Зміст та методика розробки фінансового плану підприємства

- платіжного календаря;

- податкового плану;

- касового плану.

У процесі розроблення довгострокового  й поточного фінансових планів виконують розрахунки, аналіз і складають план у такій послідовності:

1) проводять аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства за минулі періоди;

2) розраховують основні показники господарської діяльності в поточному й наступних роках: визначають обсяги збуту продукції або послуг, витрати на їх виробництво, прибуток від реалізації основної продукції та іншої діяльності підприємства, розраховують амортизаційні відрахування, надходження коштів за довгостроковими й короткостроковими кредитами тощо;

3) визначають напрями вкладання інвестицій і джерела їх фінансування;

4) складають фінансовий план підприємства — баланс доходів і видатків на відповідний період: поточний і довгостроковий.

Основними завданнями фінансового  планування є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
• визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

У процесі фінансового  планування використовують такі методи:

1) балансовий — дохід і витрати балансують, а також для кожної статті          витрат визначають джерела їх покриття;

2) нормативний — потребу у фінансових ресурсах визначають на основі фінансових норм і нормативів;

3) розрахунково-аналітичний — базові дані та індекси зміни їх у плановому періоді використовують, складаючи фінансовий план;

4) методи економіко-математичного моделювання — застосовують для прогнозування значення показників та оптимізації планових рішень.

Процес фінансового планування складається з таких етапів:

1) аналіз фінансової ситуації;

2) розроблення загальної фінансової стратегії підприємства;

3) складання поточного плану;

4) коригування, узгодження та конкретизація фінансового плану;

5) розроблення оперативних фінансових планів;

6) контролінг. [9,270]

Фінансування — це залучення  необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному і оборотному капіталі.

Джерела фінансування поділяються  на власні та залучені.

До залучених  коштів належать:

1.банківські кредити;

2.позики інших підприємств;

3.кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань;

4.кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству;

5.іноземні інвестиції. [10,180]

До фінансових джерел також належить прибуток підприєм- 
ства. Особливе значення мають нерозподілені прибутки, тобто прибутки, нагромаджені після утримання податків і дивідендів. Здатність розширяти ділові операції з допомогою нерозподілених прибутків є ознакою платоспроможності підприємства в тому розумінні, що можливість постійно використовувати ці кошти вказує на його фінансову самодостатність. Якщо нерозподілених прибутків не досить, то керівництву слід вдатися до складнішого рішення: йому доведеться шукати найкращого поєднання боргів і власного капіталу підприємства.[9,269]

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Основними завданнями фінансового  планування на підприємстві є:

1. забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
2. установлення раціональних фінансових відносин з суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

3) визначення шляхів  ефективного вкладення капіталу, оцінювання раціональності його  використання;

  4) виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

5) здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Процес фінансового планування складається з таких етапів:

1) аналіз фінансової ситуації;

2) розроблення загальної фінансової стратегії підприємства;

3) складання поточного плану;

4) коригування, узгодження та конкретизація фінансового плану;

5) розроблення оперативних фінансових планів;

6) контролінг.

Фінансове планування дає  змогу розв'язати такі конкретні  питання:

• які грошові кошти  може мати підприємство у своєму розпорядженні;

• які джерела їх надходження;

• чи достатньо засобів  для виконання запланованих завдань;

• яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим  кредиторам;

• як повинен здійснюватись  розподіл прибутку на підприємстві;

• як забезпечується реальна  збалансованість планових витрат і  доходів підприємства на принципах  самоокупності та самофінансування.

2. Структура фінансового плану підприємства

Фінансовий план є  ключовим розділом бізнес-плану. Головна  мета фінансового плану — узагальнити основні положення всіх попередніх розділів бізнес-плану, зводячи їх в одне ціле у вартісній формі, та обґрунтувати доцільність реалізації даного підприємницького проекту з економічного погляду.

У процесі розробки цього  розділу бізнес-плану слід враховувати такі його особливості:

по-перше у багатьох відношеннях фінансовий план є найменш гнучкою за формою частиною бізнес-плану. На відміну від інших розділів він має містити відповідний перелік фінансових документів (у тому числі таблиць і графіків). Кожен з цих документів повинен мати стандартну форму. Жорсткі вимоги до опрацювання цих документів спричиняються необхідністю забезпечення єдиної методики розрахунків фінансових показників. Це означає, що потенційний інвестор або кредитор може самостійно за стандартною методикою провести аналіз фінансової інформації, яку містить бізнес-план, оцінити фінансовий стан даної фірми та прийняти рішення щодо вкладання своїх коштів у даний проект;

по-друге, інвестори та кредитори, як правило, вимагають, щоб фінансовий план складався з перспективою на три роки (до того ж із щомісячними показниками за перший рік та щоквартальними — за другий і третій);

по-третє, фінансовий план не може мати розбіжностей з іншими розділами бізнес-плану. Якщо, наприклад, в маркетинг-плані йдеться про наміри розгорнути широкомасштабну рекламну кампанію, то це обов'язково має знайти відображення в плані доходів і видатків. Якщо на бізнес фірми впливає фактор сезонності продажу, то його слід ураховувати, проектуючи рух готівки, тощо;

по-четверте, у зв'язку з тим, що будь-який фінансовий аналіз майбутнього неминуче характеризується певним ступенем невизначеності, у фінансовому плані доцільно опрацювати кілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробляти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один з них має ґрунтуватися на консервативних припущеннях, а другий — враховувати повний потенціал бізнесу;

по-п'яте, у фінансовому плані треба (по можливості) підкреслювати достовірність Інформації, яку він містить. Якість первинної інформації безпосередньо позначається на точності фінансових розрахунків. Інвестори часто проводять власні дослідження з метою оцінки достовірності розрахунків у бізнес-плані. Тому у разі відхилення відповідних фінансових показників бізнес-плану від середніх по галузі, до якої належить даний бізнес, обов'язково треба дати вичерпне пояснення цього.[5]

Фінансовий  план за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(с)БО] складається за видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Операційна  діяльність — це основна діяльність підприємства, пов’язана із виробництвом і реалізацією продукції. У процесі  планування визначається: дохід від  реалізації продукції та інший операційний  дохід (наприклад, реалізація інших  оборотних активів та ін.).

Витрати, пов’язані з основною діяльністю, розраховують за функціями:

• виробництво — визначається виробнича собівартість продукції;
• управління — розраховуються необхідні адміністративні витрати: оплата праці управлінців, витрати на зв’язок, амортизація нематеріальних активів, представницькі витрати та ін.;
• витрати на збут продукції — витрати на тару, рекламу та дослідження ринку (маркетинг), оплата послуг збутових, посередницьких організацій та ін.

 

Інвестиційна  діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовими еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність — діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства. У процесі планування доходу та витрат, пов’язаних із цими видами діяльності (інвестиційної та фінансової), встановлюють:

• дохід від участі в капіталі (інвестиції, спільна діяльність);
• інші фінансові доходи (прибутки) — дивіденди, відсотки та ін.;
• фінансові витрати (відсотки за кредит та ін.);
• витрати від участі в капіталі (від інвестицій, спільної діяльності);
• інші витрати, наведені у журналі. [9,15]

       Фінансовий план державного підприємства складається з 5 розділів:

 1) джерела формування й надходження коштів (прибуток від  
звичайної діяльності до оподаткування, нерозподілений прибуток у минулому періоді, амортизація, кредити банків, державний і місцевий бюджети  
тощо);

2) приріст активів підприємства (капітальні інвестиції — капітальне будівництво, придбання основних засобів, необоротних активів, нематеріальних активів, модернізація основних засобів, довгострокові фінансові інвестиції, приріст оборотних активів підприємства і т. ін.);

3) повернення залучених коштів (довго- та короткострокові кредити, повернення позик, кредитів, отриманих на зворотній основі з бюджету, інші зобов’язання);

4) витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та недержавних цільових фондів (податок на прибуток, інші податки та обов’язкові платежі); внески до державних цільових фондів (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, погашення податкової заборгованості);

5) покриття збитків минулих періодів.[9, 271]

     На відміну від державних підприємств, підприємства недержавної форми власності можуть розробляти фінансові плани в довільній формі. Більш поширеною формою фінансових планів на таких підприємствах є баланс доходів та видатків, який містить такі розділи: доходи та надходження коштів, витрати й відрахування, взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами, взаємовідносини з кредитною системою.

3. Особливості фінансового планування в зарубіжних країнах

Фінансове планування є важливою функцією місцевих органів  влади зарубіжних країн. Воно зводиться  до розробки двох основних документів – довгострокового фінансового плану і щорічного бюджету. Розробка цих двох документів місцевими органами влади в багатьох країнах є вимогою, встановленою в законодавчому порядку. У Нідерландах, наприклад, крім щорічного бюджету, органи місцевого самоврядування зобов'язані розробляти фінансовий план на чотири роки. Місцеві органи влади зарубіжних країн здійснюють довгострокове планування відповідно до основних напрямків їхньої діяльності. Так, шестирічні програми комунальних послуг, капіталовкладень і фінансової політики розробляють місцеві органи США.

До фінансових органів місцевої влади зарубіжних країн належать департаменти фінансів, що самостійно створюються цією владою. Їхні функції та обов'язки встановлюються законодавством, рішеннями представницьких  органів місцевої влади або статутами громад. Наприклад, департамент фінансів округи Монтгомері штату Меріленд (США) зберігає всі кошти круги, цінні папери та страхові поліси, стягує податки, спеціальні збори, муніципальні платежі та інші надходження, погашає заборгованість, інвестує кружні кошти та сплачує видатки за рахунок цих коштів, укладає річний фінансовий звіт, у якому докладно інформує про одержані та сплачені округом гроші, а також виконує всі інші функції, передбачені законодавством.

Фінансові органи місцевої влади тісно співпрацюють із фінансовими органами центрального уряду. В деяких державах, особливо у федеративних країнах, спостерігається різноманітність форм поєднання і розмежування їхніх функцій, включаючи і сферу податкового адміністрування. Наприклад, у Канаді є федеральний і провінційний податки з продажу. У п'яти провінціях країни функціонують окремі служби збору федерального і провінційного податків. У трьох провінціях федеральний уряд стягує обидва податки. У Квебеку як федеральний, так і провінційний податки стягуються провінційною владою. В Альберті податок із продажу не застосовується зовсім. [1]

Особливістю фінансового планування в зарубіжних країнах є те, що фінансовий рік місцевих органів влади та фінансовий рік центрального уряду не збігаються за часом. Це дає можливість місцевим органам влади в процесі бюджетного планування мати повну інформацію про розміри фінансової допомоги центрального уряду. Так, наприклад, у США фінансовий рік центрального уряду охоплює період з 1 жовтня по 30 вересня, а кожен місцевий орган влади самостійно встановлює межі власного фінансового року. У Франції бюджет центрального уряду повинен бути обов’язково прийнятий до 31 грудня поточного року, а бюджет комуни — до 31 березня бюджетного року.