Финансы Украины

      Спостерігаються велика плинність вчителів, перехід  їх на роботу в інші галузі. Дефіцит  педагогічних кадрів найбільше відчувається в індустріальне розвинених областях.

      Важливим  завданням Уряду є здійснення заходів, спрямованих на реформування системи професійно-технічної освіти. Має бути визначено обґрунтований державний перелік робітничих спеціальностей і професій, який містив би нові типи професійно-технічних закладів, прогресивні форми організації підготовки кваліфікованих робітників, та систематично здійснюватися пошук додаткових джерел фінансування. Професійно-технічним училищам слід планувати державне завдання з навчання тимчасово незайнятого населення, що має важливе значення в умовах високого рівня прихованого безробіття. З метою фінансового самозабезпечення у професійно-технічних училищах потрібно створювати навчально-виробничі об'єднання, малі підприємства, молодіжні орендні бригади, госпрозрахункові дільниці тощо.

      Україна має розвинену мережу вищих навчальних закладів. Вищі навчальні заклади України мають міжнародні зв'язки з питань підготовки кадрів з вищою освітою за багатьма спеціальностями. Укладені й діють міжнародні угоди в галузі освіти з 32 країнами. Міністерство освіти щороку відряджає за кордон для навчання, стажування, підвищення кваліфікації й участі у наукових конференціях студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників. Україна бере участь у багатьох міжнародних освітніх організаціях, програмах і фондах.

      Істотних  змін зазнала мережа вищих і середніх професійних навчальних закладів. Перепрофільовано 250 профтехучилищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженерних спеціальностей і збільшено на 15 % з економічних, юридичних та ін. Здійснюється перехід на багаторівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні розроблено і запроваджено єдиний державний перелік спеціальностей і кваліфікаційних рівнів.

      Особлива  увага приділяється вдосконаленню  змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також 52 освітні програми підготовки бакалаврів.

      Важливим  елементом урядової політики в галузі освіти має стати визначення державних  вимог до змісту, рівня та обсягів  освіти і на цій основі вжиття заходів  для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни.

      При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам слід надати значно ширші права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.

      Для забезпечення належної фінансової самостійності  навчальних закладів треба визнати за ними право власності на основні фонди, обладнання, приміщення та інше майно, якими вони користуються, передати на засадах довічної оренди земельні ділянки, на яких вони розташовані або якими користуються, а також надати вузам право здійснювати всі дозволені в Україні види економічної діяльності.

      Фінансування  державних навчально-виховних закладів, установ і організацій системи  освіти здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

      Державні  навчально-виховні заклади, установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету, коштів галузі, звільняються від оподаткування прибутку (доходу) без обмеження рівня рентабельності. Додатковими джерелами фінансування є такі:

• кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;
• плата за надання додаткових освітніх послуг;
• кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;
• доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
• дотації місцевих Рад народних депутатів;
• кредити і позики банків;
• валютні надходження;
• добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

      Прибутки (доходи) підприємств, організацій, установ, громадян в частині, що використовується на розвиток освіти, звільняються від оподаткування в установленому порядку і в разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти не зменшуються.

      Бюджетні  асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню. )

      Здійснюється  ряд заходів з метою подальшого удосконалення системи загальноосвітніх шкіл, вищих і середніх навчальних закладів, професійно-технічних училищ, зміцнення їхньої навчально-технічної бази, поліпшення матеріально-побутового становища учителів, студентів, учнів середніх спеціальних навчальних закладів та професійно-технічних училищ.

3. Видатки на охорону здоров’я

      Піклування  про здоров'я людей — одна з  найважливіших соціальних функцій  держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров'я, розвитком і удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

      У листопаді 1992 p. було прийнято Основи законодавства України про охорону здоров'я, де зазначено, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

      Для визначення витрат на утримання установ  охорони здоров'я застосовують такі сітьові показники: кількість лікарняних ліжок, лікарських посад, лікарських відвідувань, ліжко-днів.

      Кількість лікарняних ліжок — головний сітьовий показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень. Його розраховують згідно з планом економічного та соціального розвитку. У територіальному розрізі цей показник планують виходячи з демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов. Зокрема, враховують віковий склад населення, розподіл за статтями, видами зайнятості тощо.

Відповідно  до кількості ліжок визначають штати  лікарів, середнього і молодшого  медичного персоналу.

      Лікарська посада є також розрахунковою  одиницею для визначення витрат на утримання станцій швидкої медичної допомоги, лікарських здоровпунктів  тощо.

      Кількість лікарських відвідувань — показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість відвідувань у поліклініці визначають виходячи з кількості середньорічних лікарських посад, затверджених за кошторисом, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день, норми прийому хворих на годину та кількості робочих днів на рік.

      Кількість ліжко-днів — показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання  медикаментів. Його розраховують множенням середньорічної кількості ліжок на кількість днів функціонування ліжка на рік. При цьому слід ураховувати, що кількість днів функціонування одного ліжка на рік по кожному профілю різна і визначається з урахуванням фактичних даних за минулі роки. Крім того, треба мати на увазі можливість збільшення кількості днів їхнього використання за рахунок кращого розподілу ліжок по відділеннях, скорочення простоїв ліжок, що виникають через капітальні ремонти приміщень, карантини, дезінфекцію та з інших причин.

      Штати медичного персоналу для дитячих  ясел визначають так само, як і вихователів  у дитячих садках, тобто виходячи з кількості дітей, груп та тривалості їхньої роботи.

      Кожна установа охорони здоров'я складає  індивідуальний кошторис. В ньому витрати визначають за окремими статтями. Найбільшу частку в кошторисі (близько 60 %) становлять асигнування на заробітну плату.

      Заробітну плату медичних працівників розраховують за чисельністю цих працівників  та ставками заробітної плати, її  планують окремо по лікарському, середньому і  молодшому медичному та адміністративно-господарському персоналу.

      Кількість штатних посад по кожній групі  персоналу визначають на початок, кінець планового року та середньорічну. Цей показник на початок року розраховують виходячи з фактичної наявності посад на останню звітну дату, а на кінець — додаванням до кількості штатних посад на початок року приросту посад відповідно до зміни обсягу роботи установи. Середньорічну кількість штатних посад обчислюють так само, як кількість середньорічних ліжок.

      Посадові  оклади медичних працівників визначають з урахуванням кваліфікаційних  вимог і тарифних розрядів працівників  відповідної кваліфікації за штатним  розкладом.

      Тарифні розряди працівників охорони  здоров'я наведено в табл. 3.5. теми. Державна влада не взяла на себе функцію створення умов розвитку ринкової інфраструктури, чим значною  мірою пояснюється їхня функціональна спотвореність. Внаслідок цього потенційна енергія комерційного та приватного секторів економіки є мало інтегрованою у сферу загальнонаціональних пріоритетів.

4. Видатки на економічну діяльність держави

      В умовах становлення ринкових відносин держава постійно скорочує асигнування на розвиток економіки з бюджету. Це об'єктивний процес, оскільки на зміну адміністративним методам приходять економічні, коли розширення і розвиток галузей економіки здійснюється за рахунок коштів підприємницьких структур.

      Проте державне регулювання темпів та пропорцій  розвитку економіки, особливо при переважанні державної власності, є виправданим. Сутність проблеми полягає в тому, що, по-перше, е галузі, які без державної допомоги в умовах ринку не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку, але вони суттєво впливають на загальний стан розвитку економіки держави. Це передусім паливно-енергетичний, агропромисловий, металургійний комплекси. По-друге, в ринкових умовах тільки при державній підтримці можуть розвиватися наукоємні та технологічно складні виробництва.

      Необхідність  державної підтримки розвитку економіки  в умовах України зумовлена ще й тим, що після проголошення державної незалежності постало питання про створення власної економіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах союзної держави був надмірно інтегрований і не являв собою в значній своїй частині технологічно замкнуте виробництво. Крім того, структура галузей економіки не відповідала потребам України, а була зорієнтована на потреби колишнього Союзу. Якщо до цього додати високий рівень мілітаризації тодішньої економіки, то значні асигнування, що виділяються з бюджету на розвиток народного господарства, стануть в більшій своїй частині виправданими.

      Важливим  напрямом вкладення бюджетних коштів є конверсія оборонного комплексу і створення нових видів продукції широкого вжитку. За цим напрямом фінансується ряд науково-технічних цільових комплексних програм підготовки та освоєння цивільної продукції. Крім бюджетних коштів на ці цілі залучатимуться ресурси підприємств і кредити банків.

      Відповідно  до Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" з бюджету використовуються кошти на землевпорядкування, експлуатацію і утримання зрошувальних і осушувальних систем, утримання ветеринарної мережі та інших бюджетних установ агропромислового комплексу.

      За  рахунок бюджету фінансуються заходи з поліпшення родючості та рекультивації  земель, розвитку племінної справи, ведення лісового господарства, формування фонду підтримки фермерських господарств, проведення земельної реформи тощо. У сільськогосподарському виробництві з бюджету фінансується ряд цільових програм, у тому числі з розвитку племінного тваринництва і захисту рослин, селекції елітного насіння, відтворення рибних запасів, розвитку соціально-культурної сфери у сільській місцевості тощо.