Финансы Украины

     - середньо облікова чисельність  працюючих не перевищує 50 чоловік  за календарний рік.

     Фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, якщо:

     - у трудових відносинах з ними  включаючи членів їх сімей,  протягом року перебуває не  більше 10 осіб; обсяг виручки від  реалізації продукції (товарів,  робіт, послуг) за рік не перевищує  500 тис. грн.

     Суб'єкт  підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

     - 6 відсотків суми виручки від  реалізації продукції (товарів,  робіт, послуг) без урахування  акцизного збору у разі сплати  податку на додану вартість  згідно із Законом України  "Про податок на додану вартість";

     - 10 відсотків суми виручки від  реалізації продукції (товарів,  робіт, послуг), за винятком акцизного  збору, у разі включення податку  на додану вартість до складу  єдиного податку.

     Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок  щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень  Державного казначейства України.

     Відділення  Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку  у таких розмірах:

     - до Державного бюджету України  - 20 відсотків;

     - до місцевого бюджету - 23 відсотки;

     - до Пенсійного фонду України  - 42 відсотки;

     - обов'язкове соціальне страхування  - 15 відсотків (у тому числі  до Державного фонду сприяння  зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які  здійснюються відповідно до законодавства  у зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

     Платники  єдиного податку не мають права  використовувати іншій спосіб

розрахунків за відвантаження продукції, крім готівкових та безготівкових розрахунків коштами (бартер)

     Платники  єдиного податку - юридичні особи  ведуть податковий облік за тими податками, платниками яких вони є згідно з  цим Указом. Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва – фізичних осіб установлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею прибавляється одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу. Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється вад обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї. Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

     Спрощена  система оподаткування, обліку та звітності  для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з  діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва. Форма та порядок видачі свідоцтва  про право сплати єдиного податку  встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними  на всій території України. Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву  до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Суб'єкт  малого підприємництва - юридична особа  обов'язково зазначає, яку ставку єдиного  податку ним обрано. Заява подається  не пізніше ніж за 15 днів до початку  наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності  може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік. Орган державної  податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного  податку або надати письмову мотивовану відмову. Відмову вад застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування  суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви  до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу). Форма книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню  відповідно до цього Указу, і порядок  її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему  оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

     За  результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної  податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання  ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також  платіжні доручення на сплату єдиного  податку за звітний період з позначкою  банку про зарахування коштів. Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа зобов'язана вести книгу  обліку доходів та витрат і касову книгу. У разі порушення вимог, установлених статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 28.06.1999 р. № 746/99 "Про  внесення змін до Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727", платник  єдиного податку повинен перейти  на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з  наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків  та сплати сум єдиного податку  згідно із законодавством України. Суб'єкт  малого підприємництва, який сплачує  єдиний податок, не є платником таких  видів податків і зборів (обов'язкових  платежів):

     - податку на додану вартість, крім  випадку, коли юридична особа  обрала спосіб оподаткування  доходів за єдиним податком  за ставкою 6 відсотків;

     - податку на прибуток підприємств;

     - податку на доходи фізичних  осіб (для фізичних осіб - суб'єктів  малого підприємництва);

     - плати (податку) за землю;

     - збору на спеціальне використання  природних ресурсів;

     - комунального податку;

     - податку на промисел;

     - збору на обов'язкове державне  пенсійне страхування;

     - збору за видачу дозволу на  розміщення об'єктів торгівлі  та сфери послуг;

     - внесків до Фонду України соціального  захисту інвалідів;

     - внесків до Державного фонду  сприяння зайнятості населення;

     - плати за патенти згідно із  Законом України "Про патентування  деяких видів підприємницької  діяльності";

     - збору на обов'язкове соціальне  страхування.

     Новостворені  та зареєстровані в установленому  порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву  на право застосування спрощеної  системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи  оподаткування, обліку та звітності  з того кварталу, в якому проведено  їх державну реєстрацію. Суб'єкти підприємницької  діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право  не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків  із споживачами. Порядок ведення  спрощеного обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва відповідно до цього Указу затверджується Міністерством  фінансів України. Дія Указу Президента України "Про спрощену систему  оподаткування, обліку та звітності  суб'єктів малого підприємництва від 28.06.1999 р. № 746/99 "Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727" не поширюється на:

     - суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону  України "Про патентування  деяких видів підприємницької  діяльності" у частині придбання  спеціального патенту;

     - довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні  та небанківські фінансові установи;

     - суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних  суб'єктів, які не є суб'єктами  малого підприємництва, перевищують  25 відсотків;

     - фізичних осіб - суб'єктів підприємницької  діяльності, які займаються підприємницькою  діяльністю без створення юридичної  особи і здійснюють торгівлю  лікеро-горілчаними та тютюновими  виробами, пально-мастильними матеріалами;

• спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". [7-10]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Проблема дефіцитності державного бюджета
1. Економічна сутність дефіциту державного бюджету та причини його виникнення

       Дефіцит державного бюджету — явище в  економіці не нове. Повною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат. Він лише затверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, форми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навіть при налагодженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мірою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні доходи від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйому економіки, оскільки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфетних виплат відповідно зменшуються.

       Отже, бюджетний дефіцит — це стан державного бюджету, при якому державні витрати  перевищують бюджетні надходження. Інакше дискреційна бюджетно-податкова  політика — це свідоме маніпулювання  податками та державними витратами  з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного розвитку.

Дефіцит державного бюджету свідчить насамперед про  його незбалансованість. Отже, поява  бюджетного дефіциту зумовлена неправильно обраною та реалізованою концепцією збалансування бюджету.

       Відомо  три класичних концептуальних підходи  до збалансування державного бюджету:

       1) збалансування на щорічній основі;

       2) збалансування в ході економічного  циклу;

       3) функціональні фінанси.

       Кожна з цих концепцій має характерні риси та економічні наслідки.

       До "Великої депресії" 30-х років  вважалося, що щорічно збалансований бюджет є бажаною метою державних фінансів. Однак при ближчому розгляді стає очевидним, що щорічно збалансований бюджет має ряд суттєвих недоліків, а саме такий підхід в основному виключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу силу. Більш того, щорічно збалансований бюджет насправді погіршує коливання економічного циклу. Припустімо, що економіка раптово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням доходів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або використовувати поєднання цих заходів. Проблема полягає в тому, що ці заходи є стримуючими за характером і кожний з них ще більшою мірою зменшує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит. Можна уявити іншу ситуацію. Економіка стикається з інфляційними процесами, внаслідок яких зростають грошові доходи та автоматично підвищуються податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюджет і ліквідувати майбутні бюджетні надлишки, держава має зменшити податкові ставки або збільшити державні видатки. Однак кожний з цих заходів (або їх поєднання) зумовить зростання ділової активності, зайнятості та в кінцевому підсумку не зменшить інфляції, а лише посилить її тиск на економіку. Отже, концепція щорічно збалансованого бюджету не є економічно ефективною, вона має суттєві суперечності та не може забезпечити стабільність економіки в довгостроковому періоді. 

       Не  зважаючи на зазначені проблеми, ця концепція має прихильників. Ряд консервативних економістів, виступаючи за підтримку бюджету, що збалансовується на щорічній основі, вважає, що викликати сумнів має не зростаючий дефіцит державного бюджету та державний борг, а збільшення видатків, пов'язаних з проведенням різних урядових програм. Зростання кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують значних витрат, має бути суспільне контрольованим. Це можливо в тому разі, якщо такому зростанню сприяє сплата вищих податків. Якщо використовується дефіцитне фінансування, цей процес стає суспільне неконтрольованим, бо державні програми мають тенденцію в кількісному відношенні зростати швидше, ніж належало б, тому що суспільна опозиція цьому процесу набагато слабша, коли він фінансується за рахунок зростання дефіциту, а не податків. Зростання дефіциту державного бюджету, спричинене збільшенням кількості урядових програм, у даному разі розглядається як вияв більш фундаментальної проблеми •— посягання уряду на існування приватного сектора.