Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства

      Оцінка  надійності визначених коефіцієнтів ліквідності  здійснюється в процесі вивчення питомої вага оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства Оборотні активи в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного і постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єкта господарювання. Частка оборотних активів в активах визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує їх питому вагу в майні підприємства. Господарську діяльність забезпечують виробничі основні засоби і виробничі запаси. Інші оборотні активи (готова продукція, кошти в розрахунках і грошові кошти) є наслідком підприємницької діяльності.

      Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність. Частка виробничих запасів в поточних активах визначається к відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в майні оборотного капіталу.

      Узагальнимо визначені коефіцієнти за даними фінансової звітності підприємства в таблиці 2.13.

 

Таблиця 2.13.

2. Показники ліквідності підприємства

 
 

            Проаналізувавши данні  таблиці 2.13 та зрівнявши їх з нормативними значеннями коефіцієнті (таблиця 2.7) можна  зробити висновок, що жоден з коефіцієнтів не відповідає нормам. Більш того всі значення коефіцієнті в менше нормативних значень у рази, десятки раз, а іноді і сотні раз! Тому аналіз коефіцієнтів більш ефективно проводити в динаміці.

      Оскільки  в 1996 році значення коефіцієнтів були далекі від нормативних, а динаміку більшості з коефіцієнтів не була націлена на зростання значень, тому взагалі динаміку коефіцієнтів можна вважати к негативну.

            У процесі санаційного  аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифровка дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум у розрізі окремих контрагентів (додаток Ц). Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 «Дебіторська заборгованість».

            Виділяють поточну  дебіторську заборгованість (яка  виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання  балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять місяців від дати складання балансу).

            Поточна дебіторська  заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначаться к різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами:

1. виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик невиконання платежів);
2. на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

            У ході аналізу аудитор  повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.

 
 

3.  Аналіз  причин кризи та сильних і  слабких сторін ДВАТ “Шахта  ім.Калініна”

 

      На  цьому етапі аудиту визначається повнота врахування в санаційній концепції всіх причин та факторів, які призвели до кризової ситуації. Перевіряться, чи правильно були використані методи ідентифікації причин кризи. Встановлюється, чи діють причини кризи й досі чи вони вже  подолані (або зникли самі по собі). Визначаються вид та фаза фінансової кризи; систематизуються причини кризи; виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства; систематизуються сильні та слабкі сторони в діяльності підприємства.

      Щоб зсувати фактичний стан підприємства та перспективи його розвитку, у  практиці санаційного аудиту застосовують так званий СОФТ-аналіз (SOFT-analysis) – аналіз сильних (Strength) і слабких (Failure) сторін, а також навних шансів (Opportunity) і ризиків (Threat). В економічній літературі  СОФТ-аналіз називають ще СВОТ-аналізом (SWOT- analysis).

      Цей вид аналізу може стосуватися всього підприємства, його структурних підрозділів, а також окремих видів продукції. На основі результатів аналізу ендогенного середовища розробляються рекомендації, що мають на меті:

7. усунення наявних слабких місць,
8. ефективного використання існуючого потенціалу (сильних сторін).

      У результаті СОФТ-аналізу екзогенного  середовища виявляється позитивний та негативний вплив на підприємство ззовні, а на цій підставі виробляються пропозиції, які мають на меті:

1. нейтралізувати можливі ризики;
2. використати додаткові шанси.

      Проаналізувавши показники діяльності підприємства ДВАТ “Шахта ім. Калініна” ми можемо виділити наступні сильні сторони:

• кваліфікований інженерно-технічний персонал;
• наявність власних виробничих споруд;
• прихід молодих та енергійних співробітників фінансових служб;
• наявність реальної програми санації;
• законодавча підтримка збоку держави;
• фінансова допомога збоку кредиторів;
• наявність виробничого потенціалу.

Але нажаль поряд  з сильними аспектами своєї кількості  це підприємство має і слабкі     

ознаки, які дуже сильно позначилися, а деякі і далі позначуються на  його результатах діяльності. До основних слабких напрямків ми можемо віднести:

• інертність та зловживання керівництва підприємства;
• крадіжки на виробництві;
• висока енергомісткість продукції;
• велика дебіторська та кредиторська заборгованість;
• збільшення глибин видобутку вугілля.

      К додатковим шансам, які підприємство може використати на свою користь  з метою покращення свого становища, можна віднести наступні:

• держава вживає протекціоністських заходів, спрямованих на захист вітчизняного товаровиробника;
• низька ймовірність появи конкурентів;
• збільшення обсягів фінансування з боку держави.

      Однак, к для любої системи, так і  для економічної у тому числі, є негативні причини , які можуть нівелювати діяльність додаткових шансів. К таким ризикам на цьому підприємстві відносять:

• криміногенний ризик;
• інфляційний ризик (знецінення реальної вартості капіталу);
• ризик неплатоспроможності чи банкрутства контрагентів;
• ризик зміни податкового законодавства та накладення фінансових санкцій;
• ризик аварій на виробництві.

      Під час санаційного аудиту сильні та слабкі сторони дільності підприємства слід оцінювати з урахуванням  основних тенденцій змін у зовнішньому  щодо підприємства середовищі. Так, наявна виробнича програма на актуальну дату може бути сильною стороною підприємства, проте згодом під дією зовнішніх факторів вона може стати недосконалої і перетворитися на його слабину.

     Оскільки  сильні та слабкі сторони є відносними показниками, відповідні висновки мають  ґрунтуватися на порівнянні з аналогічними характеристиками підприємств-конкурентів. Під час аналізу сильних та слабких сторін визначаються критичні сфери, які під дією специфічних зовнішніх та конкурентних факторів впливають на економічні результати підприємства, а далі встановлюються ключові параметри, від яких залежить ефективність господарської діяльності. На практиці досить часто в ході СОФТ-аналізу використовуються такі методи контролінгу, к анкетуванню та АВС-аналіз.

 

       РОЗДІЛ 3

      НАПРЯМКИ  СТАБІЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ПО ВИХОДУ З КРИЗИ

 
      

1.  Збільшення  вхідних грошових потоків 

 

      Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній  обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

      1) виручка від реалізації основної  продукції;

      2) надходження у вигляді інших  операційних доходів;

      3) доходи від інвестиційної діяльності;

      4) кошти, залучені в результаті  емісії корпоративних прав;

      5) кошти, залучені на умовах позики;

      6) державні дотації та субсидії.

      До  внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності двох сторін: інвесторів (кредиторів) та власника (у нашому випадку – держави). Однак насамперед треба розраховувати на власні можливості, тобто на внутрішні джерела збільшення вхідних грошових потоків.

      Першим  симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення  рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм  успіху санації суб'єкта господарювання. У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансове неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

      Коли  йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді.