Реферат финансы

Вступ 

  Кожний  бюджет поділяється на дохідну і  видаткову частини, які мають  бути збалансовані між собою.

  В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподатковані  доходи). За соціально-економічними ознаками вони можуть бути поділені на: 1) доходи від господарської діяльності; 2) доходи від використання природних  ресурсів; 3)доходи від банківської  діяльності; 5)доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних  металів;   6)державне мито;          7)митні платежі;  8)збори та інші неподатковані доходи; 9)доходи від  приватизації; 10)доходи від громадян тощо.

  Розподіл  доходів належить до повноважень  представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних питань функціонування бюджетної системи  України. Головну роль в цьому  відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законордавчої влади в  Україні.

  Видаткова частина державного та місцевих бюджетів відображає витрати держави на здійснення своїх завдань і функцій, а  також на утримання самої держави (органів законодавчої, виконавчої, судової влади та ін.).

  Звідси  випливає і структура державних  видатків, яка залежить в кінцевому  підсумку від завдань і функцій, які стоять перед державою і її апаратом. Останні, в свою чергу, юридично зафіксовані в Конституції і  законах України.

  Суть  держави і державного бюджету  полягає в тому, щоб задовольняти загальносуспільні інтереси і потреби. Тому ст.95 Конституції України, яка  має багатогранне значення, встановлює, що “виключно законом про Державний  бюджет України визначаються будь-які  видатки держави на загальносуспільні  потреби, розмір і цільове спрямування  цих видатків”.

  Загальні  начала правового регулювання видатків бюджетів встановлені в розділі 3 Закону “Про бюджетну систему України”.

1. Поняття бюджетної системи і бюджетного устрою України

 

  Закон України “Про бюджетну систему України” містить в собі положення про  бюджетну систему і бюджетний  устрій України.

  У відповідності із статтею 2 Закону бюджетна система України складається  з Державного бюджету України, республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Згідно ст.95 Конституції  України бюджетна система України  будується на засадах справедливого  і неупередженого розподілу суспільного  багатства між громадянами  і  територіальними громадами.

  В фінансово-правовій літературі дається  наукове визначення бюджетної системи України. Це “заснована на економічних відносинах, врегульованих

  правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави”.

  Сукупність  всіх бюджетів, які входять до бюджетної  системи України, складає зведений (консолідований) бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад  державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

  Бюджет  Автономної Республіки Крим об”єднує республіканський бюджет та бюджети  районів і міст республіканського  підпорядкування Автономної Республіки Крим. При цьому слід мати на увазі, що така система бюджетів Автономної Республіки Крим не входить за рамки  бюджетної системи України.

  Бюджет  області об”єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного  підпорядкування.

  Бюджет  району об”єднує районний бюджет, буджети  міст районного значення, селищні  та сільські бюджети.

  Бюджет  міста, яке має районний поділ, об”єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

  Бюджетний устрій України ґрунтується на принципах  єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності, самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи  України.

  Ст.8 Закону “Про бюджетну систему України” визначила бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване, функціональне  згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних”. Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання  бюджетів.

  Структура бюджетної класифікації розробляється  Кабінетом Міністрів України, а  нова її структура була затверджена  постановою Верховної Ради України  від 12 липня 1996 року.

  Бюджетна  класифікація України складається  з чотирьох розділів:

  Розділ 1. Доходи бюджету.

  Розділ 2. Видатки бюджету.

  Розділ 3. Фінансування бюджету.

  Розділ 4. Державний борг.

  Розділ 1 “Доходи бюджету” поділяється  на групи, підгрупи, статті і підстатті. Групи доходів – це податкові  надходження та неподаткові доходи, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти і державні цільові  фонди.

  Класифікація  видатків бюджетів складається з  функціональної, відомчої та економічної  структури видатків.

  Функціональна структура видатків бюджетів України  визначає основні напрямки державної  діяльності: 1.Державне управління; 2.Міжнародна діяльність; 3.Фундаментальні дослідження  і сприяння науково-технічному прогресу; 4.Національна   оборона  і   т.д. ( всього  24  розділи ) .  Розділи   поділяються    на

  підрозділи, тобто більш детальні частини. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат.

  Економічна  структура видатків групує видатки  державного і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона поділяється  на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні  статті, підстатті та елементи витрат.

  Розділ 3 “Фінансівання бюджету” передбачає залучення коштів для фінансування видатків бюджету – внутрішнє  і зовнішнє фінансування.

  У розділі 4 “Державний борг” наводиться структура державного внутрішнього і зовнішнього боргу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Розподіл  доходів і витрат між ланками бюджетної системи

 

     Існування бюджетів різних рівнів, з одного боку, та значна нерівномірність фінансового  стану різних регіонів України та верств населення - з іншого, об'єктивно  зумовлюють перерозподільні процеси  фінансових ресурсів. Механізм перерозподілу  бюджетних коштів є об'єктом централізованого державного регулювання і багато в чому визначається системою оподаткування, монетарною політикою, макроекономічними  факторами, які перебувають у  безперервному русі та розвитку. Відповідно, об'єктивною необхідністю є Постійне вдосконалення самого механізму.

     Основним  джерелом розподілу доходу між територіями  є державний бюджет. Світова практика виробила три основні моделі бюджетних  систем, що існують у зарубіжних країнах. Перша модель передбачає пайовий  розподіл податків між різними адміністративними  рівнями влади. За кожним рівнем бюджетів закріплено певні паї доходів  від видатків. Друга модель характеризується тим, що різні рівні влади застосовують однакову базу оподаткування, встановлюючи власні податкові ставки, тобто загальна ставка дорівнює сумі податкових ставок усіх рівнів влади. Третя модель встановлює повне розмежування окремих податків між різними рівнями влади, закріплюючи  їх законодавче за різними бюджетами. Як правило, модель системи бюджетів формується урядом країни шляхом комбінування елементів усіх трьох моделей, але  домінуючим є якийсь один підхід.

     Держави здійснюють фінансове вирівнювання, що передбачає регулювання доходів  і видатків органів місцевого  самоврядування. Слід зазначити, що доцільність  вирівнювання визнана не лише бюджетним  законодавством. Зокрема, ст. 9 Європейської хартії про місцеве самоврядування містить положення, яким передбачено  необхідність захисту фінансове  слабших органів місцевого самоврядування шляхом запровадження процедур фінансового  вирівнювання або аналогічних заходів, що мають на меті виправити вади, обумовлені нерівним розподілом потенційних ресурсів фінансування і покладеного фінансового тягаря. Головним інструментом вирівнювання практично у всіх країнах залишаються трансферти.

     Наукове обґрунтування оптимального розміру  централізації величини фінансових ресурсів у бюджетній системі  є важливим і актуальним завданням. Рівень централізації у кожному  конкретному періоді визначається фінансовою політикою держави, виходячи з умов, що склалися в її народногосподарському  комплексі. Так, необхідність структурної  перебудови економіки, її територіального  розміщення вимагатиме вищого рівня  концентрації ресурсів у бюджеті  для їх перерозподілу на зазначені  цілі. Крім того, у власності держави  перебуватимуть галузі економіки, які  потребують бюджетної підтримки. На рівень централізації у бюджеті  фінансових ресурсів впливають також  система соціальних гарантій, що забезпечується законодавством держави, витрати на оборону, державне управління, економічні взаємовідносини з іншими державами  тощо.

     При розробці механізму регулювання  економіки, в якому бюджету належить одна з центральних ролей, слід враховувати, що однакових негативних наслідків  завдають як надмірна концентрація фінансових ресурсів у бюджеті, так і його низька частка. Ринкова економіка  не спроможна успішно функціонувати  без втручання держави, яке здійснюється насамперед через бюджет.

     Провідне  місце в бюджетній системі  України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати  на здійснення державних заходів  у сфері господарського та соціально-культурного  будівництва, на оборону, утримання  органів державної влади і  державного управління. Через державний  бюджет здійснюється перерозподіл частини  фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і  містами республіканського підпорядкування. У свою чергу бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування господарського та соціально-культурного будівництва, здійснюваного органами місцевого самоврядування.

     Однак і сьогодні залишається значною  централізація коштів у державному бюджеті. Частка місцевих бюджетів (з  урахуванням усіх трансфертів з  державного бюджету) становила у  зведеному бюджеті України на 2002 р. лише 36%. Такою є і питома вага загального фонду місцевих бюджетів у загальному фонді зведеного  бюджету. Місцеві бюджети збалансовані за доходами і видатками шляхом надання  трансфертів з державного бюджету (дотації вирівнювання, субвенції) у  загальній сумі 8 млрд 570,7 млн грн., а їх питома вага у місцевих бюджетах становила 34%. Хоч у Бюджетній  резолюції на 2002 р. передбачалося  збільшення до 40% питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті  України.

     Зокрема, у проекті Закону про Державний  бюджет України на 2002 р. пропонувалося  вилучити з 91 місцевого бюджету до державного бюджету 3 млрд. 96,8 млн грн. перевищення надходжень доходів  понад обсяги бюджетів, визначені  за формульними розрахунками. Так, з  бюджету міста Києва додатково  вилучалося 50 % надходжень Додатку на прибуток у сумі 1 млрд 149,3 млн грн. Проте, відповідно До ст. 19 Закону України "Про столицю України - місто-герой  Київ" Додаток на прибуток підприємств  зараховується до бюджету міста  у повному обсязі.

     На  відміну від Закону України "Про  бюджетну систему України" Бюджетний  кодекс містить конкретизацію доходів  лише місцевих бюджетів, не визначаючи при цьому конкретний перелік  доходів державного бюджету (до складу якого зараховуються податкові, неподаткові надходження, доходи від  операцій з капіталом та трансферти, гранти, дарунки). Це зроблено з метою  мати можливість оперативно реагувати  на зміну переліку надходжень, у  першу чергу податкових, після  прийняття Податкового кодексу  України та реформи податкової системи  держави.

     Отже, доходи державного бюджету щорічно  визначаються Верховною Радою України  і закріплюються у відповідному законі, причому в самому законі законодавець не робить різниці між поняттями податкових та неподаткових надходжень і включає їх до загального переліку доходних джерел.

     Зокрема, відповідно до Закону України "Про  Державний бюджет України на 2003 рік" до доходів загального фонду державного бюджету належать:

     1) податок на прибуток підприємств  (крім податку на прибуток підприємств  комунальної власності);

     2) збір за спеціальне використання  водних ресурсів загальнодержавного  значення та збір за користування  водами для потреб гідроенергетики  і водного транспорту;