Міжнародні фінансово-кредитні установи

Кредити МВФ почали надходити  в Україну в той час, коли її економіка знаходилася в критичному стані. Завдяки ним вдалося приборкати гіперінфляцію та увести в обіг нову грошову одиницю гривню. Наприкінці 90-х років і в 2000 році простежується тенденція до стабілізації курсу, що також відбувається не без допомоги МВФ.

Проте кошти від МВФ  надходять за умови виконання  жорстких вимог з його боку. Міжнародний  валютний фонд – це не благодійна організація. Він становить вимоги не тільки економічного, але й часто політичного характеру. Країна , що має високу заборгованість перед МВФ, вже не цілком самостійна в своїй економічній політиці; вона перебуває під постійним контролем Фонду й повинна виконувати його рекомендації. Безоглядне і неефективне користування коштами МВФ може поставити під загрозу економічну незалежність країни.

Починаючи з 2000 року зі зростанням експорту, зниженням інфляції й дефіциту бюджету необхідність у кредитах фонду зникла. Уряд не потребував МВФовських кредитів до початку фінансової кризи. Аналіз потреб України фінансування з боку Фонду виявив важливість надання коштів, але це потребувало політики надзвичайного доступу, що практично ї було здійснене. Згідно з цими умовами наша держава дістала право на понад сто відсотків своєї квоти у МВФ (до 300% кумулятивно). На період 2008-2009 рр. Україні було виділено кредитну лінію в розмірі близько 16,5 млрд. дол. Перший транш кредиту на суму 4,5 млрд. дол. надійшов до Національного банку України в листопаді 2008 року. За планом, настунні транші – протягом 2009-2010 років (з 15.02.2009 до 15.10.2010) у сумі від 560 млн. до 3,75 млрд. дол. [19]. При цьому слід зазначити, що кредити такого обсягу МВФ надає досить рідко, тільки у виняткових випадках. Підкреслюючи важливість надання у 2008 роні такого великого кредиту для України, зазначимо, що за період із квітня 1995-го по жовтень 2008-го обсяг наданих нам кредитів МВФ сягнув 8,2 млрд. дол. Кредит, наданий Україні у 2008 році, практично вдвічi перевищував всі запозиченняення МВФ з початку співпраці. Вивчивши всі особливості фінансової кризи в Україні, фахівці МВФ дійшли висновку, що країна буде в змозі виконати всі свої забов’язання перед МВФ.

Таблиця 1.3

Позики МВФ надані Україні  у 1994 – 2009 рр.

*Дані взяті з офіційного cайту Міністерства економіки України. – http://www. me.gov.ua 

Наприкінці червня - на початку  липня 2010 року МВФ і Україна провели переговори, в рамках яких була досягнута домовленість про надання нового кредиту у розмірі 15,15 млрд. дол. У заяві, оприлюдненій МВФ, уточнюється, що кошти Україні виділятимуться протягом двох з половиною років. Частину суми – 1,9 мільярда доларів – Україна зможе отримати негайно. Водночас МВФ скасував колишню дворічну програму Stand-by загальним обсягом 16,5 млрд. дол., відкриту в листопаді 2008 року. Більш ніж 10 мільярдів з цієї суми Україна отримала, проте подальше надання допомоги було припинено МВФ через суперечності в українському уряді щодо економічної політики. Свою роль також зіграло збільшення бюджетного дефіциту України у 2009 році до 12 % ВВП.

Ми з впевненістю можемо сказати, що залучення кредитів МВФ  сприяло макроекономічній стабілізації України, зменшенню дефіциту платіжного балансу, дало поштовх до співпраці  з іншими фінансово-кредитними організаціями  та до сьогодні допомогає Україні вийти з фінансової кризи. Але зауважимо, що для того, щоб віддавати борги, наша країна змушена постійно підтримувати позитивний платіжний баланс великими обсягами експорту та іноземних інвестицій. Реалізувати таку стратегію непросто – розвинені країни давно є нетто-експортерами більшості товарів і послуг, тому повернення боргів призводить до нових позик.

3.2. Сучасний стан інтеграції  банківської  системи  України у світовий фінансовий простір

         Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Стратегія держави щодо банківської  системи країни ґрунтується на принципі верховенства права і збереженні та зміцненні ринкових засад діяльності банків і використанні переважно  опосередкованих методів впливу на процеси, які відбуваються у банківській  сфері, шляхом формування відповідної  законодавчої та нормативної бази функціонування банків і ринку фінансових послуг та реалізацію контролю за виконанням установлених вимог. Основою для  зміцнення банківської системи  України є підвищення її надійності та стійкості до криз, а також достатній рівень капіталізації.

В сучасних фінансових умовах, українській банківській системі  досить важко піклуватися про  вихід на світовий фінансовий ринок. Але цей процес не стоїть на місці. Однак можна виділити основні  процеси інтеграційної діяльності банків, які діють в теперішній час:

1. Застосування організаційно-економічного  забезпечення в процесі виходу  банків на світовий фінансовий  ринок має два чітко визначені  рівні: макрорівень державного  регулювання та мікрорівень участі банків у цій діяльності. При цьому модель розвитку банківської структури України передбачає необхідність розробки організаційно-економічних інструментів зовнішньоекономічної діяльності, яка поєднала б два напрямки – традиційний і стратегічний – пов’язані  між собою функціонально, що дасть змогу ефективно використовувати ресурсний потенціал задля подолання структурної недовершеності фінансової сфери та розвитку нових форм співробітництва на взаємовигідній основі.

2. Організаційно-економічні  інструменти виходу банків на  світовий фінансовий ринок передбачають  використання перспективних форм  та методів міжнародного співробітництва  із закордонними країнами, банками,  юридичними та фізичними особами.  В економіко-організаційному плані  цьому може сприяти створення  філіалів, відділень, дочірніх банків, стратегічних альянсів, банківських  холдингових компаній.

3. Державна політика щодо  виходу банків на світовий  фінансовий ринок спрямована на формування інформаційного забезпечення цього процессу. Але вона потребує: здійснення комплексу заходів, спрямованих на виявлення фактів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку; проведення банками України за кордоном аналізу зовнішніх ринків з метою виявлення можливостей розширення присутності на них та запобігання введенню  обмежувальних заходів з боку інших держав; формування інфраструктури інформаційного забезпечення шляхом створення мережі інформаційно-консультативних служб з метою надання послуг суб’єктам господарської діяльності [4, c.23].

При виході на світовий фінансовий ринок комерційні банки мають  розглянути ряд конкретних зовнішніх  факторів, які відіграють суттєву  роль у формуванні стратегії і  подальшій діяльності банку на ньому. Серед них основну увагу слід приділити культурним, політичним, соціальним і економічним факторам. Фактором, що стримує входження України в глобальний конкурентний простір є нерозвиненість банківського сектору. Про це свідчить показник банківської платоспроможності, який залишається досить низьким порівняно з іншими країнами протягом останніх років. Для ефективного виходу українських банків на світовий фінансових ринок необхідно вжити комплекс заходів нормативно-правового, економічного та інституціонального характеру. Напрями та економічні орієнтири удосконалення нормативно-правового забезпечення виходу українських банків на світовий фінансовий ринок повинні передбачати:

      Ÿ гармонізацію українського законодавства з міжнародними нормами;

Ÿ виконання положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, зокрема, створення ефективного механізму захисту внутрішнього ринку та вдосконалення системи стандартизації та сертифікації, захисту прав інтелектуальної власності [6, c.61].

Важливим напрямом валютної політики України повинно стати  прогнозування курсів валют, а також  докладання усіх зусиль для досягнення конвертованості національної валюти – гривні.

ВИСНОВКИ

Вирішивши поставлені задачі, можна зробити висновок, що у становленні  міжнародних фінансово-кредитних відносин значну роль відіграла потреба стабілізації світової економіки після наслідків Другої світової війни. З метою інституціонального забезпечення цього процесу на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) було створено перші фінансово-кредитні організації – Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), які діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини. Їх мета – сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном. Окрім МБРР, до структури Групи Світового банку входять Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр розв’язання інвестиційних спорів (МЦРІС).

Міжнародні та регіональні  валютно-фінансові організації мають  свої цілі, вирішують різні завдання та діють на глобальному та регіональному  рівнях, їх діяльність є важливою складовою  світового та регіонального співробітництва  й інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво  з багатьма з них, намагається  інтегруватися у світову економічну систему. До найвідоміших регіональних кредитно-фінансових установ належать Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку, особливістю якого є підтримка приватного підприємницького сектора.

МВФ є найбільшим іноземним  кредитором України, його частка становить  понад 65% всіх кредитів міжнародних  організацій. Залучення кредитів МВФ сприяло макроекономічній стабілізації України, зменшенню дефіциту платіжного балансу, дало поштовх до співпраці з іншими фінансово-кредитними організаціями та до сьогодні допомогає Україні вийти з фінансової кризи. Основні види кредитів надаються Україні за системною трансформаційною позикою фінансування (STF) та системою Stand-by. Але потрібно пам’ятати, що для того, щоб віддавати борги, наша країна змушена постійно підтримувати позитивний платіжний баланс великими обсягами експорту та іноземних інвестицій. Реалізувати таку стратегію непросто — розвинені країни давно є нетто-експортерами більшості товарів і послуг, тому повернення боргів призводить до нових позик.

Інтеграція банківської  системи України у світовий фінансовий простір відбувається повільно. Державі  ще необхідно вжити низку заходів, аби наші комерційні банки досягли  світового рівня. На даний час  спостерігаються такі основні тенденції  у цьому процесі:

1. Організаційно-економічне забезпечення виходу банків на світовий фінансовий ринок має два чітко визначені рівні: макрорівень державного регулювання та мікрорівень участі банків у цій діяльності.
2. Застосування перспективних форм та методів міжнародного співробітництва із закордонними країнами, банками, юридичними та фізичними особами.
3. Державна політика щодо виходу банків на світовий фінансовий ринок спрямована на формування інформаційного забезпечення цього процессу.

    Необхідно пам’ятати,  що напрямом валютної політики України повинно стати прогнозування курсів валют, а також докладання усіх зусиль для досягнення конвертованості національної валюти – гривні. Якщо уряд почне вести більш інтенсивну інтеграційну політику, то  це значно підніме рівень розвитку банківської системи України і приблизить її до світових лідерів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ЗУ «Про вступ України до МВФ, МБРР, МФК, МАР та БАГІ» від 03.06.92.
2. Балакін Р.Л. Проблеми інтеграції України у світове господарство / Під ред. П.І. Гайдуцького, Є.А. Бузовського. – К.: УСГД, 2002. – 246 с.
3. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. –  2-ге вид., перероб. й доповн. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999.– 305 с.
4. Власюк В. І. Державний вплив на становлення фінансово-кредитнох системи. // Фінанси України. – 2004. – № 20. – С.21.
5. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006. – 631 с.
6. Жуков В. Комерційні банки та інвестиційна діяльність // Банківська справа. – 2005 р. - № 2. – С.59.
7. Іваніненко-Свинцицька І.Е. Співробітництво України з міжнародними  фінансовими організаціями. // Фінанси України. – 2002. - № 9. – С.54.
8. Кабанов В.С. Діяльність міжнародних фінансових організацій на вітчизняному ринку фінансового капіталу. // Фінанси України. – 2009. –   № 4. С.98.
9. Кортюк В. Стратегія і тактика розвитку банківської системи // Вісник НБУ – 2000 р. - № 10. – С. 2.
10. Мельник Т.М. Міжнародний рух капіталу: Конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 21 с.
11. Міжнародні організації: Навчальний посібник / За редакцією Ю.Г.Козака, В.В. Ковалевського. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 288 с.
12. Салтинський В.В. Особливості організації кредитування національних економік Міжнародним валютним фондом. // Фінанси України. – 2009. – № 2. – С.60.
13. Трифонов С.В. Україна і МВФ: шляхи подальшої співпраці. // Фінанси України. – 2002. – № 9. – С. 113.
14. Швабий К. В. Кредиты МВФ. // Фондовый рынок. – 2004. – № 20. – С.20.
15. Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. І.М.Школи.– Київ: КНТЕУ, 2003.– 589 с.
16. Шреплер Х.-А. Международные экономические организации: Справочник / Пер. С.А. Тюпаева, И.Н. Фомичева. – М.: Междунар. Отношения, 1999. – 456 с.
17. Меморандум МФВ – Україна: Документ. –   http://www.ubr.ua/lang/uanews/show/finance_crisis/id/memorandum-mvf-ukrajina-dokument-3086/index.html
18. Офіційний веб-сайт  Держкомстату України. –