Финансы Украины

       Інша  концепція, а саме бюджет, збалансований  на циклічній основі, має цілком протилежний підхід. Обґрунтування цієї концепції логічне, просте та зрозуміле. Ідея бюджету, збалансованого на циклічній основі, передбачає, що уряд реалізовуватиме антициклічну політику та водночас збалансовуватиме бюджет. У цьому разі бюджет збалансовується не щорічно, а впродовж економічного циклу. Для того щоб протистояти спаду, уряд має зменшити податки та підвищити державні видатки. Отже, фактично цілеспрямовано збільшують бюджетний дефіцит, проте водночас стимулюється ділова активність і підприємництво (ставка на майбутнє). Протягом наступного інфляційного піднесення також логічно буде збільшити податкові ставки та зменшити державні витрати. Це дасть змогу, по-перше, вилучити з обігу частину надлишкової грошової маси, а по-друге, створити деякий бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду.

       Але навіть при такій привабливій  бюджетній концепції ми стикаємося з серйозними проблемами. Перша з них полягає в тому, що підйоми та спади в економічному циклі найчастіше неоднакові як за глибиною, так і за тривалістю. Тому тривалий та глибокий спад, за яким спостерігатиметься відносно короткий та скромний період підйому, безсумнівно, призведе до значного збільшення дефіциту державного бюджету й водночас до незначного позитивного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення не на користь даної концепції, бо воно свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету.

       Сутність  другої проблеми полягає в перевагах, які можна отримати внаслідок інфляції. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція дає вигоду дебіторам (позичальникам) за рахунок кредиторів (позивачів). Наслідки інфляції в галузі перерозподілу є довільними та непередбачуваними. Держава також може отримати вигоду від інфляції, якщо вона є отримувачем позик від населення (позивача). Упродовж багатьох років у кожної держави накопичується значна сума державного боргу (як зовнішнього, так і внутрішнього). Інфляція дає змогу Міністерству фінансів сплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності. Тобто, уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає за допомогою інфляції "дешеві".

       При інфляції національний доход номінальний (офіційний); як наслідок, зростають податкові надходження, а розміри державного боргу не збільшуються. Це означає, що через інфляцію уряду вдається зменшити реальну величину державного боргу та істотно полегшити собі його сплату (йдеться лише про внутрішній державний борг). Отже, виникає запитання. Чи є гарантія того, що держава не буде зацікавлена в інфляції та свідомо не провокуватиме її, аби розрахуватися зі своїми боргами?

       Третій  концептуальний підхід до формування бюджету та його використання дотримується ідеї функціональних фінансів. Відповідно до цієї ідеї на перший план виходить питання про стабілізацію та оздоровлення економіки, питання ж збалансування бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі, є другорядним. Не варто хвилюватися, якщо у процесі стабілізації економіки будуть стійкі надлишки бюджету або його дефіцит. Відповідно до даної концепції проблеми, що пов'язані з державним дефіцитом або з надлишком, незначні порівняно з більш небажаними альтернативами — тривалими спадами або стійкою інфляцією.

       Сучасний  період побудови ринкових відносин в  Україні відбувається в досить складних умовах, що зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Економічна ситуація характеризується скороченням обсягу національного виробництва майже в усіх галузях кризою платежів, зростанням тіньового капіталу, катастрофічною нестачею бюджетних коштів, а отже, і неспроможністю держави повноцінно фінансувати економічні та соціальні програми. За такого стану, можливо, саме ідея функціональних фінансів — це реальний шанс "піднятися з колін", бо реалізація даної концепції спрямована передусім на розв'язання проблем економіки, що дасть змогу вирішити питання бюджету. Бюджет і економіка взаємопов'язані, однак пріоритет надається останній. Без здорової економіки, що ефективно функціонує, не може бути життєздатного бюджету.

       Зазначимо, держава будує свою фінансову  політику в такий спосіб, що періодично використовуються три концептуальних підходи. Проте це не означає, що проблема дефіциту державного бюджету зникає. Основними причинами стійкого бюджетного дефіциту та збільшення державного боргу є:

• збільшення державних витрат у військовий час або в періоди будь-яких соціальних конфліктів;
• циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі та тривалі;
• скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат.

       Цікавою з точки зору реалізації фіскальної політики держави є остання причина. Річ у тому, що податкові надходження  до державного бюджету та показник податкового навантаження на економіку  в довготривалій перспективі  мають тенденцію до зниження, оскільки:

• з метою стимулювання економіки держава цілеспрямовано зменшує податкове навантаження;
• усі системи оподаткування передбачають значну кількість пільг;
• дуже часто податкові збори зменшуються через незадовільну організацію оподаткування (неефективний митний контроль, незадовільна робота податкових служб тощо);
• у перехідних економіках податкові відрахування до бюджету мають тенденцію до зниження через спад у традиційних галузях виробництва;
• останніми роками посилюється вплив політичного бізнес-циклу,
• що пов'язано з проведенням "популярної" макроекономічної політики збільшення державних витрат і зменшення податків перед
• черговими виборами;
• зростає напруга в бюджетно-податковій сфері внаслідок збільшення державних витрат:

       - на соціальне забезпечення та  медичне обслуговування (переважно в тих країнах, де зростає кількість людей похилого віку);

       - на освіту та створення нових  робочих місць (переважно в  тих країнах, де зростає кількість  молодого населення).

       Фінансування  дефіциту державного бюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а відбуватися в інших формах, наприклад як надання кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками відсотків або у формі відстрочених платежів, коли уряд, придбавши товари та послуги, не сплачує за них у встановлений термін. В останньому випадку, якщо закупівля здійснюється у приватному секторі, це підштовхує виробників заздалегідь підвищувати ціни, аби застрахуватися від можливих неплатежів. Це, у свою чергу, дає новий поштовх до збільшення загального рівня цін, а отже, і рівня інфляції. Якщо відстрочені платежі належать підприємствам державного сектора, то ці дефіцити здебільшого безпосередньо фінансуються Центральним банком або накопичуються й збільшують загальний дефіцит державного бюджету. Хоча відстрочені платежі, на відміну від монетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей розподіл дуже умовний.

       Якщо  дефіцит державного бюджету фінансується за допомогою випуску та розміщення державних облігацій, зростає середня  ринкова ставка відсотка, що призводить до скорочення інвестицій у приватному секторі, до зменшення чистого експорту й частково до зниження споживчих витрат. Боргове фінансування бюджетного дефіциту часто розглядають як антиінфляційну альтернативу фінансуванню дефіциту за рахунок монетизації. Проте борговий спосіб фінансування не усуває загрози зростання інфляції, а лише створює термінове відстрочення для такого зростання, що характерно для багатьох перехідних економік. У випадках обов'язкового, тобто примусового розміщення державних облігацій серед комерційних підприємств і позабюджетних фондів, навіть якщо по них обіцяно достатні відсотки, боргове фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, по суті, на механізм додаткового оподаткування.

       Проблема  збільшення податкових надходжень до державного бюджету виходить за межі фінансування бюджетного дефіциту, оскільки розв'язується в довготривалій перспективі на базі комплексної податкової реформи, яка спрямована на зниження ставок оподаткування та розширення бази оподаткування. Жоден із зазначених способів фінансування дефіциту державного бюджету немає абсолютних переваг перед іншими і не може розглядатися як цілковито антиінфляційний.

2. Основні категорії бюджетного дефіциту

        Бюджетний дефіцит як економічна  категорія відображає співвідношення  між доходами і видатками бюджету  з перевищенням видатків. Бюджетний  дефіцит є наслідком певного  стану економічних відносин, які  виникають між учасниками суспільного  виробництва в процесі використання  фінансових ресурсів понад їх  наявну величину. Для покриття  витрат понад наявну масу фінансових  ресурсів застосовують грошову  емісію, внутрішні й зовнішні  позики.

        Бюджетний дефіцит як фінансове  явище виник водночас з оформленням  націй і народностей у державу  і запровадженням грошових відносин.

        Бюджетний дефіцит тією чи  іншою мірою характерний майже  для всіх країн світу, у тому  числі й високо розвинутих.

        У зарубіжній економічній літературі  розрізняють три види дефіциту  бюджету.

1. Наочно-реальний - при цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

  Наприклад,  у США наприкінці 80-х років  XX ст. дефіцит федерального бюджету  становив близько 50 % валового  національного продукту, що було  найбільшою величиною за попередні  роки, не пов'язані з інфляцією.

2. Структурний - цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.
3. Циклічний - вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

  Необхідно  зауважити, що за останні десятиріччя  окремі країни почали приймати  бюджети з незначним дефіцитом,  а США вперше за останні  30 років передбачено в бюджеті  на 1999 р. позитивне сальдо на  суму 9,5 млрд. дол.

        Бюджетний дефіцит, який планувався  в Україні й був затверджений  Законами про Державний бюджет  у 1992—1999 рр. наведено в табл.1.