Звіт з ознайомчої практики у банку ПАТ „Альфа-Банк”

     довідку про брак заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;

     нотаріально засвідчені зразки підписів та відбитки печатки.

     Погоджуючись  на видачу довгострокового кредиту  на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, ПАТ „Альфа-Банк” вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

     При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково:

     зведений  кошторис будівництва;

     відомості про договірну ціну;

     контракти та договори на виконання робіт з  будівництва, постачання обладнання та його монтажу;

     документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;

     дозвіл  органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;

     висновки  експертизи – відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.

     Банк  має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

     Для підприємств, які є надійними  і постійними клієнтами банку, перелік  документів може бути й меншим.

     Кредитування  витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.

     На  третьому етапі банк:

     вивчає  формальну й неформальну інформацію про підприємство;

     оцінює  його ділову репутацію та імідж;

     аналізує  кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

     визначає  перспективи розвитку підприємства;

     перевіряє наявність джерел і гарантій погашення  кредиту.

     Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності  позичальника. Про те, як здійснюється ця оцінка я докладно розповів у попередньому пункті.

     На  підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

     Неодмінною  умовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством  застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.

     Такі  форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття  у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

     Зміст кредитного договору визначається підприємством  і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання  й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.

     Відповідно  до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати  отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

     Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

     І. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору - вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручительство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.

     ІІ. Права та обов'язки позичальника

     2.1. Права підприємства-позичальника:

     1) вимагати від банку кредит  в обсягах і в термін, зазначений  у договорі;

     2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);

     3) скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.

     2.2. Обов'язки підприємства-позичальника:

     1) використовувати отриманий кредит  на цілі, обумовлені договором;

     2) повернути наданий кредит у  встановлений термін;

     3) своєчасно сплачувати банку відсотки  за користування кредитом;

     4) своєчасно надавати банку баланс  та інші документи для здійснення  контролю за позикою;

     5) забезпечити достовірність даних,  наданих для отримання кредиту,  і можливість контролю за його  використанням;

     6) інформувати банк про зміни  організаційно-правової форми підприємства;

     7) інше (згідно з договором).

     ІІІ. Права та обов'язки банку

     3.1. Права банку:

     1) проводити перевірку забезпечення  наданого кредиту і його цільового  використання;

     2) припиняти видачу нових позик  і пред'являти претензії щодо  раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;

     3) стягувати з підприємства за  пролонгацію кредиту відповідну  комісійну винагороду;

     4) переглядати відсоткові ставки  за користування кредитом у  разі зміни рівня облікової  ставки НБУ;

     5) здійснювати нарахування і стягнення  компенсації за невикористаний  кредит (у разі офіційної відмови  підприємства від кредиту чи  його частини протягом терміну дії договору).

     3.2. Обов'язки банку:

     1) надавати підприємству кредит  в обсягах і у строки, обумовлені  договором;

     2) інформувати підприємство про  факти і причини дострокового  стягнення банком кредиту;

     3) інформувати підприємство про  зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішенням Національного банку.

     IV. Відповідальність сторін

     У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк може:

     1) припинити дальшу видачу кредиту;

     2) вимагати його дострокового повернення;

     3) зменшити суму кредиту, обумовлену  договором;

     4) збільшити відсоткову ставку  за кредит;

     5) за несвоєчасне повернення кредиту  й відсотків стягнути пеню  у розмірі, обумовленому договором,  але не більше двократного  розміру офіційної облікової ставки НБУ.

     Підприємство  може вимагати від банку відшкодування  збитків, що виникли внаслідок порушення  зобов'язання надати кредит або надання  його не в повному обсязі.

     За  неповного використання кредиту  підприємство сплатить кредиторові  неустойку у розмірі плати банку за залучені кредитні ресурси і нестриманої маржі у звітному періоді.

     Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий  рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

     У ПАТ „Альфа-Банк” кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі - оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

 

      7. Міжнародні кредитно-розрахункові  операції 

     При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності виникає необхідність у міжнародних  розрахункових операціях між  державами, суб’єктами господарювання, іншими організаціями - юридичними особами та громадянами-підприємцями, які перебувають на території різних країн. Усі зовнішньоекономічні розрахункові операції здійснюються за допомогою банків. ПАТ „Альфа-Банк” є активним учасником міжнародних розрахункових операцій, тому що серед його клієнтів багато крупних вітчизняних підприємств, які здійснюють активну зовнішньоекономічну діяльність.

     Суб’єктами  міжнародних розрахунків є: експортери – українські суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, які продають товари іноземним суб’єктам господарювання з вивезенням чи без вивезення цих товарів через митний кордон України; імпортери – іноземні суб’єкти господарювання, які продають товари українським суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності з ввезенням чи без ввезення їх на територію України. Ці особи стають суб’єктами міжнародних розрахунків, коли вони вступають у відносини, пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів (ст. 344 ГК України).

     Міжнародні  розрахунки регулюються нормами  міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків.

     Нормативно-правовими  актами міжнародного права є, зокрема, конвенції, підписані в Женеві 7 червня 1930 року: однією з них запроваджено Уніфікований закон про переказні  векселі та прості векселі; друга  присвячена врегулюванню деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі; у третій йдеться про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів; міжнародні договори від 19 березня 1934 року: Конвенція, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки та Конвенція про гербовий збір стосовно чеків; Конвенція про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (міжнародний договір від 9 грудня 1988 р.); Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви.

     Міжнародні  звичаї, що застосовуються в банківській практиці, зосереджується у збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП). Наприклад, Уніфіковані правила по інкасо (в редакції 1995 року); Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (у редакції 1993 року).

     Відповідно  до Уніфікованих правил та звичаїв, для документарних акредитивів під звичаями розуміють будь-які угоди, хоч би як вони були названі чи позначені, згідно з якими банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені, повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) чи за його наказом, чи акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром; або уповноважити інший банк провести такий платіж чи акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти); або уповноважити інший банк негоціювати (купити чи врахувати) їх проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.