Закономірності,принципи і фактори розміщення продуктових сил та формування економіки регіонів

      Макроположення  характеризує економічні відносини  об’єкта за відношенням до компактної і відносно невеликої за розміром території його оточення.

      Мікрорівень характеризує зони впливу міст на навколишню територію та об’єкт відносно невеликого оточення.

      Від економіко-географічного положення  залежить створення зон спільного  підприємництва, які формуються навколо  великих портово-промислових комплексів.

      Вплив розташування виробництва на навколишнє середовище почав враховуватися  в  
2-й половині 20 ст. Екстенсивне ведення с/г виробництва призвело до вирубування лісів та ерозії земель. Промислова революція істотно прискорила ресурсовикористання. 6 млн. га. земель на планеті щорічно перетворюється на пустелі, 11 млн. га. лісів щорічно вирубається, лише від пожеж. В цілому, екологічний фактор набув глобального значення. В 159 країнах, які входять до ООН, створені спеціальні служби охорони навколишнього середовища. Вони у взаємодії з регіональними органами ООН розробляють екологічні проекти.

      Впливи  є безпосередні і опосередковані, коротко- і довготривалі, виявляються  у вигляді механічних порушень, руйнування, теплового ефекту. Наслідки є оборотні і необоротні, первинні та вторинні.

      Екологічний фактор

      Екологізація  виробництва є складовою економічної  політики держави. Основи екологічної  політики України визначені “Законом про охорону навколишнього природного середовища”.

      Врахування  екологічного фактору в РПС виявляється  в наступних ситуаціях:

- недопустима концентрація шкідливих видів виробництва;

- треба  врахувати рельєф місцевості  та мікрокліматичні умови;

- проектування промислових підприємств має врахувати розу вітрів;

- створення санітарних зон навколо шкідливих виробництв, які позбавлені від постійного проживання людей.

     Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктивних сил країни чи певного регіону в структуру  світового економічного простору і  міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому визначальну  роль відіграють певні конкурентні  переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня  ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, структури економіки, курсу  зовнішньоекономічної політики. Для України вихід на світовий ринок пов'язаний з формуванням конкурентоспроможної національної економіки, що вимагає докорінної зміни територіально-галузевої структури регіональних господарських комплексів, підвищення питомої ваги виробництв з високим ступенем переробки сировини, зниження залежності від імпорту енергоносіїв, створення нових виробництв для Забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку. Вирішення цих надзвичайно складних завдань потребує реалізації принципово нових підходів до обгрунтування розміщення нових виробництв. Наукове обгрунтування найважливіших закономірностей, принципів і критеріїв слугує основою вирішення завдань прикладного характеру. До основних, перспективних напрямів розвитку та вдосконалення розміщення продуктивних сил України слід віднести: структурну трансформацію народного господарства з метою збільшення в галузевій структурі наукомістких галузей обробної промисловості і галузей споживчого сектора економіки; інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури; підвищення ефективності розміщення нових об'єктів на основі вирішення проблеми використання відходів виробництва, зниження водо-, енерго- та матеріаломісткості виробництва; розвиток екологобезпечного напряму в розміщенні продуктивних сил, санація територій колишніх військових об'єктів, поглиблення конверсії військово-промислового комплексу, диверсифікація виробництва. На регіональному рівні принципового значення набуває вирішення специфічних внутрішніх суперечностей, пов'язаних з основними формами територіального поділу та інтеграції праці. Це суперечності між територіальною концентрацією і територіальною дилатацією (повномірним розміщенням), між територіальною спеціалізацією і територіальною комплексністю, між територіальним кооперуванням і територіальним комбінуванням. До них близькі такі суперечності, як територіальна диференціація і територіальна інтеграція, центральне управління і регіональне регулювання. У комплексі ці суперечності сучасного регіонального розвитку породжують всю різноманітність просторових соціально-економічних структур, а вирішення їх може стати важливим ресурсом інтенсифікації регіональних утворень. 

       Досягнення відповідності між  розглянутими специфічними суперечностями  є складним процесом територіальної  координації, оптимізації та збалансованості  регіонального розвитку, який потребує  глибокого розуміння процесу  територіальної організації продуктивних  сил також з точки зору вирішення  ряду специфічних суперечностей,  які в умовах зростання значення  людського чинника набувають  особливої гостроти. До того ж  нові умови суспільного життя  і ведення господарства зумовлюють  появу нових суперечностей. Так,  в областях, містах тепер формується  свій бюджет, виникає своя муніципальна  власність, з'явилася реальна  можливість впливати на частину  доходів, на використання місцевих  природних та інших ресурсів. Це породжує нові суперечності  між інтересами окремих міських  поселень і області (регіону), між інтересами колективів та  жителів міських поселень. Отже, вирішувати суперечності можна  лише творчо осмислюючи нагромаджений досвід. Людина в процесі діяльності повинна не руйнувати, а підтримувати принципи організації природи, біосфери та взаємодіяти як компонент, органічна складова єдиної динамічної системи. Вирішення цієї суперечності полягає в тому, що новий етап науково-технічного прогресу покликаний не тільки і не стільки перетворювати природні процеси на індустріальні, а й оптимально поєднувати їх. Фактично цей процес лише розпочинається. Його безпосереднім виявом є нині розробка і впровадження новітніх ресурсозберігаючих, мало- і безвідходних технологій, широке впровадження процесів екологізації в різних сферах діяльності. Зростає значення структурно-галузевої переорієнтації, створення нових форм організації виробництва, в тому числі в територіальному аспекті. 
Література

1. Україна і ринок в контексті міжнародного досвіду. – К.: Товариство “Знання” України, 1991. – 48 с.
2. Україна у цифрах у 1996 році: Кор. стат. довід. / Міністерство статистики України / Відповідаль-ний за випуск В.В. Самченко – К.: Наукова думка, 1997. – 176 с.
3. Український інвестиційний журнал “Welcome”. – Київ. – 1997. – Лютий. – №1-2.
4. Український інвестиційний журнал “‘Welcome”. – Київ. – 1997. – Січень. – №1-2.
5. Управление экономическим и социальным развитием области. / Отв. ред. Чумаченко Н.Г.: В 2-х т. – К.: Наук. думка, 1987. – 304 с.
6. Шаблій О.І. Математичні методи в соціально-економічній географії. – Львів: Світ, 1994. – 304 с.
7. Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. – Львів: Світ, 1994. – 606 с.