Бюджетний контроль та аналіз відхилень

     3. Інші види необоротних активів. До них відносяться інші необоротні операційні активи, що не ввійшли до складу розглянутих двох груп [27, с. 137].

     Виготовлення  продукції (виконання робіт, надання  послуг) здійснюється в процесі взаємодії  праці людини та певних засобів виробництва.

     Проте засоби виробництва як сукупність засобів  і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.

     Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.

     Основні фонди — це засоби праці, які мають  вартість і функціонують у виробництві  тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.

     Оцінка  основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

     Необхідною  умовою ефективного управління основними  фондами підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види, відображаються на рис. 1.2.

     Рис. 1.2 Видова класифікація основних фондів 

     Зображена на рис. 1.2 видова класифікація основних фондів використовується чинними системами  бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи чотири групи основних фондів:

• перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;
• друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, телефони, інше офісне обладнання;
• третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп;
• четверта – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи.

     Оскільки  елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких  на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини.

     Співвідношення  окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної  вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є то прогресивнішою та ефективнішою, що більшою є в їхньому складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів.

     Таким чином, активи – це засоби підприємства у грошовій і матеріальній формі, які безпосередньо приймають  участь у виробництві. Залежно від характеру участі в процесі і швидкості обороту всі активи підприємства підрозділяються на два основні вигляд — необоротні і оборотні активи. 
 
 
 

     1.2. Нормативно-правове забезпечення  аналізу активів підприємства 

     При організації бухгалтерського обліку заборгованостей та забезпечень необхідно використовувати наступні нормативні документи, що діють на Україні:

     Закон України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність» №996-XIV від 16.07.99 р.

     Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №2 «Баланс», затверджений приказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99 р.

     Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №4 "Звіт про рух грошових коштів" затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31 березня 1999 р.

     Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №9 «Запаси», затверджений приказом Міністерства фінансів України № 246 від 20 жовтня 1999 р.

     Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №14 "Оренда", затверджений приказом Міністерства фінансів України №181 від 28 липня 2000 р.

     Правовою  базою забезпечення аналізу активів підприємства є:

     1. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87 (із змінами і доповненнями) [2];

     2. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92 (із змінами і доповненнями) [3];

     3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. №242 (із змінами і доповненнями) [4];

     4. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. №246 (із змінами і доповненнями) [5];

     5. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 8.10.1999 р. №237 (зі змінами і доповненнями) [6].

     Бухгалтерський  баланс є основною формою фінансової звітності. Зміст і форма балансу  та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються П(с)БО 2 «Баланс» [2]. Структура П(с)БО 2: загальні положення; визначення статей балансу; зміст статей балансу; оцінка та розкриття статей балансу.

     Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

     Баланс  є основним джерелом інформації про  майновий і фінансовий стан підприємства, дає можливість визначити ліквідність та оборотність ресурсів, наявність власного та запозиченого капіталу, зміну дебіторської та кредиторської заборгованості. За цими даними можна визначити інвестиційну привабливість суб’єкта господарювання, наскільки є надійно і ефективно вкладати у нього інвестиції, придбавати його акції, облігації. Отримання такої інформації є необхідною умовою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Статті балансу згруповані в розділи — три в активі Балансу та п’ять у пасиві. В активі балансу подано розділи, у яких згруповані ресурси підприємства, що ними воно володіє на звітну дату.

     У першому розділі активу балансу відображається вартість необоротних активів: нематеріальних активів, основних засобів, капітальних інвестицій, довгострокових фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості.

     У другом у розділі активу відображається вартість оборотних активів: запасів; дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги; дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів тощо; поточних фінансових інвестицій; грошових коштів та їх еквівалентів.

     У третьому розділі відображаються витрати, які мали місце у попередніх звітних  періодах, але належать до наступних  звітних періодів.

     Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності [3].

     У відповідності з П(С)БО 7, основні  засоби – матеріальні активи, які  підприємство утримує з метою  використання їх у процесі виробництва  або постачання товарів, надання  послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [3]. Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

     Первісна  вартість об'єкта основних засобів  складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів  та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

     Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної  вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

     Підприємство  може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього  об'єкта суттєво відрізняється від  його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт. Переоцінка основних засобів тієї групи, об'єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.

     Об'єктом  амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і  незавершених капітальних інвестицій). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

     Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) у відповідності з П(С)БО 7, нараховується із застосуванням таких методів:

     1) прямолінійного, за яким річна  сума амортизації визначається  діленням вартості, яка амортизується,  на строк корисного використання  об'єкта основних засобів;

      2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації  визначається як добуток залишкової  вартості об'єкта на початок  звітного року або первісної  вартості на дату початку нарахування  амортизації та річної норми  амортизації; 

     3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

     4) кумулятивного, за яким річна  сума амортизації визначається  як добуток вартості, яка амортизується,  та кумулятивного коефіцієнта; 

     5) виробничого, за яким місячна  сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації [3].

     Підприємство  може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.