  даними експертів, тільки за рахунок  організаційних заходів стосовно закупівлі  матеріальних ресурсів за оптимальними цінами, покращання структури виробничих і невиробничих фондів можна заощадити не менше 2% вартості річного обсягу послуг. [28]

РОЗДІЛ 3. Перспективні напрямки реформування житлово-комунального господарства

     В умовах, що склалися в економіці  України, низький рівень і темпи  розвитку галузі, її структура прямо впливають не тільки на ступінь задоволення потреб населення й ефективність та якість суспільного виробництва в цілому, але й на вирішення соціально-економічних проблем, що передбачають створення умов для високопродуктивної праці. Існує пряма залежність, суть якої полягає в тому, що чим вища ефективність і якість виробництва продукції (робіт, послуг) в житлово-комунальному господарстві, тим вищий рівень продуктивності суспільної праці та економічної ефективності суспільного виробництва. [41]

     Оцінка  ефективності житлово-комунального господарства повинна базуватись не тільки на визначенні величин фондовіддачі, росту продуктивності праці, прибутку та рентабельності в  галузі, але й характеризувати  соціально-економічний (отримуваний  жителями) результат. Для цього не досить застосування нині діючих критеріїв, так як специфіка, а також недоліки в організації функціонування житлово-комунального господарства, нерідко є причиною того, що зростання ефективності роботи підприємств, особливо якості виробництва та рівня обслуговування населення, негативно відбивається на соціально-економічних результатах.

     Аналіз  господарської діяльності житлово-комунальних  підприємств дозволяє зробити висновок, що матеріальне зацікавлення та стимулювання, коли, в умовах ринку, основну роль відіграють не адміністративні, а економічні чинники, набуває першочергового значення. Таке стимулювання сприяє ефективному використанню виробничих потужностей, скороченню термінів будівництва, ремонту, реконструкції, модернізації, швидшому освоєнню нової техніки та технологій, економному використанню матеріально-технічних ресурсів, підвищенню продуктивності і якості праці як окремих працівників так і колективів в цілому.

     Основним  засобом матеріального стимулювання підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств житлово-комунального господарства є заробітна плата. Відомо, що особиста зацікавленість стає реальною силою збільшення обсягів виробництва лише у випадку, коли забезпечується безпосередній зв'язок між заробітком працюючих і результатами їх праці. Незначне малообгрунтоване підвищення заробітної плати, що не компенсує навіть інфляційних втрат, не досягає поставленої мети, так як є неадекватним життєвим економічним реаліям. Про заохочення до високопродуктивної праці в таких випадках говорити важко. Тому вирішенню цього питання при реформуванні підприємств галузі повинна бути приділена значна увага. Тільки належним чином оцінивши працю висококваліфікованих працівників, ми зможемо отримати реальні та якісні результати.

     В умовах трансформації галузі, значної  ваги набуває питання встановлення і регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги. Перехід від сплати фіксованих сум, які досить часто складали лише незначну частку від собівартості послуг, до сплати повної величини їх вартості виявився надзвичайно складним. І хоча збільшення тарифів носило поступовий характер, в умовах зниження реальних доходів, проблема їх несплати розвивалась швидкими темпами.

     В той же час і підприємства житлово-комунального господарства не отримували необхідних сум через несплату населенням і підприємствами коштів за послуги в необхідних розмірах. Питання ж неповного відшкодування державою житлово-комунальним підприємствам нарахованих громадянам субсидій ще більше ускладнювало ситуацію.

     Вирішення даної проблеми, за безумовної необхідності сплати повної вартості житлово-комунальних послуг, полягає в створенні в державі умов, що забезпечили б платоспроможність працюючих, в тому числі і на державу, громадян. Адже на даному етапі підприємства житлово-комунального господарства, які класифікувалися як планово-збиткові, тобто компенсували свої витрати і за рахунок реалізації продукції (робіт, послуг) і, значною мірою, за рахунок коштів бюджету (житлово-експлуатаційні організації, окремі підприємства водопровідно-каналізаційного господарства), опинилися в ситуації фактичної відсутності реальної можливості функціонувати з отриманням прибутку, що, в свою чергу, є необхідною умовою діяльності підприємств в умовах ринку.

     Виділяючи в даному напрямку, як безумовно важливі, внутрішні фактори роботи підприємств галузі, слід зазначити, що її реформування має розпочинатися і контролюватися засобами механізмів державного управління на найвищих щаблях виконавчої та законодавчої влади з допомогою переважно економічних важелів (хоча б до отримання підприємствами відчутних економічних результатів і можливості пересвідчитися у вигідності роботи в нових умовах). Ситуація сьогодення, коли поряд з наявністю схвалених Кабінетом Міністрів відповідних Концепції розвитку та Програми реформування галузі, реформування конкретних підприємств у відповідності до проголошених принципів відбувається досить повільними темпами, вимагає на місцях нагальної розробки і прийняття до виконання реальних, науково обґрунтованих програм реформування житлово-комунального господарства.