Освіта України в ХХІ столітті: проблеми та перспективи розвитку

                  У свою чергу, сприйняття повсякчасних змін неможливе без  задоволення певних освітніх потреб людини упродовж її життя. Звідси –  практичне завдання перед Україною, як і іншими країнами, – побудувати ефективну систему неперервної  освіти упродовж усього життя людини. 

                  Освіта дорослих може здійснюватись як у діючих освітніх закладах, так і шляхом надання  освітніх послуг через дистанційну  освіту, ЗМІ, особливо телебачення, зусиллями  громадських організацій. Можна  з певністю сказати, що “Людина розумна” в ХХІ сторіччі – це людина, котра постійно навчається, пізнає. І ця думка має стати нормою життя. Міністерство освіти та науки України завершує підготовку спеціального закону про освіту дорослих. 

                  Суспільство ХХІ  сторіччя цілком слушно називають “суспільством знань”, бо саме знання визначають і матеріальне і духовне життя. Здобуття вищої освіти стає все більш обов’язковим етапом у розвитку особистості. Держава, яка проводить таку освітню політику, створює цим передумови для впровадження новітніх науково-інформаційних технологій. 

                  Наша країна зробила  в цьому напрямку значний крок вперед. Якщо в Україні в 1986 р. було 176 студентів на 10 тис. населення, то нині – 330. Таку політику слід продовжувати, адже це створить кращі передумови для інвестицій у нашу країну, робоча сила якої матиме високу кваліфікацію та високий загальний розвиток. 

                  Наша мета полягає  в тому, щоб кожна молода людина, яка здатна і бажає отримати високу фахову підготовку, могла б це зробити. 

                  В сучасному світі  життя не може бути успішним без масової педагогічної культури, без педагогізації суспільства, надання сучасних педагогічних знань батькам, усім дорослим. Адже ми не зможемо досягти поставлених цілей в освіті, якщо дорослі не зрозуміють, що віками пошановувана покірливість, слухняність дитини поряд з намаганням батьків “виліпити” з дитини вимріяний образ без урахування її здібностей, стає на заваді розкриттю дитиною власної сутності, формування її як особистості, може призвести до трагедії зламаної долі. 

                  Педагогізація суспільства – багатовимірний процес, важливі складові якого – ліквідація педагогічно-психологічної неграмотності, розповсюдження сучасних знань з природи, навчання та виховання дитини. Але цього замало. Ми, дорослі, маємо завбачити педагогічні наслідки кожної суспільно-політичної, соціально-економічної дії. І не допускати, щоб результат копітких багатолітніх зусиль вихователя дошкільного закладу, учителя, викладача щодо формування особистості, системи її цінностей перекреслювалися антипедагогічними впливами поза освітою.

                  Нові завдання освіти у ХХІ столітті вимагають широкомасштабного  застосування інноваційних педагогічних технологій. Органічною стає потреба  у конституюванні множинності освітніх траєкторій, для яких характерна варіативність  методик, що аналізують розумову діяльність і творчо організовують освітній простір. Найперспективнішою інноваційною технологією вважають “кейс-стаді” – навчання з використанням конкретних навчальних ситуацій, тренінгові технології – тренінг ділової комунікації, особистісного розвитку, комунікативних умінь тощо. 

                  При модернізації національної освіти нам треба враховувати  інтеграційні процеси в європейській і світовій освіті. Країни Європи кілька років тому підписали Булонську  конвенцію, яка передбачає зближення  їхніх освітніх систем. України рік тому приєдналась до цієї конвенції. Ми маємо влитися в європейський освітній простір з тим, щоб не залишитися поза Європою не тільки в освіті, а й у житті в цілому. 

                  У зв’язку з цим  маємо й по-сучасному ставитися  до стандартів освіти, до диференціації учасників навчального процесу за рівнем підготовки. Традиційний підхід орієнтований на певну уніфікацію, усередненість інтелекту, інноваційний – вимагає як урахування середнього рівня інтелекту, так і поглиблення та розширення програми навчання для слабших і більш здібних, а також створення індивідуальних програм підвищеного рівня для особливо обдарованих. 

                  Оскільки в контексті  застосування нових технологій центром  тяжіння стає учень (студент), який активно  вибудовує свій навчальний процес, вибираючи основну траєкторію в освітньому середовищі, то важливою функцією педагога є його вміння сприяти ефективному і творчому освоєнню інформації, критичному її осмисленню. Наголосимо: навіть при застосуванні найсучасніших комп’ютерних систем, високих телекомунікаційних технологій, які поза будь-яким сумнівом стимулюють динаміку та ефективність навчального процесу, ніщо і ніхто не спроможний повністю витіснити й замінити мистецтво безпосередньо педагогічного діалогу “Вчитель – Учень”. Тому в ХХІ столітті особливо важливою є підготовка високопрофесійних педагогічних та науково-педагогічних працівників, які відповідають інтеграційному критерію “педагогічна майстерність + мистецтво комуні кування + нові технології”. 

                  Висока культура комунікування вимагає розвитку та поглиблення риторичного виміру в освіті. Мистецтво риторики, як показує міжнародний освітній досвід, стає вкрай важливим складником навчального процесу. Риторичні вміння немислимі без постійного плекання культури навчання. Тим часом соціологічні опитування констатують тривожні симптоми: учні і молодь сьогодні менше читають. Це – глобальна проблема, яку різні країни розв’язують по-своєму на національному рівні. Тому всебічна підтримка читання – стратегічно важливого елементу культури, інструменту підвищення інтелектуального потенціалу нації, творчого розвитку особистості та соціальної активності українського суспільства, – не лише освітня, а й загальнодержавна проблема. На жаль, видавничі тиражі в Україні останніми роками впали до катастрофічно низького рівня, особливо це стосується дитячої літератури та літератури для молоді. Тому великі надії пов’язуємо з нещодавно прийнятим Верховною Радою України законом, що передбачає пільговий режим книговидання. 

                  ХХІ століття вимагає, щоб Україна, як і кожна держава окремо, а також і всі суспільства разом, створювала необхідні умови – інтелектуальні, економічні, соціальні, політичні, моральні, – які б підвищували педагогічну мотивацію і високо поціновували гідність педагога, науковця, інтелектуала. 

                  Ми маємо чітко  усвідомлювати: освіта в ХХІ сторіччі – далеко не лише навчання та виховання  особистості. У добу глобалізації та високих технологій освіта є чинником соціальної стабільності, економічного добробуту країни, її конкурентноздатності та національної безпеки. Тому освіту не можна і надалі стереотипно відносити до сфери відомчої та галузевої політики, вона є загальнонаціональною, стратегічно важливою проблемою. Тільки за такого підходу забезпечимо виконання проголошеного Президентом України завдання: рівний доступ кожного громадянина до якісної освіти. [Василь Кремень, екс-міністр освіти і науки країни, Президент АПН України;/Дошкільне виховання, 2003, №1]  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

     Освіта  ХХІ сторіччя – це складне і  багатовимірне питання, якому слід надати великого значення не тільки серед громадськості, але вона має посісти вагоме місце у державній політиці, оскільки, дедалі очевиднішими стають ті недоліки в українській освіті, які були створені ще за часів Радянського Союзу. 

     Суспільство ХХІ сторіччя цілком слушно називають “суспільством знань”, бо саме знання визначають і матеріальне і духовне життя. Здобуття вищої освіти стає все більш обов’язковим етапом у розвитку особистості. Держава, яка проводить таку освітню політику, створює цим передумови для впровадження новітніх науково-інформаційних технологій. 

      ХХІ століття вимагає, щоб Україна, як і  кожна держава окремо, а також  і всі суспільства разом, створювала необхідні умови – інтелектуальні, економічні, соціальні, політичні, моральні, – які б підвищували педагогічну мотивацію і високо поціновували гідність педагога, науковця, інтелектуала. 

            Структурне реформування  освіти має ґрунтуватися на  державно-регіональному підході,  що означає визначення на першому  етапі потрібної мережі закладів освіти і структури підготовки фахівців на регіональному рівні з наступним порівнянням цих пропозицій з відповідним потребами держави в цілому. Баланс регіональних і державних потреб має визначити мережу і структуру підготовки. 

          Що стосується вдосконалення мережі закладів освіти, то певною мірою для середньої та загальноосвітньої школи ця проблема вирішена. У руслі реформування освіти необхідно упорядкувати мережу професійно-технічних навчальних закладів та професійно-кваліфіковану структуру підготовки робітничих кадрів з урахуванням пропозицій регіонів. У зв’язку з цим необхідно здійснити укрупнення навчальних закладів шляхом об’єднання та спеціалізації. Здійснення цих  заходів здешевить витрати держави на професійно-технічну освіту. 
 

      Школа ХХІ століття – це школа цілісного розвитку людини, школа, в якій словом, ділом і фізичними вправами буде розвиватися повноцінна людина, духовно, фізично і соціально готова до змін. Для цього не потрібно нічого руйнувати, а тільки добудувати різноманітні центри для заняття спортом і технічною творчістю, естетичною і екологічною діяльністю, соціальними видами діяльності тощо. 

     Освіта  ХХІ століття – це освіта для  людини. ЇЇ стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. 

     ХХІ ст. – це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер. 

     Окремої і найпильнішої уваги потребує питання національного виховання. Наша освіта має бути гуманістичною і спрямованою на формування конкретної людини – громадянина України, який би пишався тим, що живе у незалежній, національній та високоосвіченій державі! 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Перелік використаної літератури 

1. Корсак К.  “Від початкової до первинної  освіти – століття розвитку”// Початкова школа.-2002.- №2,- с.7-10 

2. Порох Л.  “Крок до інновацій: освіта  – ХХІ”// рідна школа. –    2001.- с.10-13  

3. ХХІ століття  –століття освіти, це широковідоме гасло ЮНЕСКО пріоритетне в роботі АПН// Освіта України. –2001.- 28 березня. – с.5 

4. Національна  доктрина розвитку освіти у  ХХІ столітті// Освіта України.  – 2001.- №1.- с.22-25 

5. Фуллан Майкл  “Проблема і потенціал освітніх  змін”// Мандрівець. – 2001.- №1-2.- с.18-30 

6. Леонід Мазур  “Наукова картина світу стосовно  національної освіти і гуманізації  соціуму”// Мандрівець. - квітень. –2001. 

7. Кремень Василь  “ Розвиток педагогічної освіти  України та її інтеграція в  європейський освітній простір”// Освіта. – 2004.- 6 жовтня. – с.2-5 

8. Українська  освіта ХХІ ст: завдання і проблеми: інтерв’ю з міністром освіти  і науки України Василем Кременем// Диво слово. – 2004.- №2.- с.2-4 

9. Волга Л.  “Освіта і наука –пріоритет  ХХІ століття”// Урядовий кур’єр. – 2003. – 4 березня. – с.8 

10.Корсак К.  “Освіта від первинної до по  життєвої: безплатна і обов’язкова  державна освіта”// Дзеркало тижня.  – 2002.- 24 серпня. – с.14 

11. Філософія  освіти ХХІ ст: проблеми і перспективи// Педагогічна газета. – 2001.- №2.- с.4-5 

12. Кузь В.Г.  “Освіта і школа ХХІ ст”// Педагогіка  і психологія. – 1999.- №1.- с.143-150 

13. Шмуклер Ю.  “Якість освіти – від чого  вона залежить?”// Освіта України.  – 1999, 8 вересня. – с.10 

14. Збережемо  освіту – перепустку в ХХІ  століття// Демократична Україна. – 1997.- 2 вересня 

15. Згуровський  М. “Проблеми і перспективи/  освіта ХХІ сторіччя”// Рідна  школа. - 1997. - №3-4.- с.2-6 

16. Європейський  контекст// Шлях освіти. - №7. –2004.- с.14-18 

17. Рамен Д. “Педагогическое тестирование: Проблемы, заблуждения, перспективы: Пер, с англ. – М.:Когито-Центр,1999. – с.16 

18. Ситуаційна методика навчання: теорія і практика. – К.: Центр інновацій та розвитку,2001 

19. Definition and Competencies. Theoretical and Conceptual Foundations. Strategy Paper on Key Competencies. An Overarching Frame of Reference for an Assessment and Research Program – OECD  

20.Краевский  В.В., Хутоской А.В “ Предметное  и общепредметное в образовательных стандартах// Педагогика. – 2003. - №3. – с.3-10.