Закономірності,принципи і фактори розміщення продуктових сил та формування економіки регіонів

      До  паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла. Особливе місце належить ТЕС.

      Вплив водного фактора базується на використанні природних ресурсів. Мається на увазі прісна вода, яка використовується у процесі виробництва. Вода річок і озер, яка використовується для водного транспорту, безперечно, є водним ресурсом, але не вважається складовою частиною водного фактора. Споживання прісної води у світі має тенденцію до зростання. Вода використовується у промисловому і сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах різні. Водоспоживання залежить від розвитку зрошування в регіоні. Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, на-явністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річко-вого стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, при-ток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов’язаних з по-верхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господа-рстві України використовується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місце-вий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень во-дозабезпечення жителів — у західних і північних областях України. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких гос-подарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Основними споживачами води є промисло-вість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господа-рство. Для пом’якшення територіальних відмінностей у забе-зпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об’єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо. Використання водних ресурсів поділяється на: водос-поживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, сіль-ське господарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурса (гідроенер-гетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм). Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та збереження водних ресурсів України поля-гають у: забрудненні водних об’єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побуто-вими стічними водами; інтенсивному старінні основних фон-дів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низь-кій продуктивності очисних споруд; недостатній самовіднов-люваній та самоочисній здатності водних систем; незбалансо-ваній за водним фактором системі господарювання, що харак-теризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.

      Водомісткість виробництва є висока (81-500 м /т), середня (20-80 м /т) та низька (менше 20 м /т).

      Дефіцит води є лімітуючим фактором для розміщення водомістких виробництв.

      Дія фактору робочої сили (трудового) залежить від демографічного потенціалу регіону, чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури.

      Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на одиницю  продукції. Можна його порахувати шляхом обчислення питомих витрат на зарплату в собівартості продукції, однак  даний метод не завжди точний, тому що, якщо вартість вихідної сировини є  висока, то в кінцевій собівартості готової продукції її питома вага буде великою, що понизить питому вагу зарплати. На неї істотно впливає  рівень механізації праці.

      Точнішим  є метод натуральних показників, наприклад витрати людино-години на одиницю продукції. Цей метод  використовується в сільському господарстві.

      Працемісткість  також можна визначити через  розрахунок маси продукції, яка припадає на одного виробника.

      До  фактора “працемісткості” наближений фактор “наукомісткості” виробництва. В деякій випадках наукомістке виробництво  виноситься разом з науковою бібліотекою  за межі великого міста (Новосибірське  академмістечко). Заг.  кіл-ть працездатного населен-ня України в 1993 р. превищувала 29 млн. чоловік. В працез-датному віці знаходиться 55,8 % населення. Найб. питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6), Харківській (57,2), Запорізькій (57,2), АР Крим(57,5). Найнижчий показник в Че-рнігівській області (51,3). У сфері матеріального в-ва зайнято 64% працівників. В пром- ті – 29%, більше 20% – с/г, понад 11% – в освіті, галузяях науки та культури. Значна частка при-падала на буд-во (7,4%), торгівлю, гром. харчування (7,1%), транспорт і зв’язок (6,7%).

      Дія споживчого фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Він посилюється в наступних випадках: 

      а) коли готовий продукт не можна  перевозити на великі відстані через  властиві йому споживчі властивості (хлібобулочні вироби, борошно, такі кондитерські вироби, як торти. тістечка, молочні продукти, а також сірчана кислота, енергія  ТЕЦ): 

      б) коли продукт порівняно дешевий  і перевезення на великі відстані може істотно (часом у кілька разів) збільшити його вартість (залізобетон, цегла та інші будівельні матеріали  й конструкції); 

      в) коли масове споживання готової продукції  локалізується у певних центрах, наприклад у великих містах або  агломераціях, а сировина транспортується  легко (швацьке й взуттєве виробництво, вироби з пластмас, меблі, цукор-рафінад, сталь з металобрухту - «мала металургія», соняшникова олія, м'ясо, сірники, нафтопродукти). До цієї ж групи зараховується  виробництво фосфорних добрив та азотних добрив з газу, яке розміщується у районах інтенсивного сільського господарства, виробництво технологічного обладнання для галузей важкої промисловості, сільськогосподарські машини, бо їхнє перевезення коштує дорожче за сировину для їхнього виробництва. 

      Відповідно  до споживчого фактора згадані види виробництва розміщуються у місцях масового споживання. Щодо цього показове хлібопекарне виробництво: кожний хлібозавод обслуговує територію з порівняно  обмеженим радіусом дії - до 10 км. Радіус транспортування свіжого молока становить 25-30 км, тому молочні господарства розміщуються у приміській зоні тих  центрів, які вони постачають свіжою продукцією (незбиране молоко, сметана, солодкий сир, кефір, вершки). Якщо ж  молочні ферми віддалені від  місць масового споживання, то молоко йде на виробництво сиру й масла - більш транспортабельної продукції. 

      Для транспортування сірчаної кислоти  потрібна особлива місткість, що подорожчає перевезення. Тому виробництво кислоти  доцільно розміщувати у місцях її масового споживання (наприклад, на заводах  фосфорних добрив), незалежно від  того, де розташована сировина. У  зв'язку з цим у центрах виробництва  суперфосфату (Одеса, Вінниця, Суми, Костянтинівка) завжди є виробництво сірчаної кислоти. 

      Радіус  подавання тепла від теплоцентралей (ТЕЦ) не перевищує 30 км (інакше тепло  розгубиться у мережі), тому ТЕЦ  споруджуються лише у великих  містах і не обслуговують периферію. 

      Споживачем  сталевого прокату й литва  є машинобудування. Тому у великих  машинобудівних центрах створюється  металургія, що працює не на руді, а  на металобрухті, який у вигляді  відходів дають машинобудівні заводи. Але це металургія неповного циклу, переробна, у ній нема стадії одержання  чавуну. У Росії за цим принципом  побудовані заводи у Москві й Московській  області; чимало є аналогічних заводів  у Японії, Італії, Німеччині. Український  завод «Центроліт» в Одесі  обслуговує литвом машинобудівні підприємства міста. 

      До  споживача тяжіє виробництво  бавовняних, шовкових і вовняних тканин, бо сировину для їхнього одержання  транспортувати набагато легше, ніж  готову продукцію. Ще більшою мірою  це стосується швацької промисловості. 

      Масовим споживачем виробів з пластмас є  машинобудування, тому їхнє виробництво  зосереджене у великих машинобудівних центрах.

      Транспортний  фактор посилює дію попередніх факторів, його складова в структурі витрат в багатьох випадках є високою. У залежності від розмірів транспортних витрат виробництво розміщують ближче до сировини або до споживача. Дешеві вантажі перевозити на великі відстані невигідно, тому що частка транспортних витрат буде становити в цих випадках 25% і більше. Для порівняння – у вартості дорогих вантажів вона становить 0,1-1,5%.

      Вплив транспортного фактору дається в ознаки через забезпеченість території транспортними сполученнями (конфігурація транспортної мережі, щільність доріг і т.д.). високий економічний розвиток регіону і розвиненість транспортної мережі є прямопропорційними величинами.

      Фактор  науково-технічного прогресу  істотно впливає на РПС. Тобто, на території регіону може виникнути виробництво, яке раніше тут було неефективним.

      Наприклад, до 20 ст. підприємства чорної металургії орієнтувались у розміщенні переважно  на вугілля, тому що його було потрібно більше, ніж руди на одиницю металу (виник металургійний район Донбас). При зміні технології витрата  вугілля значно знизилась і виробництво  чорної металургії почало тяжіти у  розміщенні до залізорудних басейнів (Кривий Ріг).

      НТП у кожній історичній фазі виводить на провідні місця ті чи інші галузі економіки. Наприклад, до середини 19 ст. провідними були с/г і текстильна промисловість, згодом – металургія і транспортне машинобудування, зараз – енергетика, машинобудування, хім.. промисловість, електроніка.

      Ринкова кон’юнктура враховує конкретні  умови відтворення товарів, послуг, робочої сили. Фактори кон’юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмір виробництва та зайнятості населення.

      Кон’юнктура ринку – конкретні умови реалізації суспільного продукту, яка здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою в них. Якщо попит перевищує пропозицію, то створюється стимул для розвитку виробництва, якщо навпаки, то виробництво доцільно скорочувати.

      Ринкова кон’юнктура тісно пов’язана  з НТП. Товари вищої якості, якщо задовольняють вищі потреби, мають  високий попит і на них ростуть  ціни.

      Економіка витримує темп НТП при умові врахування тенденції ринкової кон’юнктури.

      Також має вплив фактор егономіко-географічного положення.  

Демоекономічні  фактори розміщення і розвитку продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність робочої сили та форми її економічного руху. 

  Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров’я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці.                                                                                                                                 

Техніко-економічні фактори включають: основні напрями науково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв’язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

      Економіко-географічне  положення об’єкта – це сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним. Тобто об’єкт характеризується розташуванням на певній території та системою реальних і потенційних зв’язків з іншими об’єктами. Зміна економічного простору біля об’єкту впливає істотно на економічний потенціал даного об’єкту.

      Наприклад, Київ став політичним і економічним  центром України, тому що він розташований на перехресті водних шляхів та у центрі серед політично пов’язаних між  собою князівств.