Визначення організації фінансової діяльності підприємства

 

ЗМІСТ

 

          Вступ………………………………………………………………………...3

          1Теоретична частина 5

             1.1 Збільшення статутного капіталу без залучення додаткових

               внесків……………………………………………………………………....5

1.2  Забезпечення наступних витрат  i платежів 7

          1.3 Чистий грошовий потік(CASH-FLOW)……………………………...11

              2 Аналітична частина 16

2.1 Розрахунок  планової суми амортизаційних  відрахувань 16

2.2 Розрахунок планової суми прибутку 18

2.3 Розрахунок  необхідного приросту оборотних  засобів 21

2.4 Розрахунок  необхідного приросту кредиторської  заборгованості, яка постійно знаходиться  в розпорядженні суб’єктів господарювання 24

2.5 Оперативне  фінансове планування 26

2.5.1 Складання касового плану 26

2.5.2 Складання платіжного календаря 28

2.6 Визначення  показників Саsh-flow.  30

2.7 Розрахунок фінансового ризику 34

2.8 Складання фінансового плану 37

             Висновок 41

            Список літератури 44

            Додаток А - Вихідні дані для варіанта №12 45

 

 

 

 

ВСТУП

 

         Метою курсової роботи є визначення організації фінансової діяльності підприємства, форми його фінансування й критерії прийняття фінансових рішень.

        Актуальність теми теоретичної частини курсової роботи полягає в тому,що:

          - по-перше, принципи функціонування фінансів підприємств єдині для всіх видів і форм підприємницьких структур, проте в організації фінансів, структурі джерел фінансових ресурсів, розподілі й використанні одержаного прибутку, взаєморозрахунків із бюджетом є певні відмінності;

          - по-друге, необхідною умовою розвитку будь-якої галузі народного господарства є цілеспрямована інвестиційна діяльність;

        - по-третє, управлінські рішення керівника визначаються як його головний інтелектуальний продукт, для цього необхідно знати критерії прийняття фінансових рішень.

         Основними задачами роботи є:

        - ознайомлення з організацією фінансової діяльності підприємства,

          - відстеження форм фінансування підприємств;

       - вивчення критеріїв прийняття фінансових рішень.

        Об’єктом дослідження є процес організації фінансової діяльності підприємства, визначення форм його фінансування та відокремлювання критріїв прийняття фінансових рішень.

         Предмет дослідження це організація фінансової діяльності підпр иємства, форми його фінансування та критерії прийняття фінансових рішень.

         Методами дослідження вибраної теми є:

          -відстеження функціональної, дивізіональної та матричної організаційної структури підприємств;

         -вивчення структурно-логічних взаємозв’язків між окремими формами фінансування, а саме власним капіталом й позичковим капіталом;

         - ознайомлення з такими критеріями прийняття фінансових рішень, як прибуток, ліквідність, незалежність, накладні витрати, мінімізація оподаткування, об’єктивні обмеження, особливості законодавства про банкрутство, дивідендна політика.

          Дана курсова робота присвячена плануванню і прогнозуванню фінансової діяльності суб'єктів господарювання визначених на короткостроковий і довгостроковий період відповідно до стратегій функціонування.

          Об’єктом дослідження курсової роботи є підприємство. А суб’єктом дослідження є фінансова діяльність суб’єкта господарювання, його діяльність з виробництва і реалізації продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

 

          1.1 Збільшення статутного капіталу без залучення додаткових                                                                            

          внесків 

                  Збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій або на основі безплатного розміщення серед держателів додаткових корпоративних прав (акцій) пропорційно до належної кожному власнику частки статутного капіталу. При цьому використовуються такі основні джерела:

           -чистий прибуток звітного періоду (одночасно із тезавра- 
цією збільшується власний капітал);

          -додатковий вкладений капітал або інший додатковий капітал у межах суми дооцінки необоротних активів;

          -прибуток, тезаврований у попередніх періодах (резервний капітал чи нерозподілений прибуток минулих років).

         В останніх двох випадках змінюються пропорції власного капіталу: той, що приносить дивіденди, і той, на який вони не нараховуються, а курс корпоративних прав має тенденцію до падіння.

       Зазначимо, що резервний капітал можна спрямовувати на виплату дивідендів чи на збільшення статутного капіталу у сумі, що перевищує мінімально встановлений (законодавством чи статутом підприємства) його обсяг.

       Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок раніше сформованих резервів чи реінвестицій включає таку послідовність дій:

          -прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства та оформлення відповідного протоколу;

        -публікація у друкованих органах Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України, або офіційному виданні фондової біржі

повідомлення про збільшення розміру статутного капіталу товариства;

       -надання протоколу рішення щодо збільшення розміру статутного капіталу та копії надрукованого повідомлення до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 10 днів після його опублікування;

       -внесення та реєстрація змін до статуту товариства, пов’язаних зі збільшенням розміру статутного капіталу;

      - реєстрація випуску акцій;

        -оформлення та депонування нового глобального сертифіката випуску акцій (у разі бездокументарної форми випуску акцій);

        - внесення інформації до системи реєстру власників іменних цінних паперів (у разі документарної форми випуску акцій);

        - виготовлення бланків та видача акціонерам сертифікатів акцій (у разі документарної форми випуску акцій).

        У разі збільшення статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок реінвестиції чи резервів інформація про випуск акцій реєстрації не підлягає, відкрита підписка на акції не здійснюється.

         Повідомлення про збільшення розміру статутного капіталу товариства має містити такі відомості: реквізити підприємства; спосіб та розмір збільшення статутного капіталу; дату і номер рішення (протоколу) про емісію акцій; загальну суму випуску акцій із зазначенням номінальної вартості, кількості, типу та категорії акцій; термін початку та закінчення приймання заяв від акціонерів у разі їх згоди на спрямування нарахованої кожному з них суми дивідендів на збільшення розміру статутного капіталу (виплату дивідендів акціями); обсяг прав, що надаються у разі випуску привілейованих акцій, порядок і місце отримання акціонерами додаткової кількості акцій (акцій нової номінальної вартості).

         Майновий стан власників у результаті збільшення капіталу за рахунок коштів підприємства не змінюється, оскільки трансформація резервів і нерозподіленого прибутку в номінальний капітал є ніщо інше як фінансування збільшення капіталу за рахунок невиплаченого власникам прибутку (дивідендів) чи здійснених ними ж внесків у додатковий капітал. Ринковий курс реагує на емісію додаткових (безкоштовних) акцій зменшенням ринкової ціни корпоративних прав. Ринкова ціна збільшується в період тезаврації прибутку в інші позиції власного капіталу: резерви, страхові фонди тощоІншою причиною збільшення статутного капіталу даним методом може бути розширення бази для нарахування дивідендів — з метою проведення політики стабільної ставки виплати дивідендів з одночасним збільшенням

 

      1.2  Забезпечення наступних витрат i платежів

 

       До внутрішніх джерел фінансування належать також створювані з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов’язань, величина яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і платежів (розділ 2 пасиву балансу) відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.

Забезпечення створюється  при виникненні внаслідок минулих  подій зобов’язання, погашення якого  ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

      Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється завдяки існуванню часового розриву між моментом їх формування (нарахування) та використання (грошових виплат). Залежно від цього визначають можливий строк використання їх як джерела фінансування. Якщо забезпечення мають короткостроковий характер, однак нарахування здійснюються регулярно (револьверно) і зберігаються стабільні залишки на відповідних рахунках, то їх можна трактувати як довгостроковий капітал.

      Забезпечення можуть відноситися або на рахунок витрат підприємства (у складі інших операційних витрат), або відшкодовуватися за рахунок прибутку. Величина забезпечень визначається на основі прогнозних розрахунків фінансових і бухгалтерських служб підприємства. Розмір забезпечень, які відносяться на валові витрати, лімітується податковим законодавством.

      Забезпечення наступних витрат і платежів можна розглядати як один із інструментів прихованого самофінансування. За своїми характеристиками забезпечення можна трактувати як позичковий капітал підприємства з невизначеними строками та сумами погашення.

     До основних видів забезпечень, які можуть створюватися на підприємствах, належать такі:

  -забезпечення виплат персоналу;

  -додаткове пенсійне забезпечення;

   -виконання гарантійних зобов’язань;

  -реструктуризація;

     -виконання зобов’язань за ризиковими (обтяжливими) контрактами тощо.

      Забезпечення виплат персоналу. Найтиповішим видом забезпечень, з яким обізнані вітчизняні економісти, є резерв на виплату відпусток. Він створюється з метою рівномірного включення майбутніх витрат на виплату відпусток до витрат звітного періоду (наприклад, місяця). Величина резерву визначається як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і процента, обчисленого як відношення річної прогнозованої суми на оплату відпусток до загального бюджету оплати праці. При безпосередньому нарахуванні відпускних працівникам відповідна сума уже не включається до витрат звітного періоду, а нараховується за рахунок коштів сформованого резерву. Створення резерву відпусток не спричиняє жодних наслідків у податковому обліку. Валові витрати виникають у підприємства безпосередньо в момент нарахування відпускних до виплати (тобто в момент використання зарезервованих сум).

      До забезпечень виплат персоналу належать також інші суми нарахованих у звітному періоді витрат i платежів персоналу, що здійснюватимуться в майбутніх звітних періодах. До таких виплат потрібно віднести витрати на обов’язкові відрахування (збори) для забезпечення виплат на оплату відпусток, зокрема збори на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

        Резерв на додаткове пенсійне забезпечення. Хоча законодавством України передбачена можливість реалізації програм додаткового пенсійного забезпечення за рахунок створення внутрішньовиробничих пенсійних фондів, у практиці господарювання вітчизняних підприємств вони ще не набули поширення. Між тим залишки у фондах (які є складовою забезпечень наступних витрат) на підприємствах країн з розвинутою ринковою економікою розглядаються як важливе джерело фінансування.

       Якщо трудовим договором між працівником та працедавцем передбачаються грошові компенсації у разі непрацездатності, інвалідності, смерті чи старості, то протягом активної діяльності працівника нараховуються внески у відповідні фонди. Грошові видатки з цих фондів здійснюються лише з настанням певних обставин (вихід на пенсію, настання страхового випадку тощо), як правило, через багато років. Таким чином, підприємства мають у своєму розпорядженні постійні залишки коштів, які використовуються для покриття потреби в капіталі. Ці кошти можна розглядати як довгостроковий позичковий капітал.

      Особливе значення цьому джерелу фінансування надають на підприємствах Німеччини. У крупних німецьких компаніях залишки на відповідних фондах сягають 15 % валюти балансу і нерідко перевищують величину статутного капіталу. Це пояснюється особливостями німецької пенсійної системи, значну роль в якій відіграють саме підприємства-роботодавці, що, в свою чергу, стимулюється податковим законодавством (частина відрахувань у відповідні фонди виводиться з-під оподаткування). Для порівняння: на українських підприємствах питома вага всіх забезпечень у структурі капіталу становить всього близько 1 % (дані 2000 р.).

        Резерв на виконання гарантійних зобов’язань. По товарах, на які встановлено гарантійний термін, до обов’язків продавця (виробника) входить виконання гарантійних зобов’язань протягом терміну гарантії. У разі виявлення дефектів або фальсифікації товарів протягом гарантійного терміну експлуатації споживач має право вимагати від продавця (виробника) їх усунення та відшкодування заподіяних збитків. З метою рівномірного віднесення на собівартість продукції витрат на гарантійний ремонт (обслуговування) підприємство може сформувати резерв на виконання гарантійних зобов’язань. Величина резерву встановлюється, виходячи з рівня гарантійних замін, установленого підприємством на основі прогнозних оцінок. Згідно з податковим законодавством до складу валових витрат платника включаються будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів. При цьому сума, що відноситься на валові витрати, не може перевищувати 10 % сукупної вартості проданих товарів, по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.