Фінансовий ринок України, проблеми та перспективи розвитку

Протягом останніх кілька років страхові компанії розвиваються стрімкими темпами, проте про  якість цього розвитку важко робити висновки, бо значна частина страхових угод укладаються підприємствами для уникнення оподаткування прибутку. Свідченням цього може бути, наприклад, дуже низьке співвідношення страхових виплат до зібраних страхових премій, що зараз складає близько 20,75%. Окрім того поширеними були і схеми виведення коштів за кордон через операції перестрахування. Після введення вимог до компанії-перестрахувальника практикування таких схем зменшилося, хоча таке рішення не вирішує фундаментальних проблем, що породжують стимули використовувати страхові компанії для транзакцій, що по суті не є страховими.

Такими проблемами є:

- Обтяжливість норм  і високі ставки податку на  прибуток підприємств, що створюють  стимули укладати псевдо-страхові  угоди з афілійованими страховими  компаніями і зменшувати податкові зобов’язання.

- Проблеми в оподаткуванні  самих страхових компаній –  ефективна ставка оподаткування  є низькою, порівнюючи, наприклад  з оподаткуванням прибутку підприємства. Знову ж таки, стимул для угод  з псевдо-страхування.

- Низькі стандарти розкриття інформації страховими компаніями, нерозвиненість системи нагляду за страховими компаніями.

Недержавні пенсійні фонди, хоча і представлені на ринку, проте також є дуже малими із загальною  кількістю учасників близько 72 тисяч  – 0,4 % працездатного населення України. Недержавні пенсійні фонди мають перспективи розвитку з зв’язку з проведенням пенсійної реформи, але непослідовність реформи та низька довіра населення до системи пенсійного накопичення в цілому, є суттєвими перепонами на шляху їх розвитку.

Протягом останніх декількох  років фондовий ринок України  постійно зростає, проте все ще залишається  невеликим за своїми розмірами та неефективним з точки зору виконання  притаманних йому функцій.

За результатами 2011 року, основними гравцями серед організація торгівлі на фондовому ринку України є Фондова Біржа ПФТС (37.74 % обсягів торгів у 2011 році), Фондова Біржа Перспектива (33.58 % обсягів торгів у 2011 році) та Українська Біржа (26.96 % обсягів торгів у 2011 році). Загалом ці три фондові майданчики мали 98,28 % обсягів торгів цінними паперами в Україні у 2011 році. Загальна чисельність фондових бірж в Україні -10[33].

Особливістю діяльності фінансових посередників в Україні  є те, що їх діяльність відбувається в умовах становлення та постійної мобільності ринкових регуляторів розвитку економіки та фінансового ринку.

Роль фінансових посередників на фінансовому ринку важко переоцінити, оскільки вони функціонують згідно з  особливостями фінансового ринку  України, за умови співвідношення попиту та пропозиції, що склались на певний момент часу [21, с. 141].

Виокремлюють основні  проблеми розвитку посередництва на фінансовому ринку України:

- історичні передумови (разом із становленням незалежності  України почався процес капіталізації, а не розвитку фінансового ринку в цілому, крім того, спеціалісти не були готові та не знали дію ринкових факторів);

- відсутня системна  законодавча база щодо посередництва,  яка мала б передбачати перспективний  розвиток та сучасні тенденції (крім цього, негативно впливає на розвиток фінансового ринку його нестійкість);

- відсутність державної  підтримки та цілісної політики  щодо розвитку даного сектору;

- політична, економічна  та фінансова кризи в Україні  упродовж останніх років;

- недостатність досвіду у посередників, та перевага власних інтересів над державними (звідси випливає низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних посередників порівняно з зарубіжними);

- недосконалість регіональної  інфраструктури, що пов'язано з  нерівномірним розміщенням ресурсного потенціалу та продуктивних сил;

- непоінформованість  та недовіра населення до посередницьких  структур. Розвиваючи фінансовий  ринок, необхідно ґрунтуватись  на тому, що першочергове значення  мають якість і доступність  фінансових послуг, а не те хто саме з фінансових посередників їх надає.

 Можна виділити  ряд завдань для удосконалення  фінансового посередництва:

- розробку нормативно-правових  актів, спрямованих на якісний  розвиток посередництва на фінансовому  ринку;

- формування сприятливого середовища для розвитку ринку посередницької діяльності (уряд має прийняти дійсно ефективні заходи для усунення наслідків дії фінансової кризи);

- посилення ринкових  процесів у регіонах та роль  місцевих органів самоврядування  у інфраструктурному розвитку фінансового ринку (при цьому слід враховувати соціально-економічний розвиток регіону та якість життя населення у ньому);

- здійснення міжнародного  співробітництва для обміну досвідом, та виконання відповідних дій  на фінансовому ринку України;

- створення такого механізму дії посередницьких структур, що забезпечить збільшення довіри населення до їх діяльності.

Першочерговим завданням  держави має бути підтримка розвитку такого фінансового посередництва  в Україні, яке сприятиме швидкому, якісному та надійному розвитку фінансового ринку. Заходи розвитку посередницької діяльності на конкретному ринку (банківському, фондовому, страховому тощо) повинні мати системний і цілісний характер.

2.3 Модель розвитку фінансового  ринку в Україні.

Сучасний етап розвитку фінансового ринку в Україні, відображає модель фінансового ринку, наближену до банкоцентричної, оскільки фактично основним джерелом для розширеного відтворення в реальному секторі економіки, крім власних коштів суб’єктів господарювання, є кредити банків. Проте з точки зору розвитку ринку капіталу банки поводять себе активно лише фрагментарно.

Банкоцентрична модель фінансового  ринку передбачає, що банківські установи зберігають основну частину заощаджень, які створюються у формі депозитів  юридичних та фізичних осіб. В цій моделі юридичні та фізичні особи не здійснюють інвестування напряму, а фактично передоручають банківським установам прийняття рішень про інвестування коштів. Банки не тільки здійснюють кредитні операції, але і виступають основними покупцями акцій та облігацій підприємств. Вони володіють акціями та контролюють торгівлю ними, а також домінують на ринках капіталу. Структура фінансових продуктів на таких ринках більш консервативна [1, с. 52].

Для банкоцентричного фінансового  ринку характерна ситуація, коли роль фінансового посередника виконує переважно банківська система. Як наслідок, трансформування тимчасово вільних фінансових ресурсів економічних агентів відбувається шляхом їх перетворення в кредитні ресурси для економіки країни.

Діяльність банків на фінансовому ринку здійснюється у декількох напрямках: по-перше, банки здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових коштів економічних агентів у капітал: по-друге, банки самі виступають емітентами цінних паперів, і, відповідно, зацікавлені у функціонуванні ефективного ринку капіталу; по-третє, вони займаються операціями купівлі-продажу цінних паперів; по-четверте, надають послуги андерайтингу на ринку капіталу; по-п’яте, вони можуть виступати ключовими суб’єктами ринку похідних цінних паперів, з допомогою якого здійснюється перерозподіл ризиків; по-шосте, Національний банк України та інші банківські установи є ключовими суб’єктами при проведенні операцій з державними цінними паперами, зокрема з ОВДП.

В Україні ключову роль у трансформації тимчасово вільних фінансових ресурсів у капітал відіграє банківська система, оскільки суб’єкти господарювання отримують кошти для фінансування своєї діяльності перш за все у вигляді кредитів короткострокового і довгострокового характеру. Отже, в такому випадку тимчасово вільні фінансові ресурси акумулюються у вигляді депозитів і перетворюються у кредитні ресурси для суб’єктів господарювання. Динаміка обсягів кредитів та депозитів в Україні протягом 2006-2011 років, за даними НБУ, суттєво зросла.

Поряд з кредитами, суб’єкти господарювання реального сектора економіки і безпосередньо самі банківські установи можуть залучати кошти з допомогою ринку капіталу, емітуючи акції для нарощення власного капіталу та корпоративні облігації для нарощення позикових коштів Слід зазначити, що за обсягами на сьогодні переважають саме кредити банків. Але якщо взяти до уваги зміни, які були внесені до законодавства, зокрема, зміну допустимого обсягу емісії облігацій з 25 % від обсягу статутного капіталу до трикратного обсягу власного капіталу, в наступні роки очікується суттєве нарощення обсягів емісії даного виду цінних паперів. Зважаючи на те, що емісія цінних паперів суб’єктами господарювання здійснюється з метою досягнення стратегічних завдань розвитку, на наш погляд, доцільно для порівняння брати саме обсяг довгострокових кредитів, адже їх цільове призначення – це, перш за все, розширення масштабів діяльності. У даному випадку кредити також є переважаючими джерелами зовнішнього залучення коштів.

В результаті розгляду темпів зростання зовнішніх джерел фінансування суб’єктів господарювання стає очевидним, що останнім часом вони практично врівноважені, тому можна зробити висновок, що на сучасному етапі складається така ситуація, що механізм функціонування фінансового ринку залежно від того, яким чином буде в подальшому здійснюватись державне регулювання та наскільки стабільною буде макроекономічна ситуація в країні, може змінитись з банкоцентричного на орієнтований на ринок капіталу недокапіталізовані, по-друге, суб’єкти господарювання реального сектора економіки мають значний рівень зносу основних засобів, який за даними Держкомстату в середньому становить майже 50 %, тобто знаходиться на рівні критичного значення, а по окремим галузям становить близько 80 %, потреба у суттєвому нарощенні власного капіталу буде все більш актуальною, а також зростатиме потреба у нарощенні довгострокових джерел фінансування. Все це може дати серйозний поштовх для розвитку ринку капіталу в Україні.

Останнім часом спостерігається  негативна тенденція стосовно показників фінансової незалежності суб’єктів господарювання реального сектора економіки. Так, при критичному значенні не менше 0,5 значення коефіцієнта автономії в середньому становило на кінець 2010 року 0,455, а на кінець 2011 року – 0,435. Це є ще одним доказом того, що стратегічно важливим на сьогодні є нарощення обсягів саме власного капіталу. Якщо цього не відбудеться найближчим часом, то очікувати кардинальних змін в ресурсо- та енергозбереженні не можна, а це і в подальшому знижуватиме рівень конкурентоспроможності національної економіки на світовому ринку.

На сьогодні українські банки мають  незначні можливості щодо фінансування широкомасштабних інвестиційних проектів, які є капіталомісткими та мають  тривалий термін окупності. Найбільші інвестиційні проекти, профінансовані вітчизняними банками, коштують 50-70 млн. дол., при цьому термін фінансування становить 5-7 років. Така ситуація обумовлена, перш за все, низьким рівнем власного капіталу як банків, так і суб’єктів господарювання. Якщо ж банки самі використовуватимуть довгостроковий позиковий капітал, то вони ризикуватимуть коштами своїх вкладників. Тому, однією з основних проблем, яка потребує вирішення, є саме наявність суттєвих ризиків, пов’язаних із розбалансуванням активів та пасивів за строками погашення. Все вищезазначене обумовлює необхідність нарощення власного капіталу та можливостей використання позикового капіталу за допомогою ринку капіталу.

Слід зазначити, що банки  на фінансовому ринку здійснюють не лише функцію акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів, а й подальший їх перерозподіл між суб’єктами господарювання, що потребують додатковий капітал для розширеного відтворення. Значення банківських установ на фінансовому ринку підкреслюється тим, що саме банки регулюють грошові потоки – найбільш ліквідні фінансові активи і саме банківські установи формують попит та пропозицію грошей через мультиплікативні ефекти. У системі установ інфраструктури фінансового ринку головна роль належить банкам як інститутам, через які проходить рух основної частини грошових ресурсів [4, с. 41]. Банки виступають певною мірою як інститути інтеграції різних сегментів фінансового ринку. На сьогодні вони по цілому ряду показників випереджають небанківські фінансові установи, які працюють на фінансовому ринку країни.

Інвестиційна складова є значно меншою і протягом останніх років, в  умовах спаду економіки суттєво  коливалася. Незважаючи на незначну питому вагу цінних паперів у структурі  кредитно-інвестиційного портфеля, саме банки є основними учасниками в операціях купівлі-продажу цінних паперів як державних, так і емітованих суб’єктами господарювання.

Отже, фінансовий ринок України  має банкоцентричний характер, обумовлений  провідною роллю банківської  системи в його розвитку.

Це обумовлено, по-перше, тим, що основним джерелом фінансування діяльності суб’єктів господарювання є саме кредити, які надаються банківськими установами; по-друге, у структурі емітованих цінних паперів, зокрема акцій та корпоративних облігацій, значна частка належить саме банківським установам; по-третє, в операціях купівлі-продажу цінних паперів на ринку капіталу провідна роль належить саме банківським установам, але при цьому банки віддають перевагу операціям з борговими цінними паперами, які не можуть суттєво наростити рівень ризику діяльності.