Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства

      У короткостроковому періоді санаційні  резерви, пов’язані зі зниженням  собівартості продукції, набагато легше  виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від  реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком: безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

      Зниження  рівня витрат істотно залежить від  рішучості керівництва та персоналу  проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані на ощадляиве використання всіх наявних ресурсів.

      Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Щоб систематизувати роботу, спрямовану на пошук резервів зменшення витрат виробництва, останні доцільно згрупувати за головними ознаками

      Прямі витрати — це такі, що пов’язані  з виробництвом окремих видів  продукції (на сировину, основні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати тощо) і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

      До  непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (складаються з витрат, що охоплюють кілька елементів), які різняться між собою за функціональною роллю у виробничому процесі.

      До  умовно-змінних належать витрати, розмір яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і спадає з його зменшенням. Це витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та деякі інші.

      Умовно-постійні — це витрати, розмір яких істотно  не залежить від збільшення чи зменшення випуску продукції. Це витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою дальністю виробничих підрозділів, а також на забезпечення господарських потреб виробництва. (Типове положенн з плануванн обліку і калькулюванн собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України 26.04.1996 р.₃ № -473.)

      Плани ощадляивого використання ресурсів можуть розроблятися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх виникнення.

      Резерви економії виробничих витрат виявляються  під час планування останніх та аналізу  відхилень фактичних результатів  від запланованих. У практиці господарювання вітчизняних підприємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня увага, хоча у промислове розвинених країнах планування витрат і факторний аналіз відхилень фактичних показників від планових розгадаються як основний інструмент зниження витрат.

      Перш  ніж розробляти план із собівартості продукції на підприємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-господарську діяльність за попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме:

• перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;
• доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;
• втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів;
• аварії;
• відсутність налагоджених господарських зв’язків із постачальниками сировини, матеріалів і т. ін.;
• порушенн трудової та технологічної дисципліни.

      Планова собівартість визначаєтьс двома  способами:

1) укрупненими  розрахунками зміни базового  рівня витрат;

2) кошторисно-нормативними  розрахунками розміру необхідних витрат.

      Укрупнені розрахунки зміни базового рівня  витрат виконуються на стадії складання  річних планів з метою визначити  й вивчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність виробництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показників плану. Основний метод укрупненого планування — розрахунок зміни рівня витрат за факторами — так званий факторний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх.

      Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість продукції. Це – зміна:

      1) обсягів виробництва;

      3) технічного рівн виробництва;

      Розглянемо  тепер, як саме впливають основні  чинники на загальний рівень собівартості.

      При визначенні впливу фактора зміни  обсягів виробництва слід враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до змін обсягів виробництва. Такі витрати належать до умовно-змінних.

      Зміна технічного рівня виробництва виллється в економії матеріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками:

      1) упровадження нових та удосконалення  існуючих технологій;

      2) застосування нових видів сировини  і матеріалів та раціоналізація  їх використання;

      3) зниження трудомісткості одиниці  продукції.

      Зменшити  вихідні грошові потоки та підвищити  платоспроможність підприємства можна й за рахунок зменшення чи заморожування інших витрат, які не належать до собівартості продукції.

 
 
      

3.  Залучення  інвестицій з метою стабілізації діяльності підприємства

 

      Перш  ніж здійснювати заходи щодо залучення  фінансових ресурсів, необхідних для санації підприємства, слід визначити потребу в капіталі. Потреба в капіталі — це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

      Базою для класифікації форм, яких може набирати потреба в капіталі, є групування вихідних грошових потоків підприємства. Потреба в капіталі зумовлюється тим, що момент здійснення грошових витрат та момент надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені витрати, не збігаються в часі. Щоб визначити потребу в капіталі, сукупні витрати підприємства доцільно розмежувати на дві групи:

1. витрати, пов’язані з підготовкою та організацією виробництва (капітальні витрати);
2. витрати, пов’язані з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні витрати).

      До  першої групи належать витрати на заснування (реорганізацію) підприємства, купівлю та введенню в дію основних фондів. Кошти, заморожені в таких витратах, повертаються на підприємство поступовим їх включенням у ціну реалізації продукції протягом тривалого часу. Отже, капітал, необхідний дляя фінансування зазначених витрат, має бути мобілізований на довгостроковий період. Такий капітал називають інвестиційним.

     

      Витрати другої групи пов’язані з оплатою  праці персоналу та придбанням предметів  праці. Вони повністю переносять свою вартість на готову продукцію в поточному  виробничому циклі, повністю включаються в ціну реалізованої продукції і повертаються на підприємство через короткий проміжок часу. Для фінансування таких витрат визначають потребу в оборотному капіталі. Оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції.

 

      ДВАТ  “Шахта ім. Калініна” може розраховувати  тільки на два видри інвестицій :

1. Вкладення держави, як власника в розвиток підприємства;
2. Підтримка кредиторів, котрі бажають повернути свої гроші.

Напрямки  фінансування галузі з боку держави  узагальнені у таблиці 3.1.

 

Таблиця 3.1.

Обсяг фінансування галузі за рахунок державного бюджету

 
 
 

Продовження таблиці 3.1.

 
 

      З основним кредитором – ЗАТ „АРС”  досягнута принципова згода, щодо фінансування закупки  нового вугледобувного комбайна для здійснення відкриття третьої лави і підвищення обсягів видобутку та реалізації вугілля.

 

      ВИСНОВКИ

 
 

     Благополучний фінансовий стан підприємства - це важлива  умова його безперервного й ефективного  функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.

     Для цього необхідно вивчати численні показники, які характеризують  всі  сторони діяльності підприємства (виробництво , його потенціал, організацію, реалізацію, фінансові операції, рух грошових потоків) для виявлення глибинних причин зміни фінансового становища. Застосування багатобічного комплексного аналізу фінансового стану підприємства створює реальні передумови для керування окремими показниками, і відповідно і для посилення їхнього впливу на поліпшення фінансового  клімату.