Визначення шляхів врегулювання проблем зовнішньої заборгованості України

 

 

РОЗДІЛ 3 

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ  СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ БОРГОМ

3.1.Шляхи зменшення  зовншньоборгового навантаження на українську економіку.

В умовах світової фінансової кризи уряд має передбачити можливість переорієнтації на внутрішні джерела  підтримки ліквідності банків на випадок раптових відпливів капіталу чи зупинок зовнішнього рефінансування. Він також має акумулювати  понаднормативні надходження до бюджету з метою протидії інфляційному перегріву і створення запасу міцності на випадок кризи.

При реалізації плану антиінфляційних заходів Кабмін має запровадити додаткові ринкові інструменти регулювання грошової маси, про випереджаюче зростання продуктивності праці щодо зростання зарплат та соціальних виплат. У новій редакції державного бюджету не можна допустити збільшення його дефіциту.

Необхідно стимулювати збільшення експорту і скорочення імпорту, розробити  державну політику сприяння надходженню  прямих іноземних інвестицій та жорсткого  регулювання обсягів фінансових іноземних інвестицій. Слід зупинити зростання зовнішнього боргу  за рахунок збільшення внутрішніх запозичень (у тому числі державних) - торгувати  борговими інструментами уряду  за ринковими цінами.

Для удосконалення нормативно-правового забезпечення механізму управління зовнішнім державним боргом пропонується прискорити розробку та прийняття Закону України “Про зовнішній борг України”, де необхідно чітко визначити понятійний апарат зовнішнього боргу держави; вказати механізми залучення кредитних ресурсів та обслуговування і погашення зовнішнього боргу; рекомендувати інструментарій управління зовнішнім державним боргом; законодавчо заборонити використання зовнішніх запозичень держави для фінансування поточних бюджетних витрат; заборонити отримання дорогих короткотермінових кредитів. Настав час внести зміни до чинного законодавства - скасувати пенсійний збір з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також надати право НБУ на запровадження мораторію на проведення окремих видів банківської діяльності. Варто внести зміни до закону щодо визначення мінімального розміру статутного капіталу в національній валюті, необхідного для заснування банку; посилення захисту прав кредиторів.

Комерційні банки, у свою чергу, мають переглянути темпи  зростання кредитних портфелів  у бік зменшення (у тому числі  за рахунок зменшення іноземних  запозичень) з урахуванням рівня  зростання економіки. Слід знизити  темпи нарощування споживчого кредитування, переорієнтувавши кредитні потоки у  реальний сектор економіки, і розробити  програму забезпечення ліквідності  банку, у тому числі за рахунок  зменшення витрат на підвищення капіталізації. Варто посилити вимоги до оцінки ризиків  за активними операціями, і зокрема: удосконалити порядок оцінки кредитів залежно від умов їх надання та передачі інформації про кредит до бюро кредитних історій; розробити  заходи щодо збалансування активів  і пасивів, у тому числі за рахунок  додаткової капіталізації; посилити систему  ризик-менеджменту та внутрішнього аудиту.

В Україні вже працює чимало іноземних банків. Очікувалося, що вони принесуть нові технології, надаватимуть кредити під менші відсотки. Проте  ці прогнози не справдилися - зниження кредитних ставок не відбулося. Ситуація може загостритися, коли відкриються  філії «іноземців», які проводитимуться  більш агресивно, особливо у царині спекулятивних операцій. На жаль, в  Україні поки немає економічних  важелів, які б орієнтували іноземні фінустанови на кредитування економіки, а не населення.

Рекомендації щодо управління зовнішнім державним боргом України:

- для збереження економічної безпеки держави, при виборі боргового джерела пріоритет повинен надаватися внутрішнім запозиченням;

- пріоритетним завданням управління структурою державного боргу є зменшення частки заборгованості, яку необхідно погасити в короткостроковому періоді; для чого пропонується здійснити рефінансування державного боргу за рахунок нових запозичень на більш прийнятних відсоткових умовах, що дозволить пролонгувати частину української заборгованості, скоротивши боргове навантаження на бюджет у короткостроковій перспективі;

- встановлення твердого контролю над часткою кредитів із плаваючою процентною ставкою, а також кредитів, залучених на термін до одного року в загальному обсязі зовнішнього боргового портфеля та встановлення лімітів за даними показникам;

- використання “світових” операцій – операцій типу “борги в обмін на власність (акції)”.

Для України вкрай необхідною є розробка стратегії зовнішніх запозичень. Здійснення ефективного управління зовнішнім державним боргом України передбачає розробку концепції такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься не з позиції боргового тягаря на національну економіку, а як інструмент в механізмі забезпечення економічного зростання країни.

Наявні два основних напрямки концепції боргової стратегії України: 1) повна відмова від нових зовнішніх державних запозичень; 2) здійснення нових зовнішніх запозичень у безпечних розмірах на інвестиційні цілі. Науково доведено, що зовнішні державні запозичення необхідні для забезпечення платоспроможності держави та досягнення економічного зростання. Тому другий напрямок розробки боргової стратегії, а саме здійснення нових зовнішніх запозичень у безпечних розмірах для інвестиційних цілей, є більш прийнятним для України.

Стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу до ВВП. Важливим завданням стратегічного управління державним боргом є також пошук оптимального співвідношення між борговим та податковим фінансуванням бюджетних видатків.

 Зміцнення  платоспроможності України лежить  у площині прискорення соціально-економічного  розвитку, ефективного використання  власних матеріальних і фінансових  ресурсів, поглиблення процесів  ринкової трансформації економіки,  а також її детінізації, поліпшення  умов міжнародної торгівлі.

Розвиток  співробітництва з міжнародними фінансовими інститутами має  базуватися на стратегічних пріоритетах  економічного і соціального розвитку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади:

- прискорення ринкової трансформації,  забезпечення фінансової стабілізації  та інтегрування України і  Європейський Союз;

- відповідність умов кредитування  України міжнародними фінансовими  інституціями пріоритетам її  економічного та соціального розвитку;

- спрямування цих ресурсів (запозичень) на забезпечення стабільного  економічного зростання;

- здійснення структурних перетворень,  формування розвинутого внутрішнього  ринку і припинення практики  використання позик для фінансування  поточних витрат;

- мобілізація та ефективне використання  внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих  іноземних інвестицій;

- дотримання економічно обґрунтованих  та загальновизнаних меж і  порогів рівня зовнішньої заборгованості  відповідно до міжнародних критеріїв  платоспроможності держави;

- залучення альтернативних зовнішніх  джерел фінансування на основі  геостратегічної диверсифікації  міжнародних фінансових відносин  України.

 

Таким чином, Стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу до ВВП. Важливим завданням стратегічного управління державним боргом є також пошук оптимального співвідношення між борговим та податковим фінансуванням бюджетних видатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Удосконалення  системи управління зовнішньою  заборгованістю

         Управління  зовнішньою заборгованістю ділиться  на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та  погашення боргу.

Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

• аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;
• оцінку платоспроможності – здатності обслуговувати борг;
• контроль рівня зовнішньої заборгованості;
• контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники  заборгованості – індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу.

До стандартних показників заборгованості належать:

• відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;
• відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;
• коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім  боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а  отже, й розмір зовнішніх позик  безпосередньо залежать від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової  політики, а також від грошово-кредитної  та бюджетно-податкової політики.

В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього  боргу значною мірою визначають характер економічної політики в  країні.

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в  неспроможності країни-боржника обслуговувати  зовнішню заборгованість у повному  обсязі, зокрема здійснювати виплати  з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників  спричиняє падіння платоспроможності  фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури  заборгованості, відстрочку сплати боргу  або перегляд інших умов його повернення.

Довгострокова мета управління зовнішнім  боргом полягає в утриманні зростання  зовнішніх зобов'язань країни у  межах її спроможності обслуговувати  борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного  використання позичених ресурсів. Короткострокова  мета управління зовнішнім боргом –  регулювання обсягів зовнішніх  запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики.

Що стосується зовнішнього боргу, то він повинен використовуватися  виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але  недостатня умова для підтримки  довіри кредиторів. Інвестиції повинні  бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен  перевищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх  позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.

Існує один негативний елемент економічної  політики, який є спільним для всіх країн, що схильні мати проблеми з  погашенням та обслуговуванням державного боргу. Це неспроможність контролювати дефіцит державного бюджету.

Таким чином, ефективність управління зовнішнім боргом залежить від технічного та програмного і забезпечення, автоматизації всіх потоків руху коштів у процесі обслуговування зовнішнього боргу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для  покриття власних потреб є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою  здійснення економічної діяльності. Державний зовнішній борг являє  собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних  джерел. Він виступає у вигляді  зовнішніх фінансових зобов'язань  держави перед нерезидентами. Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи  управління боргом. Управління державним  боргом — одне з пріоритетних завдань  фінансової політики держави, важлива  умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата  відсотків. Обслуговування зовнішнього  боргу є одним з елементів  процесу управління зовнішнім боргом країни. Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним  боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне  управління обслуговування зовнішнього  державного боргу України. Державний  борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки  й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні  фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання  таких видатків держава повинна  або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або  збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається  за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або  додаткових державних позик. Для  стабілізації економіки й забезпечення її сталого економічного зростання  економічна політика країни має враховувати  імовірні макроекономічні наслідки, що пов'язані зі здійсненням державних  запозичень. Зростаючий зовнішній борг України є потенційним джерелом серйозних проблем.