Малий бізнес та підвищення ефективності його функціонування

yle="text-align:justify">Ідеальною для України сьогодні була б система при якій підприємець сплачував один платіж або за зайняття одним із видів підприємницької діяльності (фіксовану ставку), або від отриманого доходу (з обороту). Цей єдиний платіж повинен замінити (включити у себе)  абсолютно усі податки і збори, в тому числі і соціальні, які не стосуються найманих працівників та реального використання ресурсів із надр. 

Крім тих податків, які включені до складу єдиного податку Указом Президента України від  3 липня 1998 року  №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», до складу єдиного податку доцільно включити збір на розвиток виноградарства садівництва і хмелярства; збір за воду, яка використовується для побутових потреб; екологічний податок в частині забруднень не промисловими, а побутовими приладами та зберігання сміття.

Соціальні платежі при фіксованій ставці податку повинні бути включені до ставки єдиного платежу і окремо повинні сплачуватись виключно за найманих працівників. При цьому і усі платежі за найманих працівників повинні бути об‘єднані в один, в тому числі і прибутковий податок, і соціальне та пенсійне страхування.

Таким чином, у спеціальній системі оподаткування єдиний платіж (податок) повинен замінити (включити в себе) наступні:

а) податок на доходи фізичних осіб, що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи;

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які сплачують єдиний податок за ставкою 3 відсотки;

г)земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

д) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

є) екологічний податок в частині забруднень не промисловими, а побутовими приладами та зберігання сміття;

ж) соціальне та пенсійне страхування;

з) податок на прибуток;

і) збір за спеціальне використання води в разі її використання не для виробництва.

Цей єдиний платіж, який в Україні з 1998 року має назву «єдиний податок», може сплачуватись двома способами:

фіксованою ставкою для визначених законом видів діяльності;

відсотками від отриманого доходу, від обороту.

Фіксована ставка повинна застосовуватись для наступних видів діяльності: послуги, торгівля, ремісництво. Право сплачувати фіксовану ставку повинні мати підприємці-фізичні особи.

Ставка у відсотках від доходу (з обороту) повинна бути передбаченою для усіх видів діяльності, крім деяких, в розвитку яких держава не зацікавлена. Сплачувати податок у відсотках від доходу повинні мати право за власним вибором і фізичні особи-підприємці, і юридичні особи, які відносяться до малого бізнесу. При цьому, якщо для сплати фіксованої ставки податку можуть застосовуватись обмеження по обсягу дозволених доходів на цій ставці, то для платників ставки з обороту обсяг дозволеної реалізації повинен бути таким, який передбачений для малого бізнесу згідно п. 7 статті 63 Господарського кодексу України. Фіксовану ставку податку повинні встановлювати органи місцевого самоврядування для кожного виду діяльності, керуючись економічно-соціальним станом регіону та стимулюючи сплату цього податку саме на своїй території. 

Ставка з обороту повинна становити максимально 2,5% із додатковою сплатою ПДВ і 3,5% в разі включення ПДВ до складу єдиного податку. Ці ставки випливають із розрахунку, зробленого  за даними Державної податкової служби України за 2009 рік щодо податкового навантаження на платників податку на прибуток і платників єдиного податку з обороту із сумою валових доходів до 3 млн.грн.

При цьому податкове навантаження на загальній системі знижується із збільшенням обороту, а при спрощеній системі ставка незмінна. Дозволений на спеціальній системі обсяг реалізації і, відповідно, ставка податку у фіксованому вигляді, можуть виражатись у гривнях і в мінімальних заробітних платах. Визначення в гривнях забезпечує незмінність ставок  незалежно від інфляційних процесів, від стану економіки, але одночасно стримує збільшення обсягів, дозволених при використанні спеціальної системи оподаткування, в разі інфляційних процесів.

Для фіксованої ставки податку встановлення обмеження по обсягу реалізації товарів чи послуг повинно розраховуватись із розрахунку середньої заробітної плати в Україні, яка станом на 1 серпня 2011 року, за даними Держкомстату становить 2‘749 гривень, та рентабельності 20%. Мінімальний обсяг доходу, дозволений на фіксованій ставці, повинен становити не менше 2‘749*100/20=13‘745 гривень на місяць, тобто 2‘749*12=164‘940 гривень на рік, що дорівнює 171 мінімальній заробітній платі на рік. Це мінімальний обсяг реалізації, який повинен бути для найменшого бізнесу з тим, щоб підприємці отримували прибуток не менше середньої заробітної плати. 

Такий обсяг реалізації і більше, до 37 тис. євро на рік, передбачений Директивою Ради Європейського Союзу 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість для звільнення від сплати ПДВ чи спрощення обліку малими підприємствами. Згідно із статтею 290 Директиви, платники податку, які мають право на звільнення від ПДВ, можуть або обрати звичайний режим ПДВ, або спрощені процедури по сплаті цього податку. 

Саме тому, перебуваючи на спеціальній системі оподаткування, платники єдиного податку повинні мати право самостійно визначати, сплачувати їм ПДВ чи ні. В разі відмови від сплати ПДВ вони не матимуть права на нарахування відшкодувань, а в разі прийняття рішення про сплату ПДВ вони повинні будуть вести необхідний для цього облік. Можливість сплати податку на додану вартість потрібна тим малим підприємствам, які здійснюють виробництво товарів чи послуг не для кінцевого споживача, а для постачання іншим виробникам.

Можливість нараховувати та відраховувати податок на додану вартість забезпечує малому бізнесу можливість участі у виробничому процесі, а не тільки у кінцевій реалізації. Це ж потрібно і економіці для її стабільності, а тому і у платників «єдиного» податку повинна бути можливість сплачувати податок на додану вартість. Так само і у платників податку на прибуток не можуть бути визначені умови, які повинен виконати платник для отримання права на сплату податку на додану вартість. Ці положення Податкового кодексу України спотворили положення Директиви  Ради Європейського Союзу  2006/112/ЄС про право обирати самостійно сплату ПДВ для малого бізнесу. Обмеження у сплаті податку на додану вартість викривлює конкуренцію, обмежує доступ новостворених та малих підприємств на ринок, чим повністю суперечить європейським нормам.

Що стосується податку з обороту, то для визначення його розміру доцільно проводити облік доходів, який може здійснюватись як через банківські установи, так і через каси підприємств, так і через фіскальні реєстратори розрахункових операцій. Від обороту в цьому випадку залежить розмір податку, а тому облік доходу повинен носити фіскальний характер. При цьому до оподатковуваного доходу не повинні відноситись наступні надходження платника податку:

суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника податку;

суми коштів, отримані платником єдиного податку, як компенсація (відшкодування) за рішенням суду;

суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі;

суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов‘язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів;

суми коштів (аванс, передоплата), які повертаються покупцю товару (робіт, послуг)    платнику податку та/або які повертаються платником податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів;

суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), які реалізовані в період перебування платником податку на загальній системі оподаткування та вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи;

суми податку на додану вартість, що надійшли у вартості товарів (виконаний робіт, наданих послуг), які були відвантажені  (поставлені) платником у період перебування його на загальній системі оподаткування;

суми коштів та вартості майна, внесеного засновниками або учасниками платника податку до статутного капіталу такого платника;

суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов‘язкових платежів), що повертаються платнику податку з бюджетів або державних цільових фондів;

балансова вартість основних засобів при їх продажу;

дивіденди, отримані платником податку від інших платників податків, що оподатковані у порядку, визначеному цим Кодексом.

Виключення зазначених видів доходів із оподатковуваного податком з обороту доходу забезпечить уникнення подвійного оподаткування та збереження ставки податку на рівні, визначеному законодавством.

 

3.2 Основні напрями підвищення економічної ефективності малого підприємництва в Україні

 Необхідність стимулювання розвитку малого бізнесу при актуалізації згаданих вище негативних явищ потребує досить обережного підходу до реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. У процесі реформування цієї системи необхідно запровадити низку обмежень для бізнесу, але надати йому нові можливості, що зможуть компенсувати негативний ефект. Водночас, як засвідчує практика економічно розвинених країн, традиційно цілі спрощеної системи оподаткування полягають не стільки у зниженні рівня оподаткування, скільки в скороченні витрат та часу на ведення бухгалтерського та податкового обліку.

 На наш погляд, для досягнення балансу між державними і підприємницькими інтересами необхідно реалізувати комплекс наступних заходів.

1. Збільшити граничний обсяг виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг. Граничний обсяг виручки від реалізації необхідно прив’язати до мінімальної заробітної плати (станом на 1 січня відповідного року), що  дозволить створити автоматичний індексатор та в майбутньому не вносити додаткових змін до законодавства з метою коригування параметрів застосування спрощеної системи.

 2. Вирішити питання щодо підвищення ставок та запровадження автоматичного механізму їх корекції. Як і у випадку з індексацією граничної виручки, що дає право на перехід на спрощену систему оподаткування, ставки єдиного податку (для фізосіб та фермерів) необхідно прив’язати до мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 1 січня відповідного року. При цьому доцільним бачиться запровадження двох ставок єдиного податку для фізичних осіб: у межах 20-40 % від мінімальної заробітної плати (при отримані виручки в розмірі до 1000 мінімальних заробітних плат (176,8-353,6 грн), у діапазоні 40-80 % мінімальної заробітної плати – якщо обсяг виручки становить від 1000 до 1500 мінімальних заробітних плат (353,6-707,2 грн). Для юридичних осіб – платників єдиного податку, доцільним є збереження діючих ставок єдиного податку – 6 % (зі сплатою ПДВ) та 10 % від обсягу виручки.

3. Створити фіскальні стимули для зацікавленості місцевих органів влади в розвитку малого бізнесу. На даний час єдиний податок з малих СПД, що обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, є загальнонаціональним податком, що закріплений за місцевими бюджетами (у даному випадку бюджетами органів місцевого самоврядування). Проблема в тому, що він належить до кошику доходів, що враховуються при визначені розміру міжбюджетних трансфертів. Іншими словами, якщо доходи від сплати податку зростуть, місцевим бюджетам від цього не буде користі, оскільки на аналогічну величину скоротиться обсяг трансферту з держбюджету. Вважаємо за доцільне віднести єдиний податок до місцевих податків, які відповідно до Бюджетного кодексу України не враховуються при визначення обсягу державного трансферту. Оскільки кошти від єдиного податку залишаться у місцевих бюджетах, місцеві органи влади будуть зацікавлені в тому, щоб збільшити власні доходи, тобто створити максимально зручні умови для розвитку малого бізнесу.

 4. Зменшити коло платників податку, що дозволить зменшити обсяги мінімізації оподаткування.  Доцільно розширити перелік видів діяльності, на які не поширюється спрощена система оподаткування, з метою ліквідації схем мінімізації податкових платежів „надприбутковими” суб’єктами малого підприємництва. Зокрема, спрощена система оподаткування не повинна поширюватися на діяльність, пов’язану з організацією торгівлі та наданням послуг (оренди) зі створення належних умов для здійснення торгівлі фізичними або юридичними особами. Це дозволить ліквідувати одну з найпоширеніших схем мінімізації оподаткування.

 5. Посилити відповідальність платників єдиного податку за використання праці найманих працівників без оформлення трудових відносин з метою забезпечення легалізації трудових відносин найманих працівників. У даному контексті бачиться доцільним запровадити і законодавчо закріпити систему штрафних санкцій та скасування реєстрації такої особи платником єдиного податку за порушення трудового законодавства, випадки яких є досить частим явищем.

6. Вилучити з переліку податків і зборів (обов’язкових платежів), що заміняються єдиним податком, внесків до Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, із переведенням суб’єктів малого підприємництва на сплату цих внесків на загальних засадах. Водночас, з метою спрощення ведення податкового обліку, необхідно запровадити єдиний соціальний внесок для підприємців.

На часі  необхідність початку нового етапу державної політики щодо малого підприємництва в Україні. Одними з основних заходів нового етапу державної політик розвитку малого підприємництва з метою підвищення його ефективності, мають бути наступні: