Ефективність інвестиційних процесів на підприємства

           При аналізі структури джерел формування інвестицій на мікроекономічному рівні (підприємства, фірми, корпорації) всі джерела фінансування інвестиції ділять на три основні групи: власні, залучені та позикові. При цьому власні кошти підприємства виступають як внутрішні, а залучені і позикові кошти - як зовнішні джерела фінансування інвестицій.

Аналіз структури джерел фінансування інвестицій на рівні фірм у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що частка внутрішніх джерел у загальному обсязі фінансування інвестиційних витрат в різних країнах істотно коливається залежно від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів.

           В економічній літературі містяться різні оцінки співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування інвестицій в західних країнах. Ряд економістів вважає, що в повоєнний період у розвинених країнах спостерігається формування двох типів співвідношень між внутрішніми і зовнішніми джерелами фінансування інвестицій нефінансових корпорацій; один з них, характеризується високою часткою власних коштів у загальному обсязі фінансування, має місце в США і Великобританії, інший, що відрізняється високою питомою вагою залучених та запозичених коштів, - у ФРН і Японії.

          Як правило, структура джерел фінансування інвестицій змінюється в залежності від фази ділового циклу: частка внутрішніх джерел знижується в періоди пожвавлення і підйому, коли підвищується інвестиційна активність, і росте в періоди економічного спаду, що пов'язано зі скороченням масштабів інвестування, скороченням пропозиції грошей, подорожчанням кредиту . Фінансування інвестицій поділяється на бюджетне і позабюджетне.

Бюджетне фінансування передбачає інвестиційні вкладення  за рахунок коштів федерального бюджету, коштів бюджетів суб'єктів, які надаються на зворотній та безповоротній основі.

           По-перше, це найбільш традиційний джерело фінансування, і, отже, спроба отримати фінансування в обласній адміністрації чи в уряді більш звична і не вимагає від менеджменту нових знань і навичок.

           По-друге, підготувати проект для приватного інвестора на порядок складніше, ніж для держави: вимоги держави до розкриття інформації та підготовки інвестиційних проектів швидше формальні, ніж професійні.

           По-третє, держава - найлояльніший кредитор, і багато підприємств не повертають отримані від нього позики в строк без побоювання бути оголошеними банкрутами. Якщо підприємство дійсно своєму розпорядженні можливості отримати пряме державне фінансування, гарантії або податковий кредит, то цим необхідно скористатися.

Найбільші шанси на отримання  фінансування з державного бюджету  мають інфраструктурні, соціальні, оборонні та наукові проекти, які  внаслідок об'єктивних причин не в  змозі отримати доступ до фінансування з комерційних джерел.

          Позабюджетними джерелами фінансування інвестицій є власні кошти, довгострокові кредити банків, інвестиційний лізинг, фінансування постачальниками обладнання, вкладення великих фінансово-промислових груп (ФПГ), а також інституціональні інвестори. Наведемо коротку характеристику цих джерел.

         Статутний капітал являє собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

Прибуток є основним джерелом засобів динамічно розвивається. У балансі вона присутня в явному вигляді як нерозподілений прибуток, а також у завуальованому вигляді - як створене за рахунок прибутку фонди та резерви. В умовах ринкової економіки величина прибутку залежить від багатьох факторів, основним з яких є співвідношення доходів і витрат. Разом з тим в діючих нормативних документах закладена можливість певного регулювання прибутку керівництвом підприємства.

          Специфічним джерелом коштів є фонди спеціального призначення та цільового фінансування: безоплатно отримані цінності, а також безповоротні і поворотні державні асигнування на фінансування невиробничої діяльності, пов'язаної з утриманням об'єктів соціально-культурного та комунально-побутового призначення, на фінансування витрат з відновлення платоспроможності підприємств, що знаходяться на повному бюджетному фінансуванні, та ін.

            Серед позикових джерел фінансування інвестицій - головну роль зазвичай відіграють довгострокові кредити банків. Це найбільш поширений спосіб фінансування підприємств. Умови фінансування в банках різні. Наприклад, у закордонному банку процентна ставка може становити LIBOR + 2%. Проте підприємство, що претендує на отримання кредиту в закордонному банку, повинна не тільки мати високу платоспроможність і ліквідність, а й представити фінансову звітність, що відповідає міжнародним стандартам, підтверджену однією з провідних міжнародних аудиторських фірм. При цьому найважливішим фактором при прийнятті банком рішення про надання позики було і залишається наявність ліквідного забезпечення або надійних гарантій. Необхідно також враховувати те, що російські банки практично не мають у своєму розпорядженні дешевими ресурсами, які вони можуть представити підприємствам на відносно тривалий термін 3-5 років. Останнім часом з'явилися приклади успішного фінансування довгострокових промислових проектів, наприклад Ощадбанком. Таким чином, якщо підприємство має в своєму розпорядженні ліквідним забезпеченням і умови надання позики є прийнятними з економічної точки зору, то можна вдатися до банківських позик. Однак вони навряд чи можуть бути єдиним інструментом довгострокового фінансування. Зазвичай використовується комбінація акціонерного і позикового капіталу.

           В даний час має місце виключно низька вага банківських кредитів у фінансування інвестицій - 3,5% (без кредитів іноземних банків лише 2,9%). При цьому трохи більше 70% наданих кредитів припадає на позики строком більше 1 року, і їх сума становить близько 20% по відношенню до величини прямих інвестицій. Переважна їх частина йде, судячи з усього, на кредитування оборотних коштів та інші операції. Трансформація заощаджень в інвестиції і міжгалузевий перерозподіл по банківській лінії надзвичайно малі.

             Залучення капіталу за допомогою розміщення облігацій на фінансовому ринку, безумовно, привабливий спосіб фінансування підприємства. Особливо з точки зору власників бізнесу, так як в цьому випадку не відбувається перерозподілу власності. Однак підприємство, яке планує випуск і розміщення облігацій, повинно мати стійке фінансове становище, хороші перспективи розвитку, а облігаційну позику повинен бути забезпечений активами підприємства. Досвід двох останніх років показує, що реальні шанси на успішне розміщення своїх облігацій мають найбільші російські компанії, добре відомі на ринку, що демонструють високі темпи розвитку і діють у привабливих для інвестора галузях, наприклад таких, як енергетика та телекомунікації. Існує дуже високий ризик, що розміщення облігацій на ринку буде безуспішним, якщо немає впевненості в тому, що облігації підприємства будуть сприйняті фінансовим ринком як ліквідний і привабливий інструмент; в цьому випадку слід утриматися від використання даного способу фінансування.

Інвестиційний лізинг є  однією з найбільш перспективних  форм залучення позикових ресурсів. Він розглядається як один з різновидів довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі і погашається у розстрочку.

           Придбання активів у розстрочку доступно для підприємств, що мають хороший фінансовий стан і позитивні тенденції розвитку. При цьому в якості забезпечення служить купується підприємством актив, який переходить у повну власність підприємства тільки після того, як буде повністю оплачено його вартість. Підприємство має в своєму розпорядженні суму для оплати початкового внеску, що становить від 10 до 50% від вартості придбаного активу. Даний спосіб фінансування інвестицій в основному використовується при придбанні обладнання. Зазвичай лізингові компанії віддають перевагу тим видам обладнання, яке може бути легко демонтовано і піддано транспортуванні. Саме тому лізингові операції дуже поширені при придбанні транспортних засобів (кораблів, літаків, вантажівок і т.п.).

       Багато виробників в якості механізму стимулювання попиту пропонують своїм клієнтам придбання обладнання в розстрочку, після оплати початкового авансового внеску. При цьому вони також віддають перевагу надійним і динамічно розвиваються підприємствам. Також необхідно брати до уваги, що наявність авторитетного приватного інвестора (наприклад, відомого інвестиційного банку чи фонду), який пішов на ризик і придбав акції підприємства, є значимим позитивним чинником для виробників при ухваленні рішення про постачання обладнання в розстрочку.

           Серед залучених джерел фінансування інвестицій в першу чергу необхідно розглянути можливість залучення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використаний компаніями та їх самостійними структурами (дочірніми фірмами), що створюються в формі акціонерних товариств. Багато що компанії вже зараз широко використовують можливості залучення акціонерного капіталу до інвестиційної діяльності (для інвестиційних компаній та інвестиційних фондів аналогічною формою залучення капіталу є емісія інвестиційних сертифікатів).

            Для підприємств інших організаційно-правових форм (крім акціонерних товариств) основною формою додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків (паїв) вітчизняних та зарубіжних інвесторів.

            Основну частину сторонніх інвестицій від інших підприємств і організацій складають вкладення великих фінансово-промислових груп (ФПГ). У ФПГ є солідні кошти, які вони і вкладають у великі підприємства, як правило, відносяться до двох-трьох суміжних галузях економіки і пов'язані в єдиний технологічний ланцюжок. Але їм цікаві саме суміжні галузі, а значить, на інвестиції від них можуть розраховувати лише підприємства нафтохімічної галузі та металургії (і то тільки алюмінієва галузь).

            Таким чином, аналіз показує, що з усього різноманіття джерел формування інвестиційних ресурсів при розробці інвестиційної стратегії компанії (фірми) враховуються лише основні з них:

* Прибуток;

* Довгострокові кредити  банків;

* Інвестиційний лізинг;

* Емісія акцій 

* Збільшення статутного  капіталу.

1.3 Показники  ефективності інвестиційних процесів

         Інвестиційна діяльність являє собою складний багатогранний процес,

ефективність якого  обумовлюється багатьма факторами. Для ефективного

управляння як інвестиційною діяльністю, так і її ефективністю необхідно мати

чітке уявлення про весь спектр факторів, що обумовлюють результативність

інвестиційної діяльності та інвестиційного процесу в цілому. З макрорівневого

погляду факторний аналіз ефективності інвестування є основою для

розроблення науково  обґрунтованої інвестиційної політики з метою 

підвищення ефективності управління інвестиційним процесом.

           Фактор ефективності інвестицій – це причина, що обумовлює рух

інвестиційного процесу, визначає його характер, типові риси і закономірності розвитку. Рівень ефективності інвестиційного процесу або діяльності є слідством або результатом дії фактору чи факторів ефективності інвестування.

Система показників ефективності інвестування відображає різні сторони результату інвестиційної діяльності суб’єктів інвестування. Показники ефективності утворюють багаторівневу систему. Тому, і весь спектр факторів, що обумовлюють ефективність інвестування, слід розбити на три рівні:

–        фактори макрорівневого порядку;

–        фактори мезорівня: регіональні, галузеві, ринкові;

–        мікрорівневі фактори.

           Необхідно зазначити, що в науковій літературі питання факторного аналізу досліджень недостатньо і фактори, що впливають на ефективність інвестування, розглянуті достатньо поверхово . Крім того, серед авторів немає єдності поглядів не тільки на класифікацію факторів, а і на методику оцінки ступеня їх впливу на рівень ефективності як інвестиційної діяльності окремих суб’єктів, так й інвестиційного процесу. Ми вважаємо, що дослідження такої складної проблеми, як ефективність інвестування, передбачає виділення двох рівнів факторів: первинні (прості) і комплексні (складні). Комплексні фактори самі по собі представляють окремий напрям дослідження і передбачають розкладання на первинні .

           До основних комплексних факторів, що впливають на ефективність інвестиційного процесу на макрорівні, слід віднести:

– рівень ресурсного забезпечення капітальних та фінансових інвестицій;

– рівень галузевої та регіональної концентрації інвестиційних ресурсів;

– інвестиційний клімат в країні, який виражається через:

·         природно-географічні умови: геостратегічне положення, забезпеченість

природними та людськими  ресурсами;

·         сучасну економічну динаміку країни: знаходження на етапі піднесення чи

спаду, рівень інвестування, стабільність національної валюти, показники  фінансової стабільності тощо;

·         стратегію та тактику державної  політики: прозорість та послідовність,

здатність реалізувати поставлені стратегічні цілі та дотримуватись поточних зобов’язань, структурну, бюджетну, грошово-кредитну, валютну політику, ставлення до іноземних інвесторів;

·         стан внутрішнього ринку країни: перспективи  реалізації результатів 

виробничої діяльності, рівень доступу до виробничих ресурсів;

·         наявний виробничий потенціал країни: його ресурсозабезпеченість,

здатність до виробництва  інвестиційних товарів, потреба  в інвестиціях;

·         фінансову систему країни: її спроможність до акумулювання усіх