Фінансовий ринок України, проблеми та перспективи розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ОСОНВНІ ЗАСАДИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ  В УКРАЇНІ

 

 

3.  Перспективи розвитку фінансового ринку в Україні.

 

Стратегія розвитку фінансового  ринку повинна містити комплексну систему ключових параметрів, а саме: мету, яка з огляду на особливості розвитку фінансового ринку полягає у його перетворенні в головний ефективний механізм реалізації інвестиційних програм; основні завдання, що мають інституційний та економічний характер; адміністративні та економічні важелі впливу на фінансовий ринок; базову архітектуру конвергентного типу, механізм функціонування ринкової інфраструктури, заснований на вертикальному принципі консолідації, критерії розвитку та оцінок ефективності фінансового ринку за показниками розвитку реального сектора економіки та економічного зростання[9, c. 28-29].

За відсутності розробки стратегії розвитку фінансового  ринку з чітко окресленими ключовими параметрами фінансовий ринок країни розвиватиметься в рамках інерційної моделі. Перебуваючи в такому стані, фінансовий ринок є прямою загрозою національній безпеці. В такій ситуації будь-які кроки в напрямку інтеграції України в європейський економічний простір досить швидко призведуть до поглинання інфраструктури ринку капіталу України краще організованими і капіталізованими конкурентами, до банкрутства професійних учасників ринку та необхідності отримання українськими підприємствами фінансових ресурсів на іноземних ринках за ціною, що склалася в умовах, відмінних від українських реалій.

Подальший розвиток вітчизняної фінансової системи пов'язується з лібералізацією внутрішнього ринку фінансових послуг, і особливо - з діяльністю України на зовнішньоекономічний арені та перевагами членства в  COT. Проте дилема щодо перспектив лібералізації українського фінансового ринку є багатогранною і полягає у таких запитаннях:

– яким має бути, з  точки зору сталого економічного розвитку, співвідношення між вітчизняними та іноземними фінансовими інститутами?

– наскільки виправданими є пільги та преференції іноземним структурам порівняно з вітчизняними?

– який позитивний та негативний вплив може мати і має експансія  іноземного капіталу в найближчій перспективі, і якими очікуються довгострокові  тенденції щодо цього?

– чи можливе зближення  стратегічних економічних інтересів вітчизняних та іноземних фінансових установ на ринку фінансових послуг?

Метою реформування фінансового  ринку має бути створення ліквідного та конкурентоздатного ринку, що виконуватиме економічні функції, притаманні фінансовим посередникам країн з розвиненою економікою, а саме

1. Мобілізація капіталу інвесторів

2. Диверсифікація капіталу та забезпечення інструментів для ефективного управління ризиками

3. Надання учасникам ринку інформації про ціни фінансових інструментів, що сприятиме більш ефективному розподілу ресурсів

4. Сприяння кращому корпоративному управлінню

5. Забезпечення ефективної системи розрахунків та клірингу

6. Зменшення проблеми несиметричності інформації між учасниками ринку[11, c. 80-81].

Як вже зазначалося  вище, зараз фінансовий ринок України (включаючи фондовий ринок) не виконує в повній мірі більшість із цих функцій. Окрім цього нерозвиненість українського фондового ринку створює ряд перешкод для проведення економічної політики і є фактором стримування подальшого економічного розвитку. Через практичну відсутність високоліквідних інструментів з низькими ризиками, суттєво обмежені наявні інструменти монетарної політики. Центральний банк здебільшого покладається на використання резервних вимог, що не є гнучким і ефективним інструментом. Середньо- і довгострокова бюджетна політика також сильно залежить від розвитку фондового ринку – пенсійна реформа неможлива без розвинених пенсійних фондів, як приватних, так і державних. Уже зараз нестача надійних інструментів на внутрішньому фондовому ринку є серйозним стримуючим фактором для розвитку пенсійних фондів (а недорозвиненість пенсійних фондів і інших інституційних учасників гальмує розвиток фондового ринку через недостатність попиту). Рудиментарність фондового ринку стримує можливості інвестиційної і інноваційної діяльності в Україні – при тому, що спостерігається ріст у промисловості, виникає попит на фінансування інвестицій та інновацій. Банківський сектор, навіть у високорозвинених фінансових системах має обмежені можливості кредитувати великі та/ або довготермінові капіталовкладення. Тому, попри успішну динаміку у банківському секторі, значна потреба у довготермінових інвестиціях залишатиметься нереалізованою, якщо інституційні вади і перешкоди для розвитку фондового ринку триватимуть. Наведені вище системні наслідки нерозвиненого фондового ринку є серйозними аргументами на користь того, що активна політика розвитку ринків капіталу має бути пріоритетом на найближчі кілька років і на середньострокову перспективу[17, c. 63-64].

Співвідношення вітчизняних та іноземних учасників фінансового ринку України залишається предметом гострих дискусій. Узгоджені позиції щодо визнання доцільності залучення іноземного капіталу стають суперечливими, коли мова заходить про зустрічні умови його надходження та використання. Суперечності між економічними інтересами резидентів і нерезидентів можуть трансформуватись, як уже зазначалось, у проблему економічної (і в тому числі - фінансової) безпеки.

Незважаючи на зазначені  вище проблеми в  Україні за останні 20 років ключовими передумовами і разом з тим результатами розвитку національного фінансового ринку можна вважати:

– в організаційному  аспекті - створення та діяльність державних  регуляторів одночасно із саморегульованими  організаціями і професійними об'єднаннями;

– на макрорівні - становлення  конкурентоспроможних фінансових посередницьких структур (банків і небанківських  установ);

– в екстериторіальній  площині - поступову інтеграцію у  міжнародний кругообіг капіталу.

Проте фінансовий ринок  України вкрай нерівномірно розвивається за окремими своїми сегментами. Низький рівень довіри між ринковими контрагентами, а також недостатній захист прав власності та контрактних прав виступають чи не найбільшими перешкодами для формування дійсних, а не декларативних ринкових відносин. З інституційної точки зору, економіка стає ринковою не тоді, коли визнається такою міжнародними інститутами, - адже зовнішні атрибути не завжди пов'язані з внутрішніми змінами. Очевидно, говорити про "ринковість" варто тільки після того, як неформальні (довільні, хаотичні) норми економічної поведінки стануть формальними, тобто юридично стандартизованими в інтересах широкого, а не вузького кола осіб.

При усталених інституційних  нормах є об'єктивним, що "фінансова структура … економіки має бути орієнтована на масове фінансування, а не на фінансування унікальних компаній [17, c. 50-52]. При цьому обов'язковими є забезпечення максимальної у конкретних умовах ліквідності фінансових активів, розподіл відповідальності та ефективна система управління фінансовими ризиками, прозорість ринку, можливість збільшення його місткості та капіталізації, а також можливість інтегрування із зарубіжними ринками.

Фінансовий ринок України  еволюціонує шляхом модифікації  кількісних і якісних характеристик  свого поступального розвитку. Подальші перспективи його функціонування вимагають вирішення ряду вже перелічених і пов'язаних з ними проблем. Розширення спектра фінансових послуг (але тільки легітимних і якісних), які надаються фінансовими установами України, одночасно є забезпеченням належного рівня їх конкурентоспроможності.

Опора на розвиток реального  сектора економіки і на забезпечення його необхідними інвестиційними ресурсами  залишається визначальною платформою для функціонування вітчизняних  фінансових установ. Тому першочерговим завданням є підвищення ліквідності та прозорості фінансового ринку України, а ознаками його сталого розвитку мають бути:

– концентрація фінансових інститутів і диверсифікація фінансових інструментів, з одночасними рестрикціями щодо переміщення спекулятивного капіталу;

– підвищення рівня внутрішньої  конкуренції між фінансовими  інститутами та їх конкурентоспроможності у міжнародному порівнянні;

– легітимізація угод, розширення місткості організованого ринку та зростання його капіталізації;

– поширення традиційних (масових) фінансових послуг і продуктів, з одночасним впровадженням новацій у сфері фінансового сервісу;

– збалансування чинних і розробка необхідних нових законодавчих і підзаконних актів фінансового  права, і в першу чергу - тих, які стосуються захисту законних прав власності як великих, так і міноритарних інвесторів;

– модифікація засобів  державного регулювання з активнішим використанням можливостей учасників  ринку; для згладжування ринкової циклічності  доцільно переорієнтовуватися з моніторингу за дотриманням нормативів на моніторинг оцінки і на попередження ризиків у діяльності фінансових установ;

– розгалуження мережі взаємовигідних зв'язків і паритетних відносин з  міжнародними фінансовими організаціями[29, c. 116-117].

 

 

3.2 Підвищення ефективності інтеграції фінансового ринку України до світового фінансового простору.

 

Фінансова глобалізація - це один із напрямків глобалізації, яких характеризують як «вільний та ефективний рух фінансових ресурсів між країнами та регіонами , формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізація глобальних фінансових стратегій ТНК та транснаціональних банків» [32, с.34].

Глобалізація веде до зростаючої конкуренції на фінансових ринках, що вимагає розширення фінансового  інструментарію, видів банківських послуг, забезпечення безперервності процесу впровадження фінансових інновацій [25, с.22].

Сьогодні процеси міжнародної  фінансової інтеграції у фінансовому  секторі України мають також  мають свої особливості, адже в структурі  руху капіталу домінують прямі іноземні інвестиції та прослідковується тенденція виходу на міжнародні ринки облігацій. Стосовно операцій на міжнародних фінансових ринках, то фінансові послуги в цілому поступово лібералізуються. За таких умов основною сферою інтеграції є інтернаціоналізація банківського сектору.

Процес інтеграції фінансових ринків, який зараз триває в світі, пов'язаний із багатьма процесами, що відбуваються на національних та міжнародних ринках. Найважливішу роль серед них відіграють:

• розвиток новітніх технологій, що робить високоефективними інформаційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками ринку;

• концентрація діяльності учасників ринку в світових фінансових центрах;

• інституціалізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо);

• лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність [17, c. 49].

На жаль Україна має  недостатній рівень інтегрованості в міжнародну фінансову систему, тому не отримує всіх потенційних  позитивів цього процесу. Позитивні  ефекти міжнародної фінансової інтеграції для України полягають, з одного боку, в залученні прямих іноземних інвестицій, що приносять значні фінансові ресурси, потужні інвестиції та довгострокові пільгові кредити, а також сучасні методи корпоративного менеджменту, нові технології, ділові зв'язки та репутацію, що дозволяють вийти на нові ринки та укріпити конкурентоспроможність на внутрішньому ринку. З іншого боку, позитивні ефекти лежать в площині отримання вигоди від виходу національних агентів на закордонні та міжнародні фінансові ринки. Ці ефекти проявляються у збільшенні термінів зовнішніх фінансових запозичень (зокрема як кредитів, так і облігаційних випадків), та у зниженні ставок по кредитах та облігаційних позиках, як державних та муніципальних, так і корпоративних [16, с.186].

Основними проблемами на шляху залучення українських підприємств до світового фінансового ринку є адміністративні перешкоди, невизначеність нормативної бази, нерозвиненість ринкової інфраструктури, низька інформаційна прозорість економіки та незадовільна якість корпоративного управління.

Низька якість корпоративного управління та інформаційна закритість компаній негативно позначаються на їхній ринковій капіталізації. Це також обмежує можливості щодо виходу на фондовий ринок, оскільки цінні папери компанії не можуть отримати справедливої ринкової оцінки. Згідно з дослідженням міжнародної консалтингової компанії McKinsey, інвестори готові платити значну націнку за акції компаній з високим рівнем

Для оцінки рівня інвестиційної  привабливості компанії існує рейтингова система оцінки рівня корпоративного управління і ступеня інформаційної відкритості емітентів. Система оцінки складається з чотирьох основних блоків, кожен з яких включає декілька критеріїв. По кожному критерію нараховуються бали залежно від ступеня відповідності даного критерію поширеним вимогам. Чим вище кількість набраних балів, тим вище якість управління і прозорість компанії.