Фінансовий ринок України, проблеми та перспективи розвитку

Структуру фінансового ринку подано на рис. 1.1.

 

Рис. 1.1. Структура фінансового  ринку

 

Основними суб'єктами ринку  виступають інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку — фінансові інститути  та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.

Інститути позафінансової сфери — це юридичні особи, резиденти  певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, виключаючи фінансові послуги. До інститутів позафінансової сфери  належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи [6, c. 6-8].

Основним джерелом фінансування для нефінансових інститутів, зокрема корпорацій, виступають банківські кредити, інші види позичок, облігації та акції. Акції є важливим, але не основним джерелом фінансових ресурсів підприємницьких структур, якщо мати на увазі первинний ринок, на якому і відбувається залучення вільних фінансових ресурсів корпораціями. Основою формування корпоративних ресурсів є фінансування за рахунок кредитів, яке належить до непрямого фінансування.

Корпорації з високим  кредитним рейтингом залучають  кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, надаючи перевагу ринку, де вартість капіталу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони виступають переважно як позичальники на кредитному ринку, а також емітенти акцій та векселів, не використовуючи з об'єктивних причин таке потужне джерело фінансування, як корпоративні облігації.

Населення виконує на ринку роль інвестора, коли купує  ті чи інші цінні папери або запозичує кошти на кредитному ринку. У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням у цінні папери. Практично відсутнє також довгострокове кредитування населення банківськими установами, що є ознакою перехідного періоду з нестабільним та нерозвиненим фінансовим ринком.

Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо.

Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:

• придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);

• торгівля фінансовими активами за свій рахунок;

• купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;

• допомога в створенні й розміщенні на ринку нових фінансових активів;

• консультації учасникам ринку щодо інвестування;

• управління активами інших учасників ринку.

Трансформація активів, що здійснюється фінансовими посередниками, як правило, виконує хоча б одну з  таких економічних функцій:

• узгодження термінів інвестицій;

• скорочення ризику через диверсифікацію;

• скорочення витрат при проведенні операцій;

• забезпечення платіжного механізму [7, c. 69-70].

Дослідження особливостей функціонування фінансового ринку  в структурі ринкових відносин із застосуванням системного підходу (рис.1.2) дозволило виявити, що фінансовий ринок - це складна система, оскільки йому властиві основні системні характеристики, такі як: динамічність, структурність, цілісність, ієрархічність, цілеспрямованість, самоорганізація, саморозвиток, керованість, динамічність, відкритість.

Рис. 1.2. Взаємодія системних  елементів фінансового ринку

 

На формування певної моделі фінансового ринку, як складової  частини фінансової системи, впливають  її компоненти: історичні умови, що склалися у державі; „канали”, за допомогою яких відбувається перерозподіл капіталів; традиції корпоративного управління; корпоративні стратегії і структури.

Досвід європейських країн щодо регулювання та нагляду  за функціонуванням фінансового сектору, свідчить про необхідність постійного вдосконалення форм і моделей державного регулювання і нагляду за фінансово-кредитними установами. У загальному вигляді моделі державного регулювання фінансовим сектором економіки можна поділити на чотири основні типи: інституційний контроль, контроль за напрямками діяльності, функціональний контроль і єдиний регулятор.

На практиці частіше  зустрічаються змішані моделі державного регулювання фінансового ринку, що є синтезом найбільш ефективних і значущих елементів регулювання для умов, що склалися. При цьому вплив держави на ринки, що формуються, значно вищий, ніж на розвинених ринках індустріальних країн, вищі регулятивне навантаження і ступінь необхідної підтримки, якої потребує ринок, вищий вплив перспективної і поточної макроекономічної політики [30, c. 28-30].

3. Класифікація фінансових ринків.

 

Існування різних підходів до класифікації фінансових ринків обумовлено наявністю на ринку різних інституцій, як суб’єктів ринкових відносин та специфікою та різноманітністю фінансових активів, що виступають товаром на даних ринках. Розглянемо основні підходи до класифікації і, відповідно, основні види та типи фінансових ринків за різними класифікаційними ознаками.

1. За умовами передачі фінансових ресурсів в користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу. На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів. На ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право співвласності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.

2. За терміном обігу фінансових активів, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів (рис. 1.3).

На грошовому ринку  здійснюється короткострокове інвестування коштів. На цьому ринку перебувають  в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації залучають кошти для підтримки оборотного капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінансові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для підтримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні папери на ринку грошей більш ліквідні та характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.

Рис. 1.3. Класифікація фінансових ринків за терміном обігу фінансових активів

 

Ринок капіталів призначений  для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку  капіталів надаються середньо- та довгострокові кредити, перебувають  в обігу середньо- та довгострокові  боргові цінні папери, а також  інструменти власності — акції, для яких термін обігу не встановлюється. Емітуючи акції та облігації, залучаючи банківські кредити, корпорації формують на ринку капіталів фінансові ресурси, необхідні для модернізації і розширення виробництва, впровадження нових технологій, освоєння виробництва нових видів продукції. Фізичні особи та будівельні організації залучають кошти для придбання та будівництва нерухомості. Фінансові інститути формують власні фінансові ресурси, які перебувають у їх використанні протягом усього періоду функціонування і забезпечують економічне зростання та економічну стабільність фінансовому інституту [7, c. 68-70].

В цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприємницькі структури  і населення отримують за визначену  плату в довгострокове або  безстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними перспективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі темпи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситуації в країні.

3. Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються  для продажу, чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на  первинний та вторинний. Первинний  ринок є ринком перших та  повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори.

На вторинному ринку  мають обіг емітовані раніше фінансові активи. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в економіку. Важливі риси вторинного ринку: ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій. Основну частину операцій на вторинному ринку становлять операції, пов'язані з перерозподілом сфер впливу на ринку, та спекулятивні операції. Як правило, вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.

Вторинний ринок для деяких типів фінансових активів є досить обмеженим, для інших – практично відсутнім. Для таких фінансових активів, як акції, ф'ючерси та опціони, характерним є не тільки розвинений вторинний ринок, а й наявність спеціалізованих бірж для торгівлі цими активами. Вторинного ринку кредитів в Україні практично немає. У країнах з розвиненою ринковою економікою вторинний ринок кредитів розвивається за рахунок впровадження фінансовими посередниками інновацій на ринку інструментів позики.

4. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Біржовий ринок пов'язують із поняттям біржі як особливим чином організованого ринку, що сприяє збільшенню мобільності капіталу та виявленню реальних ринкових цін активів. Біржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскільки на ньому в більшості випадків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими активами. На позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем – фінансові посередники – мають змогу ознайомитись із попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять [14, c. 122-123].

На різних сегментах  фінансового ринку біржовий та позабіржовий ринки відіграють різну роль. Так, на валютному ринку торгівля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабіржовому міжбанківському ринку. На ринку цінних паперів як біржовий, так і позабіржовий ринки мають велике значення. Організаторами торгівлі на біржовому ринку цінних паперів виступають фондові та спеціалізовані біржі з торгівлі ф'ючерсними та опціонними контрактами. На позабіржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється через торговельно-інформаційні системи, які створюються торговцями цінними паперами відповідно до законодавства конкретної країни. Торгівля акціями відбувається переважно на біржовому ринку, а облігаціями – на позабіржовому.

5. Якщо взяти за  характерну ознаку для класифікації  поняття глобальності, можна здійснити  поділ фінансових ринків на міжнародний та національні. Останні, у свою чергу, можуть бути поділені на ринки резидентів та нерезидентів (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Класифікація фінансових ринків за умовами емісії та механізмом обігу фінансових активів

 

Внутрішній ринок є  ринком фінансових активів, емітованих резидентами певної країни, які перебувають в обігу в межах цієї країни. Прикладом цінних паперів, що перебувають в обігу на внутрішньому ринку України, є акції, облігації та векселі, емітовані вітчизняними підприємствами, облігації місцевих позик тощо.

Зовнішній ринок –  це ринок, на якому нерезиденти пропонують свої цінні папери до продажу резидентам певної країни. В цьому випадку  цінні папери відповідають законодавству  країни, де вони розміщуються чи пропонуються до продажу. Такі цінні папери називаються іноземними цінними паперами. Цінні папери, які перебувають в обігу на цьому ринку, називають іноземними цінними паперами. Ринки іноземних цінних паперів досить розвинені лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринків.

На міжнародному фінансовому  ринку активи, емітовані поза юрисдикцією  будь-якої однієї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн. Учасниками міжнародного ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, а також міжнародні фінансові інститути та організації. Основними фінансовими інструментами, що мають обіг на міжнародному ринку, є еврокредити, єврооблігації, євроакції та похідні фінансові інструменти – ф'ючерси, форварди, опціони, свопи.

Постійний розвиток міжнародних ринків та інтеграційні процеси на них сприяють розвитку світової економіки, оскільки дають можливість кращого розподілу фінансових ресурсів у світовому масштабі. Водночас вони роблять більш взаємозалежними економіки різних країн і зменшують можливості урядів країн у регулюванні процесів на національних фінансових ринках [25, c. 77-81].