Філософія Нового часу

1. Характерні риси епохи Нового  часу.

 

Філософія Нового часу історичними  передумовами свого формування має  утвердження буржуазного способу  виробництва в Західній Європі, наукову  революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознаства. Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.

 

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Раціональне пізнання, розум не приносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєво сенситивного досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєвосенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.

 

Формування нової парадигми  філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.

 

Соціально-економічні зміни:

розлад феодальних відносин,

зростання міжнародного виробництва,

торгівлі, економічних і культурних зв¢язків між країнами,

інтенсивний розвиток економічних  буржуазних відносин.

Соціально-політичні зміни:

буржуазна революція в Нідерландах (XVI ст.- поч. XVIIст.)

буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст. )

становище і розвиток капітальних  відносин;

зміни в соціальній структурі суспільства;

зміни в політичній системі суспільства.

Природничо-наукові відкриття:

механіка небесних і земних тіл;

астрономія;

теорія опору матеріалів;

фізика: вивчення електричних і  магнітних явищ;

хімія.

Зміни в державній сфері суспільства:

розвиток ідей гуманізму епохи  Відродження;

відмова від натурфілософії;

формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.

 

Найбільш розповсюджений – експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.

 

Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля).

 

Оскільки наукова революція  посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.

 

Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:

емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст  знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього;

 

раціоналізм визначає розум основного  пізнання і поведінки людей;

 

сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.

 

Методи дослідження:

 

індукція – метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду;

 

від загального о одиничного, від  накопиченого до теоретичного обґрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.

 

Процес пізнання – діалектичний, суперечливий процес, який містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати індукцію або дедукцію.

 

 

2. Ф. Бекон – родоначальник  матеріалізму Нового часу.

 

Френсис Бекон (1561-1626) – англійський  філософ, засновник матеріалізму і експериментуючої науки Нового часу. При королі Якові І досяг високого положення в державі, ставши лордом-канцлером. Автор знаменитого трактату «Новий Органон» (1620) (на відміну від «Органона» Арістотеля), в якому розвинув нове розуміння завдань науки і основи наукової індукції. Проголосивши метою знання, здатність науки збільшувати владу людини над природою, Бекон вважав, що досягнення цієї мети можливе тільки для науки, що осягає дійсні причини явищ. Тому він виступав проти схоластики.

 

Як і більшість мислителів його епохи, він, вважаючи завданням філософії створення нового методу наукового пізнання, переосмислює предмет і завдання науки, як її розуміли в середні віки. Бекон, що розглядав пізнання природи і використання одержаного знання як основу соціального благополуччя, що спробував представити “навчене ” суспільство в роботі “Нова Атлантида”, наполягає на тому, що відроджувати слід не ті або інші учення стародавніх, а дух сміливого пошуку, властивий їх творцям і що особливо виявився в творчості досократиків. Загальне завдання всіх наук - збільшення влади людини над природою. Потрібно відродити сам природний розум, природне світло якого - проникливість - затемнений в даний час помилками-ідолами. Розум, очищений від помилок, спираючись на експерименти, що спеціально проводяться, використовуючи що розробляються їм правила індуктивного (від приватного до загального) висновку, здатний дати повну і корисну практично картину миру.

 

Наука - засіб, а не мета сама після  себе; її місія в тому, щоб пізнати  причинний зв'язок природного явищ ради використання цих явищ для блага людей. «Мова йде, - говорив Бекон, маючи на увазі призначення науки, - не тільки про споглядальне благо, але справді про надбання і щастя людського і про усіляку могутність в практиці. Бо людина, слуга і тлумачить природу, стільки здійснює і розуміє, скільки охоплює у порядку природи справою і роздумом; і поверх цього він не знає і не може. Ніякі сили не можуть розірвати або роздрібнити ланцюг причин; і природа перемагає тільки підпорядкуванням їй. Отже, два людські прагнення - до знання і могутності - справді співпадають в одному і тому ж». Бекону належить знаменитий афоризм: «Знання – сила», в якому відобразилася практична спрямованість нової науки.

 

У широкому сенсі слова філософія, по Бекону, це система всіх досвідчено-раціональних пізнань, доступних розуму як особливій здатності людини (іншій здатності - пам'яті - відповідає історія, уяві - поезія). У вузькому сенсі слова філософія - вчення про види знання і їх співвідношення, вчення про метод (органонне) пізнання.

 

У беконівському прагненні обернути погляд науки до землі, до пізнання природних явищ, які нам відкривають  відчуття, позначилася як загальна духовна атмосфера капіталізму, що народжується, так і, зокрема, протестантизм. Бекон чітко відрізняє релігію від філософії. Перша покоїться на надприродному одкровенні, друга - на даних органах чуття. У філософії навіть основні початки піддаються обговоренню і перевірці, тоді як в релігії основні початки встановлюються авторитетом. Разом з тим Бекон стверджує, що можлива природна теологія, відповідна природній релігії, оскільки встановлюваний пізнанням зв'язок природного явищ вказує на існування божества.

 

Попередня наука страждала або  «догматизмом», оскільки учений виводив  систему положень, як павук тче свою павутину, з власних понять, або «емпіризмом», оскільки він прагнув лише до збирання неосмислених фактів. По відношенню до всього передування знанню Бекон вимагає зайняти скептичну позицію.

 

У розвитку філософського матеріалізму Бекон, по-перше, відновив матеріалістичну традицію і провів – під цією точкою зору – переоцінку філософських учень минулого: прославив ранній грецький матеріалізм і розкрив помилки ідеалізму. По-друге, Бекон виробив власне матеріалістичне розуміння природи, поклавши в основу погляд на матерію як на сукупність частинок, а на природу – як на сукупність частинок, наділених багатообразними якостями. Невід'ємною властивістю матерії є рух, що не обмежується у Бекона механічним переміщенням (він налічував 19 видів руху).

 

Всі ці переконання Бекона відображають нові потреби і запити, які епоху  первинного капіталістичного накопичення  в Англії пред'являлися науці.

 

3. Розробка Ф. Беконом емпіричним  методом пізнання.

 

Засновником емпіризму був англійський  філософ Френсіс Бекон (1561—1626), який основні свої ідеї висловив у працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність.

 

Першим кроком цього методу повинно  бути очищення розуму від постійно загрожуючих йому помилок («ідолів»). Проте для сприйняття нового методу необхідна значна підготовча робота , яка б ліквідувала причини, що затримують пізнавальний прогрес. Новий метод може зустріти на своєму шляху багато перешкод, хибних уявлень, забобонів, які, наче примари, відволікають пізнання від істини.» На думку Бекона, існує чотири види помилкових суджень, "примар", від яких слід звільнитися перед тим, як починати пізнання. До першого виду помилок, які він називає "примарами Роду", належать ті, що пов'язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини. Вони укорінені в самій людській природі. Під впливом цих "примар" людина розглядає природу аналогічно зі своїми специфічними рисами, антропологізує її. Вони є вродженими, тому позбутися їх практично неможливо. Одначе усвідомлення небезпеки цих суб'єктивних перешкод у пізнавальній діяльності і дослідницька дисципліна можуть послабити їхній вплив. Другим видом помилок є "примари Печери", зумовлені індивідуальними особливостями людини, її вихованням, звичками, що примушують людину спостерігати природу ніби із своєї печери. "Примари Печери", як і "примари Роду", є проявом суб'єктивного ставлення людини до природи. Ці "примари" можна подолати шляхом колективного досвіду, врівноваженістю та неупередженістю в судженнях. Набагато більшу небезпеку становить третій вид помилок "примари Площі", що проникають у пізнання разом зі словами та іменами. Вони породжуються спілкуванням людей і зумовлені вживанням застарілих понять, суджень, слів. Четверте джерело помилок — "примари Театру", що породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські системи, які своїми штучними побудовами нагадують театральні дійства. Щоб очистити пізнання від цих примар, треба, на думку Бекона, виходити дише з досвіду і безпосереднього вивчення природи, бути вільним, самостійним у своїх твердженнях та висновках, незалежним від авторитетів, бо істина є дочкою часу, а не авторитетів.

 

Метою пізнання, підкреслює Бекон, є  збагачення життя справжніми відкриттями  і влада людини над силами природи; об'єктом пізнання є природа, а основними методами — індукція та експеримент.

 

Будучи засновником методології  емпіричного рівня наукового  пізнання, Бекон виступає як проти  схоластичної, абстрактно спекулятивної  методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

 

Перший — це шлях павука, тобто  спроба людського розуму виводити істини з самого себе. Цей шлях є уособленням  абстрактного раціоналізму.

 

Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину/

 

Метод, за допомогою якого відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних  узагальнень, є методом наукової індукції. Саме його Бекон вважає справжнім  методом наукового пізнання природи. 

 

Проте не можна не відзначити, що англійський  філософ зробив надмірний акцент на емпіричних методах дослідження, недооцінивши при цьому роль раціонального  початку в пізнанні, і перш за все - математики. Тому розвиток нового природознавства в XVII столітті пішов не зовсім по тому шляху, який йому визначив Бекон. Індуктивний метод, як би ретельно він не був відпрацьований, все ж таки кінець кінцем не може дати загального і необхідного знання, до якого прагне наука. І хоча беконівський заклик звернутися до досвіду був почутий і підтриманий - перш за все його співвітчизниками, проте експериментально-математичне природознавство потребувало розробки особливого типу експерименту, який міг би служити основою для застосування математики до пізнання природи.

 

Є характерна особливість, однаково властива як емпіризму, так і раціоналізму, представником якого був перш за все Р. Декарт (1596-1650). Її можна  позначити як онтоголізм, що ріднить  філософію XVII століття - при всій її специфіці - з природою людського пізнання взагалі. Хоча в центрі уваги нової філософії стоять проблеми теорії пізнання, проте більшість мислителів вважають, що людський розум в змозі пізнати буття, що наука і відповідно філософія, оскільки вона є науковою, розкриває дійсну будову миру, закономірності природи. 

 

Правда, досягти такого дійсного, об'єктивного  знання людині, на думку філософів XVII століття, не так-то легко: людина схильниа до помилок, джерелом яких є особливості  щодо самого пізнання суб'єкта. Тому досягти  дійсного знання неможливо, якщо не знайти коштів для усунення цих суб'єктивних перешкод.