Финансы Украины

Зміст:

1. Відмінність і подібність категорій «фінанси» й «гроші». 3
2. Видатки державного бюджету України.  5
3. Єдиний податок. 22
4. Проблема дефіцитності державного бюджета. 29
5. Динаміка неоподаткованих доходів бюджету. 52
6. Література. 53

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Відмінність і подібність категорій  «фінанси» й «гроші»

   Як  економічна категорія фінанси характеризуються рядом ознак, які дозволяють вичленити  фінансові відносини із загальної  сукупності грошових відносин.

      Важливою  ознакою фінансів є їх грошовий характер. В повсякденному житті ми часто  вживаємо слово "фінанси", маючи  на увазі гроші. Дійсно, фінанси завжди мають грошову форму вираження.

      Гроші є обов'язковою умовою існування  фінансів.

В цьому  зв'язку неправомірно відносити до фінансів натуральні відносини, які  мали місце в епоху рабовласництва і феодалізму. Наявність фінансових відносин завжди супроводжується реальним рухом грошових коштів. Немає грошей - не може бути і фінансів. Але це не дає приводу для ототожнення  категорій "фінанси" і "гроші". За своїм місцем у товарному виробництві  й обігу гроші - це специфічний  товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є  загальним еквівалентом. На відміну  від грошей фінанси не можна реально  сприймати і відчувати на дотик.

      Фінанси - це економічні відносини або між  людьми в суспільстві, або між  державою і суспільством, що виражаються  через рух грошових потоків (готівкових або безготівкових). Отже, у суті фінансів відображається не вся сукупність економічних відносин, а лише такі операції, які можна оцінити у  вартісних вимірниках.

      Про розбіжність позицій можна судити хоча б із такого їхнього короткого  переліку

1. Фінанси – це гроші;
2. Фінанси – це застосування різноманітних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми, або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу;
3. Фінанси – система грошових відносин з приводу руху фондів коштів;
4. Фінанси є системою імперативних грошових відносин;
5. Фінанси – це планомірний рух фінансових фондів, що виражають відносини з приводу необхідного, обов'язкового вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах.

      Перша у наведеному переліку позиція найчастіше властива дослідникам суті державних  фінансів. Для останніх характерний  ізольований рух коштів за каналами розподілу та перерозподілу. Проте, якщо говорити про всі структурні підрозділи економічної системи  та врахувати проведені дослідження  суті фінансів, взаємозв'язку та відмінності  понять "гроші" і "фінанси", стає зрозумілим, що гроші — це поняття  більш загальне. Можна мати гроші  і водночас не мати ніякого відношення до фінансів. І навпаки, при відсутності  грошей, лише володіючи майном, майновими  правами, правами інтелектуальної  власності, оцінивши їхню вартість, можна  здійснювати інвестування, виступати  співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської  діяльності фірми.

      Друга позиція, навпаки, акцентує увагу на фінансах фірми, ігноруючи інші структурні підрозділи економічної системи. Крім того, наведене визначення стосується не стільки фінансів підприємства, скільки управління їхніми фінансами (фінансового менеджменту).

      У третьому випадку дещо звужується сфера  дослідження — поза увагою безфондова форма руху фінансових ресурсів.

Четвертий та п'ятий з наведеного переліку підходів перетворюють фінанси з економічної  категорії на явище, яке організується  державою, тобто фактично викреслюють  фінанси із сфери економіки і  відносять до політики та управління.

      Отже, фінанси — це категорія базису, а не надбудови, категорією надбудовною  є фінансова політика, зокрема, фінансова  політика держави. [1]

 

2. Видатки державного бюджету  України
1. Видатки на соціальний захист населення

      Результатом діяльності галузей соціальної сфери  є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

      Об'єктом  впливу соціальної сфери є матеріальне  виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися тільки як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, в тому числі фінансових відносин.

      Галузі  соціальної сфери активно впливають  на збільшення обсягу ВВП, прискорення  науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

      Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від  удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі  руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішні та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

      У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більше ніж ЗО % валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.

      Зміна економічної системи зачіпає  всі структури суспільства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необхідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин.

      Зростають вимоги до методів організації та планування доходів і витрат галузей  соціальної сфери на всіх рівнях управління. При плануванні бюджетних асигнувань, власних доходів, витрат установ і організацій цієї сфери мають застосовуватися нові методологічні рішення.

      Однією  з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що направляються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Більш широко мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.

      Економічні  нормативи, що регулюють фінансові  відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.

      Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів  України, як правило, на 5—10 років. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального забезпечення. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими Радами народних депутатів.

      Важливою  умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм витрат за їхніми статтями. За своїм  змістом фінансова норма —  це науково обґрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності установ в розрахунку на відповідну одиницю. Це форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів. Вона є вартісним вираженням матеріальних і трудових витрат. Точність та обґрунтованість норм залежать від правильного визначення факторних ознак, що обумовлюють їхню абсолютну величину.

      В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ  має здійснюватися за такою моделлю: спочатку розраховують індивідуальні  норми за статтями витрат бюджетної  установи; потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім  на основі Їх — зведені фінансові  норми бюджетної установи. Індивідуальні  норми використовують при плануванні на рівні бюджетної установи, укрупнені — міністерства чи відомства, зведені — держави чи області.

      Розробку  фінансових норм витрат на утримання  соціально-культурних установ слід здійснювати силами міністерств та відомств з залученням науково-дослідних організацій. Ці норми мають уточнюватися і переглядатися один раз на 5— 10 років, крім випадків, що зумовлюються зміною чинних нормативних актів згідно з рішенням Уряду. Потрібна система матеріального стимулювання персоналу цих установ за дотримання режиму економії у використанні коштів та поліпшенні якості обслуговування. Одним з таких стимулів може бути, наприклад, можливість використовувати на соціальні та виробничі потреби зекономлені порівняно з установленими нормами асигнування згідно з кошторисом витрат за умови виконання показників діяльності.

      Важливість  розробки науково обґрунтованих  норм витрат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зведеному бюджетному плануванні. Тепер в зведеному плануванні використовуються укрупнені норми, які мають ліквідувати різницю у рівні витрат в територіальному розрізі. Однак такі норми у більшості випадків установлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.

      Одним з найважливіших завдань поліпшення використання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування їх, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

      В останні роки спостерігається зростання  асигнувань підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

2. Видатки на фінансування науки і культури

      В сучасних умовах виробництво потребує не тільки досконалих технічних засобів, а й постійного розвитку головної виробничої сили суспільства — людини. Без високої загальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.

      На  розвиток системи народної освіти направляються  значні матеріальні та фінансові  ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на народну освіту, науку і культуру є державний бюджет.

      Система народної освіти в нашій країні є  єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 p., та змінами і доповненнями від 23 березня 1996 p., де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

• доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітних послуг, що надаються державою;
• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
• органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;
• незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

      Першою  ланкою системи освіти є дошкільне  виховання. В Україні є різні  як за формою власності, так і за змістом, а також профілем роботи типи дошкільних закладів, зокрема  дитячі садки художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого, природничого і гуманітарного напрямів.

      Майже у половині населених пунктів  зовсім немає шкіл, у тому числі  у 300 сіл з населенням понад 300 чол. Проблема здобуття повноцінної освіти кожною дитиною з сільської місцевості залишається надзвичайно гострою, особливо у малокомплектних школах, а на селі такою є кожна п'ята сільська школа.