Міжнародні фінансово-кредитні установи

1. Сприяти міжнародному співробітництву у валютній сфері це постійно діючу установу, що створює механізм для консультацій співробітництва з міжнародних валютно-фінансових проблем.

2. Сприяти розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і тим самим досягненню і підтримці високого рів зайнятості та реальних доходів і розвиткові продуктивних ресурсів усіх держав-членів як першочерговим завданням економіки.

3. Підтримувати стабільний та упорядкований валютний режим держав-членів, а також запобігати конкурентному знеціненні валют.

4. Надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі.

5. Зміцнювати впевненість держав-членів шляхом тимчасово надання в їх розпорядження за відповідних гарантій загальні ресурсів Фонду і в такий спосіб можливлювати коректуванні диспропорцій у їхніх платіжних балансах без застосування заході що завдають шкоди національному та міжнародному розвитку.

6. Відповідно до наведеного вище: скорочувати тривалість та зменшувати масштаби нерівноваги у зовнішніх платіжних балансах держав-членів МВФ           [11, c.166].

При наданні кредитів МВФ  ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються програмах перебудови економіки. Розмір квот країн-учасниць, що переглядаються з періодичністю у п'ять років, розраховуються на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно розміру квот визначається «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Кожна держава дістає 250 голосів незалежно від розмірів її квоти плюс один голос на кожні 100 тис. СДР (інтернаціональних розрахункових грошей) її квоти. Рішення приймаються більшістю голосів, а з деяких питань – більшістю у 70% або 85%. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

На початку своєї  діяльності, в кінці 40-х років, МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Але на сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків і тому МВФ зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

МВФ надає фінансування як з своїх загальних ресурсів, так  і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, «купують» (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну «викупили» свою валюту у МВФ (тобто погасити заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляд кредитів під низькі проценти.

 

2.5. Регіональні міжнародні фінансово-кредитні інституції

 

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові  інституції мають схожі цілі – це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об'єкти кредитування. До найвідоміших регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ передусім відносять Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Африканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський банк розвитку (АзБР)  Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР)

Міжамериканський банк розвитку (МаБР) був заснований у 1960 р. як інвестиційна інституція для фінансування країн  Латинської Америки. Членами його є 27 країн американського регіону  та 17 нерегіональних країн-членів. Більшість  голосів у МаБР належить США та іншим західним країнам. Штаб-квартира банку міститься у Вашингтоні. Найвищим органом є рада керуючих, в яку кожна країна направляє  свого представника.

Ресурси банку формуються з внесків країн-членів та позичених  коштів. Банк надає кредити урядам та під їх гарантію приватним підприємствам. Сума голосів представника кожної країни дорівнює 135 + 1 голос за кожну акцію вартістю 10 тис. дол. Згідно зі статутом, рада може приймати рішення лише у тому разі, якщо присутні представники мають не менше ніж 75% загальної су-ми голосів. США мають у цьому банку понад 25% голосів, тому без їх представника рада взагалі не може приймати рішень. Частка західних держав становить майже 45% суми голосів, що дає змогу їм фактично користуватися правом вето, бо за статутом для прийняття важливих рішень необхідно 2/3 мандатів. Тому можна вважати, що МаБР практично перебуває під контролем промислово розвинутих країн. Банк організований у формі акціонерного товариства з капіталом 850 млн дол. Поряд із акціонерним капіталом він має у своєму розпорядженні групу фондів.

Кредити, що надає МаБР, поділяються  на звичайні та пільгові. Звичайні кредити  надають для фінансування рентабельних проектів. Строк погашення звичайних позик - від 7 до 20 років. Джерелом пільгових кредитів є спецфонди, за рахунок яких фінансуються соціальні проекти, які нерентабельні або малорентабельні з фінансового погляду. За цими позиками беруться знижені відсотки (2-4% річних). Строк погашення позик – 15-40 років [16, c.404].

Африканський банк розвитку (АфБР) почав операції 1 липня 1966р., хоча угоду про його заснування було підписано міністрами фінансів 23 незалежних африканських країн-співзасновників ще у 1963 р. До 1983 р. банк існував виключно як панафриканська організація. У 1978 р. на сесії ради керуючих АфБР було прийнято рішення про залучення до банку неафриканських країн з метою збільшення статутного капіталу, але кредити надаватимуться тільки країнам африканського континенту. Членами АфБР є 50 незалежних африканських держав і 25 нерегіональних членів. Ресурси АфБР складаються із внесків країн-членів та позичених коштів.

Статутний капітал банку  визначений у розрахункових одиницях банку (РОБ), які за курсом еквівалентні СДР. Кредити використовуються на оплату інвалютної вартості проекту та звичайно покривають від 40 до 80% його загальної  вартості. АфБР може надавати кредити урядовим організаціям і приватним фірмам країн-членів. При цьому банк не потребує попередніх гарантій.

Строки надання кредитів – від 5 до 25 років, у тому числі пільговий період становить від 1 до 6 років. Банк використовує два рівні процентних ставок. Один, вищий (ринковий) – за кредитами, що надаються для промислових об'єктів та інших підприємств зі швидкою окупністю. Інша ставка, нижча, стягується за кредитами на здійснення проектів розвитку сільськогосподарського виробництва, зв'язку, електроенергетики та ін. Крім процентів, банк утримує комісійні: установлену комісію в розмірі 1% річних та комісію 0,75% річних з невикористаної частини позики.

Головна проблема банку - нестача  фінансових ресурсів. З метою їх поповнення у 1972р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР). Незважаючи на те, що частка капіталу АфБР у фонді  становить лише 2,8%, йому належить 50% голосів.

Азіатський банк розвитку (АзБР) розпочав свої операції з 1968 р. після  ратифікації Угоди про створення  АзБР 15 країнами-співзасновницями. Його членами є країни азіатсько-тихоокеанського  регіону, а також США, Канада та 13 західноєвропейських країн. У 1986 р. до членів АзБР вступила КНР. Згідно зі статутом регіональним членам має належати провідне місце у капіталі та у  керівництві цією інституцією. Згідно зі статутом питома вага будь-якої країни-члена  у капіталі банку не перевищує 0,5% її ВНП.

АзБР так само, як і  інші банки розвитку, кредитує лише частину проекту Проценти за позиками встановлюються, як правило, на рівні ставок приватних ринків капіталів. Для деяких країн надаються пільги. Строк погашення кредитів від 10 до 30 років, за пільговими – до 40 років. Граціонний період триває 2-7 років, за пільговими – до 10 років. Більшу частку позик (понад 60%) банк надає на розвиток інфраструктури, що створює умови для припливу приватного іноземного капіталу. Найбільший обсяг кредитів АзБР надав п'яти країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Пакистану, Таїланду

Європейський банк реконструкції  та розвитку (ЄБРР) є регіональним міжнародним  банком, що розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено зі спеціальною  метою - сприяти переходу до відкритої  економіки, орієнтованої на ринок, та розвитку приватної підприємницької діяльності у країнах Центральної і Східної  Європи та країнах-колишніх республіках  СРСР. Відповідно до Угоди про створення  ЄБРР він діє тільки в тих країнах, які дотримуються принципів багатопартійної  демократії, плюралізму і ринкової економіки і запроваджують їх у життя.

Банк розташований у Лондоні, має статус міжнародної фінансової установи, до складу якої входять 60 членів: 58 держав, включаючи всі європейські  країни, країни інших регіонів світу (США, Мексика, Австралія, Єгипет, Японія та ін.), Європейський союз (ЄС) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Статутний капітал банку становить 20 млрд євро. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора

Головною особливістю  ЄБРР, що відрізняє його від інших  банків розвитку, є підтримка ним  саме приватного підприємництва. У цьому положенні виявляється сутність діяльності ЄБРР, яка проголошує, що не менше 60% загального обсягу фінансування Банку повинно спрямовуватися до приватного сектора. Надаючи кредити, Банк керується трьома основними умовами: окупність проекту у твердо конвертованій валюті, інвестиційна перевага приватного сектора та фінансування тільки 35% вартості проекту. Банк діє у країнах-операціях, число яких становить 26. З метою координації діяльності на місцях ЄБРР відкрив 28 представництв. Вони беруть участь у процесі розроблення нових проектів і виконанні затверджених, тісно співпрацюючи з місцевими організаціями. У сучасних умовах організаційна структура Банку дещо трансформується, що виявляється в посиленні діяльності на місцях. Така децентралізація, на думку керівництва Банку, дасть змогу ефективніше реагувати на зміни ринкової кон'юнктури й удосконалювати критерії прийняття рішень. Представництва поєднуються у територіальні відділи. Діяльністю територіальних груп керує Банківський департамент.

Усі повноваження щодо управління ЄБРР покладені на Раду керуючих на чолі з Головою і двома заступниками. Вона складається з міністрів  фінансів або керуючих центральними банками країн-учасниць і представників  від ЄС і ЄІБ. Рада керуючих делегує  ряд своїх повноважень Раді директорів, яка відповідає за поточну діяльність Банку. До Ради директорів входять Президент, три віце-президенти і 23 директори. Кожен віце-президент координує діяльність тієї чи іншої територіальної групи. Збори акціонерів проводяться щорічно у квітні-травні [11, c.181].

Мета створення: полегшення переходу європейських країн до ринкової економіки; координація допомоги країн Заходу європейським постсоціалістичним країнам; сприяння розвитку приватного підприємницва в цих країнах; сприяння інвестиціям у виробництво, у сферу послуг і фінансовий сектор та пов'язану з ним інфраструктуру.

Джерела кредитних ресурсів: власний (акціонерний) капітал, позикові кошти, кошти спеціальних фондів. Власний капітал та позикові кошти надаються на ринкових умовах для здійснення рентабельних проектів розвитку. Спеціальні ж фонди призначені для пільгового кредитування малорентабельних галузей соціальної сфери та надання технічної допомоги.

 ЄБРР надає кредити комерційним підприємствам на термін до 10 років та для проектів у галузі розвитку інфраструктури на термін до 15 років; вкладає кошти у статутні фонди підприємств та гарантії; бере участь у підписці і купівлі боргових зобов'язань.

  На відміну від інших регіональних банків розвитку, ЄБРР вже в установчих документах має закладені вимоги політичного характеру до позичальників. Зокрема, країна повинна мати стабільний політичний режим, не брати участь у військових діях і ні в якому разі не використовувати надані кредити на військові цілі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ

 

РОЛЬ УКРАЇНИ У СВІТОВОМУ  ФІНАНСОВОМУ ПРОСТОРІ

 

3.1. Діяльність МВФ в Україні

 

 

Співробітництво України  з МВФ було започатковане у 1992 році і спрямовувалось на підтримку  ринкової трансформації державної  економіки, макроекономічної стабільності та збалансованості національної валюти. Квота України в МВФ становить близько 0,7%, відповідно такою ж є частка її голосів. МВФ є найбільшим іноземним кредитором України – його частка становить понад 65% всіх кредитів міжнародних організацій.

 Починаючи з 1994 року Україна активізує співпрацю з МВФ. Основні види кредитів надаються Україні за системною трансформаційною позикою фінансування (STF). За період із 1994 до 1998 року Україна реалізувала чотири кредитні угоди з МВФ. Фактично наша держава отримала за позикою STF (1994 рік) близько 720 млн. дол. США за річною ставкою 5,75% на термін 10 років із відстрочкою сплати основної суми боргу на 4,5 роки; за позиками Stand-by у 1995 році – близько 780 млн. дол., у 1996 році – близько 860 млн. дол., у 1997-1998 роках – близько 247 млн. дол. Позики Stand-by надавалися за річною ставкою 6,29% на термін 5 років із відстрочкою сплати основної суми боргу на 3,25 року. У вересні 1998 року Радою директорів МВФ було затверджено програму «Механізм розширеного фінансування» (EFF) для України загальним обсягом близько 2 млрд. 266 млн. дол. За даними Міністерства економіки України, загальна сума отриманих від МВФ траншів за програмою EFF становить близько 990 млн. дол., із них у 1998 році отримано близько 342 млн. дол., у 1999 році – близько 648 млн. дол. На 2000 рік було заплановано отримати від МВФ 936 млн. дол., проте ці кошти не надійшли у зв'язку із затриманням виконання Україною низки умов програми. Після виконання цих умов фінансування було відновлене. У результаті наша країна отримала 247,239 млн. дол. США вже у грудні 2000 року. Станом на кінець 2001 ріку Україна отримала ще близько 375 млн.дол. [19]. Фінансові ресурси         МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3 – 5 років, початок оплати через три роки, процентні ставки за кредит від 5,75% до 6,29%.