Міжнародні фінансово-кредитні установи

Інституціональна структура СРПК – це система економічних відносин, що виникають між позичальниками і кредиторами різних країн з одного боку і посередниками – з іншого боку. До посередників належать: фінансові компанії, фондові біржі, транснаціональні та інші фінансові установи.

Позичальниками і кредиторами  виступають: державні установи, міжнародні організації, центральні банки країн, приватні господарські суб'єкти, страхові компанії, фонди, що мають можливість акумулювати кошти. Основні споживачі капіталів: транснаціональні компанії, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.

Особливий інтерес являє  собою географічна структура  СРПК. Її характеристика відображає рух капіталу між країнами і регіонами, інтеграційними угрупованнями. Основна частина міжнародних кредитних операцій відбувається в міжнародних фінансових центрах. Провідними світовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Париж, Люксембург. Значно підвищили свій вплив на міжнародний рух капіталу Гонконг, Сінгапур, Цюрих, Франкфурт-на-Майні. З'явилися і нові фінансові центри, такі як Бахрейн, Панама. Усі без винятку центри діють скориговано і виступають як частка єдиного світового ринку капіталів.

Основні тенденції, що притаманні географічній структурі:

1. Збільшення масштабів  ввозу капіталу в країни з перспективою НТП.

2. Збільшення обсягу руху приватного капіталу у розвинутих країнах.

3. Збільшення обсягів  взаємокредиту в країнах із інтеграційних груп.

4. Зниження на ринку  капіталу в частці країн, що  розвиваються.

Ядром світового ринку  капіталів є таке міжнародне економічне явище, як євроринок. Євроринок включає грошові засоби в валютах, які функціонують як позичковий капітал за межами країн походження. Операції на евровалютному ринку проводяться в евровалютах.

Євровалюта – це іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами країн-емітентів усіх валют. Наприклад, долар США на рахунках в Англії – євродолар, фунт стерлінгів на рахунках Франції, США – євростерлінг.

У євроринок входять: єврогрошовий ринок (ринок короткострокових кредитів), ринок середньострокових банківських єврокредитів, ринок єврооблігацій, або європозик. Основні сучасні тенденції ринку євровалют – це поступове підвищення ролі євровалют в міждержавних грошово-кредитних операціях та падіння ролі долара США на євровалютному ринку відносно курсу євро. Однак ці тенденції періодично змінюються.

 

3. Міжнародні кредитні відносини

 

Міжнародний кредит – це форма руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язана з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів. Об'єктивну основу міжнародного кредиту складають інтернаціоналізація виробництва   і капіталу, інтенсифікація міжнародного поділу праці [3, c.171].

Функції міжнародного кредиту:

1. Забезпечує перерозподіл фінансових і матеріальних ресурсів між країнами, дозволяючи використовувати їх з більшою ефективністю або задовольняти найгостріші потреби в позичальних  коштах.

2. Перечислює тимчасово вільні грошові кошти з одних країн на фінансування капіталовкладень в інші.

3.  Прискорює процес реалізації у світовому масштабі, розсуваючи тим межі розширеного відтворення.

Виділяють і головні принципи міжнародного кредиту – це поверненість (якщо не спрацьовує даний принцип, тобто кошти передаються на умовах неповернення, то це вже називається не кредитом, а фінансуванням); терміновість (в розумінні строковості, тобто повернення і оплата в зазначений термін); платність (передбачає сплату процентів за надання кредиту); гарантованість (матеріальна або якась інша забезпеченість).

 Класифікація кредитів різноманітна, але загалом її зводять до наступних ознак і форм:

1. За цільовим призначенням:

Прив'язані кредити – це кредити, які мають чітко виражений цільовий характер, закріплений у кредитній угоді. Прив'язані кредити поділяються на комерційні (ті, що надаються для закупівлі певних товарів або для оплати певних необхідних послуг) та інвестиційні (які призначаються для будівництва чи створення конкретних об'єктів) кредити.

Фінансові кредити – це кредити, які можуть використовуватись позичальниками на довільні цілі, тобто такі, що не мають чіткого цільового призначення. До фінансових кредитів відносять облігаційні позики.

2. За загальними джерелами:

Внутрішні кредити – це кредити, що надаються національними суб'єктами іншим суб’єктам для здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Іноземні кредити – це кредити, що надаються кредиторами національним позичальникам для зовнішньоекономічних операцій.

Змішані кредити – це кредити внутрішнього і зовнішнього походження.

3. За кредиторами:

Приватні кредити – це кредити, що надаються приватними фізичними та юридичними особами.

Урядові (або державні) кредити – це міжнародні кредити, що надаються урядовими установами від імені держави.

Кредити міжнародних фінансово-кредитних  організацій.

Змішані кредити – це міжнародні кредити, що надаються під одну програму різними кредиторами (приватними, державними, міжнародними).

4. За формою кредитування:

Товарні кредити – це міжнародні кредити, що надаються в основному експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.

Лізинг – це особлива форма руху позичкового капіталу, який надається  у формі кредиту з наступним  правом купівлі товару.

Валютні (грошові) кредити – це кредити, що надаються у національній або іноземній валюті (на євроринку у валюті третьої країни), тобто у грошовій формі. Кредити даного виду можуть даватися і в композитних грошах.

5. За формою забезпечення:

Забезпечений кредит – це кредит, що забезпечується нерухомістю, товарами, товаророзпорядчими та іншими комерційними документами, цінними паперами, цінностями як заставою.

Бланковий кредит – це міжнародний кредит, що надається під зобов'язання боржника вчасно його погасити (використовують соло-вексель).

6. За терміном дії:

Короткострокові кредити – це кредити, які надаються на термін до 1 року і використовуються в основному в міжнародній торгівлі товарами (частіше сировиною) і при наданні послуг.

Середньострокові кредити – це кредити на термін від 1 до 5-7 років, які в основному використовуються при експорті машин і різного обладнання.

Довгострокові кредити – це кредити на термін понад 5-7 років, які надаються головним чином для фінансування інвестицій в інфраструктуру та виробничу сферу.

Для єврокредитів досить характерними є синдиковані кредити. Вони надаються міжнародними консорціумами (синдикатами) банків, котрі    об'єднують у собі від двох до 40 кредитних установ з різних країн[3, c.172-174].

На світовому ринку популярними  є міжнародні облігаційні позики (випускаються приблизно на 3-15 років). Розрізняють іноземні облігаційні позики та міжнародні або єврооблігаційні позики. Іноземна облігаційна позика передбачає випуск облігацій у валюті кредитора. Єврооблігаційні позики емітуються у євровалютах. Основною валютою єврооблігацій є долар США, частка якого складає в межах 40%. Інші з найвикористовуваніших валют мають порівняно малі частки, але все ж значні: наприклад, швейцарський франк –  13%, японська єна – 12%, євро – близько 20%.

Процентна ставка міжнародної облігаційної позики може фіксуватись на весь термін позики або регулярно переглядатись відповідно до кон'юнктури міжнародного ринку. Часто встановлюється мінімальна процентна ставка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

 

МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

2.1. Суть і структура міжнародної фінансово-кредитної системи

 

 

Кредитна система –  це сукупність кредитних організацій та інститутів, що реалізують кредитні відносини, які виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Організаційна структура  кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи: центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

До банківських установ  відносять: комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові  банки.

Представниками небанківських  кредитно-фінансових інститутів є: інвестиційні компанії,  страхові компанії, ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,  пенсійні та інші фонди.

Головною ланкою кредитній системі є банківські установи (вони займа-ють перше місце за розмірами ресурсів), серед яких лідерами є комерційні банки, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Діяльність комерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило, кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей економіки. Небанківські фінансові установи здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави: страхові компанії; пенсійні фонди. Допоміжну роль в кредитному механізмі, пов’язуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему, виконують: фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди.

 Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Незважаючи на значні відмінності побудови кредитних систем в різних країнах, можна виділити спільні їх риси:

Ÿ  ядро будь-якої кредитної системи – центральний банк, як головний орган уряду з аналізу фінансового стану, вироблення та організації грошово-кредитної політики держави;

Ÿ  державні фінансові органи, що разом з центральним банком виконують регулюючі функції в сфері фінансів;

Ÿ  фінансові посередники різних типів.

Сучасна фінансово-кредитна система – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Фінансово-кредитна система включає в себе два основних поняття:

   1) Сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов’язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту.

   2) Сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб’єктам, населенню, уряду.

Слід враховувати, що фінансово-кредитна система функціонує через кредитний механізм, який включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів. Сучасна фінансово-кредитна система забезпечує умови для розвитку НТП, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Інституціональне забезпечення насамперед зводиться до міжнародних фінансово-кредитних організацій. Серед основних таких інститутів можна назвати Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Групу Світового банку, Банк міжнародних розрахунків (БМР) та Паризький (ПК) і Лондонський (ЛК) кредиторські клуби (рис. 2.1). Окрему, але достатньо помітну, роль на світовому кредитному ринку відіграють регіональні банки: Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Азіатський банк розвитку (АзБР), Африканський банк розвитку (АфБР), Міжамериканський банк розвитку (МАБР).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2.1.Система  міжнародних фінансово-кредитних  організацій

 

 

 

2. Група Світового банку

 

 

Світовий банк являє собою  групу споріднених організацій, тому досить часто його називають – Групa Світового банку (The World Bank Group). До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр розв’язання інвестиційних спорів.

Офіційні цілі членів Групи  Світового банку - зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з  розвинутих країн до країн, що розвиваються. Світовий банк зосереджується переважно  на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. У липні 1992 р. усі 15 республік колишнього СРСР стали членами Світового банку.