Безработица

 Безробіття населення є одним  із суттєвих чинників, що впливає  на соціально-економічне становище населення, зокрема, визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України.

 Одним із суттєвих чинників  бідності населення України є  незадовільний стан ринку праці,  зокрема безробіття і вимушена  неповна зайнятість. Бідність спонукає економічно активне населення до трудової міграції, зокрема за межі України.

Наявність безробіття — досить неприємний факт для кожної країни. Проте навіть у найрозвинутіших країнах є  безробіття, і його припустимий рівень сягає 5%. Проте чому, керуючись методологією Міжнародної організації праці (МОП), значна частина економістів вважають, що рівень безробіття в Україні становить 15%, ставлячи це в провину владі? Що заважає цим 15 — 3,7 = 11,3% безробітних зареєструватись у центрі зайнятості та ще й, крім цього, отримувати від держави допомогу? Абсолютно нічого. За вищевказаною методологією статус безробітного надається і тим, хто працює, але не зареєстрований як безробітний [24].

 Безробітними визначаються  працездатні громадяни працездатного  віку, які через відсутність роботи  не мають заробітку або інших  передбачених законодавством доходів  і зареєстровані у державній  службі зайнятості як такі, що  шукають роботу, готові та здатні  приступити до підходящої роботи.

 Загалом існує два способи визначення кількості безробітних. Дані, визначені за першим (офіційним) способом, наведені вище. Це відомості державних центрів зайнятості про громадян працездатного віку, які зареєстровані як такі, що шукають роботу. За даними МОП, кількість безробітних становить близько 15%. Проте чи дійсно ці громадяни не мають засобів для існування, як це передбачено законодавством? Звичайно, мають, інакше вони зареєструвалися б у центрі зайнятості, щоб одержувати допомогу по безробіттю.

 Якби центри зайнятості послабили  вимоги, згідно з якими надається  статус безробітного та виплачується  допомога (зокрема, обов'язкове відвідування  центру зайнятості не 1 раз на  тиждень, а 1 раз на рік), то дані центрів зайнятості збігалися б з розрахунками МОП.

 Перелік так званих неофіційних безробітних формується за рахунок:

• громадян, зайнятих у тіньовому секторі економіки;
• громадян, зайнятих на присадибних сільськогосподарських ділянках;
• повнолітніх працездатних громадян, які перебувають на утриманні (батьків, чоловіка, дружини тощо);
• алкоголіки, наркомани, особи без певного місця проживання;
• особи, які нелегально чи напівлегально виїхали на заробітки до інших країн;
• кримінальні елементи: торговці наркотиками, рекетири тощо.

Коли  Україна стала незалежною і почала будувати ринкову економіку, ці акумульовані кошти стали одним із вирішальних факторів, що спричинили до гіперінфляції. Зараз ідуть спекуляції у парламенті з приводу повернення заощаджень, які в основному і накопичилися за рахунок того, що не були забезпечені товаром. І питання повернення цих коштів повинно стояти не перед українськими урядовцями, а перед керівниками колишньої імперіалістичної Росії. Тож політика роздування зарплат для заохочення працюючих є неефективною. Загалом безробітних можна поділити на три категорії.

1. Громадяни, які не бажають  працювати, але зареєстровані  у центрі зайнятості для одержання  допомоги по безробіттю або  ж мають засоби для існування  (зарплати, пенсії батьків, соціальна допомога малозабезпеченим тощо).

2. Громадяни, звільнені з попереднього  місця роботи, що мають проблеми  з пошуком роботи.

3. Молоді спеціалісти, які не  мають досвіду роботи за спеціальністю.

 Працевлаштувати можливо лише  дві останні категорії громадян. Для цього треба:

1) знати можливості працевлаштування  вивільнених з роботи працівників, які вже мають досвід роботи за спеціальністю;

2) розробити програму заходів  для працевлаштування молодих  спеціалістів.

 Сучасний стан ринку праці  України характеризується такими  ключовими проблемами: недостатній  рівень реформування трудової  сфери, що призводить до неефективної  зайнятості і проявляється у  концентрації робочої сили на  збиткових підприємствах; значні  масштаби недовикористання робочого  часу зайнятих,низька ефективність  праці і недостатній рівень  її оплати; зниження частки працюючих  у високотехнологічних і наукоємних  видах діяльності; відсутність взаємозв'язку  між трудовим вкладом і доходами  працівників тощо.

 Втрата трудових навичок  кваліфікованих і висококваліфікованих  кадрів внаслідок закриття, реструктуризації  великих промислових підприємств,  їх збитковості; перехід фахівців  і спеціалістів у сферу неформальної  зайнятості, тіньової економіки,  міграція за кордон, погіршення  якісних характеристик робочих  місць, недостатнє введення в  дію нових робочих місць, особливо  для кваліфікованих кадрів, що  збільшує обсяги та рівень  безробіття, знижує продуктивність  праці і конкурентоспроможність  виробництва, невідповідність між  попитом і пропозицією робочої  сили, незважаючи на ознаки стабілізації  виробництва і пожвавлення інвестиційної  активності; поряд з цим обсяги  інвестицій у сферу виробництва  є недостатніми для вирішення  питань забезпечення безробітних  сучасними робочими місцями; недостатньою  є також державна підтримка  підприємництва і малого бізнесу [24].

Недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання і освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці в аспектах попиту на певні професії; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників,складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців та ін.); збереження селективного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я; недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих.

 Існуюча диференціація регіональних  ринків праці, наявність депресивних  регіонів з особливо напруженою  ситуацією на ринку праці, значно  вищим за середній рівнем безробіття  за одночасно обмеженої можливості  щодо трудової міграції, що свідчить  про недоліки державної системи  регулювання цих аспектів зайнятості  і безробіття.

 Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за 7 основними напрямами, зокрема:

1. Формування нормативно-правової  бази в сфері зайнятості населення.

 Забезпечення розробки нових  проектів, перегляд і адаптація  чинних законодавчих і нормативних  актів і міжнародних договорів  з питань регулювання процесів  незайнятості з метою приведення  національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України.

 Законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

 Розширення зв'язків підприємств  і організацій з місцевими  освітніми установами всіх рівнів  з метою залучення інвестицій  на розвиток матеріальної бази  навчальних закладів, вдосконалення  системи професійної орієнтації  учнів загальноосвітніх шкіл  з урахуванням потреб місцевих  ринків праці. Вирівнювання освітнього  потенціалу між регіонами країни  за рахунок трансформації мережі  вищих навчальних закладів; зменшення  міграційних потоків молоді.

 Розвиток системи виробничого  навчання персоналу підприємств  і організацій, а також випереджаючого  навчання працівників, які підлягають  вивільненню, як важливого засобу  підвищення їх конкурентоспроможності  в умовах реформування окремих  галузей економіки.

 Створення системи безперервної  освіти, розробка професійних стандартів  з урахуванням вимог до професійного  рівня працівників, що дозволить  забезпечувати якість і продуктивність  виконуваних робіт.

 Створення системи оцінки  професійних якостей працівників,  що ґрунтується на визначенні  їх компетентності і здатності  гнучко реагувати на безперервні  зміни вимог до кваліфікації і професійної підготовки відповідно до вимог професійних стандартів.

 Розроблення і затвердження  на державному рівні концептуальних  засад формування та розвитку  єдиної цілісної системи безперервної  професійної освіти, зорієнтованої  на задоволення поточних і  перспективних потреб у кадрах  для сучасного виробництва та  сфери послуг.

3. Збереження і створення робочих  місць, сприяння розвитку підприємництва  та самостійної зайнятості населення.

 Реалізація Державної та  регіональних програм зайнятості  населення, акцентуючи увагу на  розширенні сфери прикладання  праці за рахунок збереження  ефективно функціонуючих та створення  нових робочих місць, особливо  в регіонах з критичною ситуацією  на ринку праці, насамперед  у вугільних регіонах, сільській  місцевості, малих монофункціональних  містах.

 Забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць, підвищення ефективності використання робочої сили та скорочення обсягів "прихованого безробіття", розвиток гнучких форм зайнятості на допоміжних роботах та у сфері послуг.

 Створення сприятливих умов  для розвитку сфери малого  бізнесу; самозайнятості та підприємницької  діяльності безробітних.

 Сприяння стабільній діяльності  провідних промислових підприємств,  які визначають зайнятість в  Україні з метою максимального  уповільнення темпів скорочення  чисельності зайнятих в промисловості,  створення в економіці нових  робочих місць.

 Вдосконалення податкової політики з метою зниження податкового тиску на роботодавців і стимулювання створення робочих місць в перспективних галузях економіки.

4.Розв'язання проблем зайнятості  населення у сільській місцевості.

 Підтримка суб'єктів господарювання, що створюють нові робочі місця,  особливо в сільській місцевості, регіонах України з високим  рівнем безробіття, через надання  пільг за рахунок місцевих  бюджетів.

 Створення додаткових робочих  місць у сільській місцевості  шляхом розвитку суміжного виробництва,  побутового обслуговування, стимулювання  малого підприємства і самозайнятості, професійної освіти

 5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

 Створення робочих місць  для окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців тощо) шляхом надання роботодавцям дотацій за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

 Забезпечення можливостей для  соціально незахищених категорій громадян (молоді, жінок, інвалідів) в отриманні у повному обсязі послуг з підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці.

 Забезпечення соціального захисту  громадян, які мають додаткові  державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання  робочих місць та підвищення  ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально-трудових  відносин.

 Розробка і впровадження  механізму надання першого робочого  місця випускникам шкіл, випускникам  професійних і вищих навчальних  закладів.

 Залучення коштів місцевих  бюджетів і роботодавців для  реалізації заходів зі сприяння  зайнятості працівників, які підлягають  вивільненню.

 Розвиток соціального партнерства  на всіх рівнях, розробка механізмів  взаємодії органів виконавчої  влади, роботодавців, професійних  спілок та інших представницьких  органів при вирішенні проблем  незайнятості населення.

 Посилення державного регулювання питань "прихованого безробіття" і одержання допомоги в цих умовах.

 Удосконалення управління процесами  вивільнення працівників, в першу  чергу, з підприємств, що реструктуруються  або відносно яких порушені  справи про банкрутство, з метою  збереження робочих місць та  соціального захисту працівників,  регулювання цих питань через  колективні договори.Регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною.