Визначення шляхів врегулювання проблем зовнішньої заборгованості України

Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на третьому етапі, що розпочався з ІІ половини 1997 р. Необхідність виконання  Україною своїх боргових зобов’язань, у поєднанні зі світовою фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію. Дорогі та короткострокові внутрішні запозичення  спричинили появу зловісної піраміди ОВДП, коли значна частина нових  надходжень направляється на погашення  попередніх випусків облігацій. Станом на 1 січня 2000 р., сума зовнішнього державного боргу становить 12,4 млрд. дол.

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рр.) – період реструктуризації боргових зобов'язань після боргової кризи 1998 р. У цей період в Україні  простежувалися значні розриви платіжного балансу та низькі валютні резерви. Також вперше було здійснено низку  операцій щодо реструктуризації внутрішнього та зовнішнього державного боргу  – через заміну облігацій внутрішньої  державної позики (ОВДП) було продовжено термін запозичень і зменшено тиск виплат за ОВДП. Сумарні боргові  виплати сягнули 71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету.

 

 

 

Рис. 2.2.Динаміка зовнішнього  боргу України у 2001-2007 роках

П'ятий етап (2001-2007 рр.) – період виваженої боргової політики, спрямованої  на недопущення безконтрольного  зростання державного боргу. Протягом 2001-2007 рр. відбувся перехід від антикризового  управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні. Також простежувалася чітка тенденція  до зменшення відношення державного боргу до ВВП. Україна здійснила  шість суверенних випусків ОЗДП на зовнішніх ринках капіталу з метою  фінансування державного бюджету з  термінами обігу 5- 12 років та дохідністю від 7,65 % до 3,5 % річних. Випуск Єврооблігацій  України 2003 р. отримав нагороду "Кращий суверенний випуск року серед країн, що розвиваються" – одного з найавторитетніших  світових ділових видань – журналу "Euromoney". Це дало змогу підвищити  міжнародні рейтинги нашої держави.

Динаміка зміни рівня  державного зовнішнього боргу України  з 2008 року.

Шостий етап (2008-2009 рр.) можна  назвати періодом загрози втрати боргової безпеки. Сьогодні Україна  стоїть на порозі значного зростання  боргового тягаря, здатного вже в  найближчому майбутньому істотно  підвищити фінансові ризики й  посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів. Період характеризується економічною кризою, спричиненою політичною нестабільністю.

Рис.2.3. Державний та гарантований державою борг України за стаеном  на 2010 рік

З рис. 2.3 видно, що зовнішній борг займае другу позицію у 2010 році. Він нараховуе 39,78 %, а на першому місці це державний борг він займає 70,35%, на третьому місці внутрішній борг він складає 30,57%.

Рис. 2.4.Державний та гарантований державою борг України за станом на 2010 рік в розрізі валют погашення.

Загальна сумма державного боргу складає 100%.  З рис 2.4 видно, що на 2010 рік було погашено ЄВРО 5,37%, Долар США 29,30%, СПЗ 28,87%, Українська гривня 35,18% та Японська єна 1,29%.

Стан зовнішнього боргу можна  охарактеризувати за допомогою таких  показників:

1. Співвідношення зовнішнього боргу  до ВВП (критичний рівень: 80-100%). Для України цей показник складав  на початку 1999 року близько  40%.

2. Для характеристики ліквідної  позиції економіки країн використовують  показник співвідношення планових  платежів щодо обслуговування  боргу до валютних надходжень  держави (експорту). Даний показник  свідчить про платоспроможність  країни на найближчу перспективу  (сприятливим рівнем прийнято  вважати значення показника до 20-25%). На початку 1999 р. цей показник  в Україні дорівнював 15,6%.

Таким чином, проблема зовнішнього боргу стає постійним супутнім явищем економічного розвитку України із самого моменту здобуття нею державної незалежності. Фактично протягом усього новітнього періоду вітчизняної історії вона є невід’ємною складовою реалій відкритої економіки, постійно перебуваючи в контексті проблем загальноекономічного розвитку, навіть концепцій та міфологем, пов’язаних з цілями обрання правильних орієнтирів національного буття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Оцінка сучасного  стану зовнішньої заборгованості

Зростання рівня зовнішньої заборгованості в Україні та значна питома частка ресурсів, які відволікаються на його обслуговування, зумовлюють дедалі гостріший характер проблеми зовнішньої заборгованості та можливості виникнення дефолту, ефективність проблеми розв’язання  яких пов’язана з тактичними і  зі стратегічними підходами.

Можна визначити наступні боргоутворюючі фактори політико-економічного й фінансового характеру, що зумовили виникнення проблеми зовнішньої заборгованості в Україні та активізували зовнішні запозичення:

•  незбалансованість державних фінансів ще з часів початку незалежності та хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в період 1992-1999 рр.;

•  нестабільність грошової одиниці, відсутність ефективної державної політики енергозбереження та надмірна імпортна енергетична залежність;

•  суттєва потреба в інвестиціях на тлі зниження інвестиційної активності;

•  неможливість залучення коштів населення у банківський сегмент, значний відтік капіталу за межі України і пов’язана з ними нестача фінансових ресурсів для реалізації соціально-економічних реформ.

Сума державного боргу  2008 року знаходилася на рівні 130,7 млрд. грн., в тому числі: зовнішнього – 86,0 млрд. грн. (65,8 % від суми державного боргу), внутрішнього – 44,7 млрд. грн. (34,2 %). Гарантований борг знаходився на рівні близько 58,7 млрд. грн., в тому числі: зовнішній – 56,7 млрд. грн. (96,6 %); внутрішній – 2,0 млрд. грн. (3,4%). Відношення державного боргу до ВВП на кінець 2008 року складало близько 13,8 %. Очікується, що відношення державного боргу до ВВП у кінці 2009 року складатиме близько 18,9 % (рис. 2.3). 

 

 

Рис. 2.5. Відношення державного боргу до ВВП

Загалом до 2007 року відношення державного боргу до ВВП постійно зменшувалося за рахунок підтримки  його на відносно стабільному рівні, з одного боку, та високих темпах економічного зростання – з іншого. Однак, починаючи з 2008 року сума державного боргу та його відношення до ВВП  зростає у зв’язку з розгортанням кризових явищ і, відповідно, зростанням потреб держави у державних запозиченнях, з одного боку, та у зв’язку з   пригніченням економічної активності – з іншого.

На початок липня поточного  року державний і гарантований державою борг України складав 218,9 млрд. грн. (28,9 млрд. дол. США), в тому числі: зовнішній – 156,3 млрд. грн. (20,5 млрд. дол. США), внутрішній – 62,6 млрд. грн. (8,2 млрд. дол. США). В структурі державного та гарантованого державою боргу прямий борг складав 67,7 % (148,2 млрд. грн., 19,4 млрд. дол. США), а гарантований державою – 32,3 % (70,6 млрд. грн., 9,3 млрд. дол. США) від загальної суми.

Протягом січня - червня 2009 року сума державного та гарантованого  державою боргу України збільшилася  у гривневому еквіваленті на 29,5 млрд. грн. (15,6%), в основному, за рахунок отримання другого траншу кредитної лінії МВФ у рамках спільної програми “Стенд-бай” в обсязі 1 млрд. СПЗ (спеціальні права запозичень) та за рахунок перевищення випуску ОВДП над погашенням за звітний період.

Частка державного боргу  в іноземній валюті в цей час  складала 69,7 % від його загальної суми (рис. 2.6), а частка державного боргу з плаваючими відсотковими ставками – 27,3 % (рис. 2.7).

         

Рис. 2.6. Валютна структура державного боргу за 2009 рік

Рис.2.7 Валютна структура державного боргу за 2009 рік

Графік погашення основної суми державного боргу протягом наступних 10 років відображає практичну відсутність  боргового навантаження у 2014 році та його зменшення, починаючи з 2016 року (рис. 2.8).  

Рис.2.8. Погашення основної сумми державного боргу

З метою згладження навантаження та уникнення ризику рефінансування (який може мати місце у разі запозичень зі строками погашення у інші роки) доцільним є здійснення державних  запозичень відповідним обсягом  з терміном погашення у вказаних роках.

Зазначене зростання валового зовнішнього боргу частково можна  пояснити пропорційним збільшенням  короткострокових і довгострокових запозичень у банківському секторі  в першому кварталі 2009 року, а також зростанням короткострокових зовнішніх запозичень у другому кварталі і довгострокових зовнішніх запозичень в третьому кварталі в секторі діяльності суб’єктів господарювання за винятком державного і банківського секторів.

Проте варто зазначити, що існують певні проблеми, пов’язані  з бюджетно-податковою політикою  держави. Так, у разі звичайної сек’юритизації одні державні зобов’язання обмінюються  на інші державні зобов’язання. В цьому контексті конверсія зовнішньої заборгованості в іноземній валюті у внутрішні боргові зобов’язання також має певні специфічні риси і могла б більш активно використовуватися в Україні. Дана процедура дає можливість іноземним банкам-кредиторам обміняти боргові зобов’язання країни-боржника на акції її промислових корпорацій чи внутрішні боргові зобов’язання. В обох випадках іноземний кредитор отримує частку в капіталі даної країни. Але при значному борговому тягарі спосіб фінансування дефіциту балансу за поточними операціями шляхом нових іноземних позик є більш небезпечним, а ніж корекція балансу руху капіталу (а саме – продаж частини активів іноземцям). Отже, шляхом обміну боргу на акціонерний капітал (своп) можна скоротити дефіцит балансу поточних операцій, не вдаючись до нових позик і збільшення боргового тягаря. Кроки до капіталізації частини боргу можна здійснити, запропонувавши іноземним банкам–кредиторам власність в Україні. З цією метою доцільно створювати спеціальні інвестиційні фонди, в активи яких передавати відповідні державі підприємства, об’єкти нерухомості, пакети акцій приватизованих підприємств, а пакети акцій самих інвестиційних фондів надати банкам-кредиторам на покриття боргу. На акції інвестиційних фондів банки мали б гарантований дохід від господарської експлуатації належної фондам власності. Банки могли б також перепродавати ці акції іншим банкам або ж інвесторам, тобто акції фондів могли б обертатися на міжнародному фінансовому ринку.

Важливо зважати на той  факт, що коливання потоків приватного капіталу пов’язані не стільки з  динамікою довгострокової кредитоспроможності  країни, а зі змінам в поведінці  і довірі міжнародних інвесторів. У разі існування найменших ознак проблем, вони починають вилучатися з країни, навіть якщо динаміка розвитку макропоказників не свідчить про економічні дисбаланси в країні. Саме тому частка приватного короткострокового фінансового капіталу, залученого до національної економіки, фактично визначає рівень її залежності від поведінки міжнародних інвесторів. Як наслідок, зміни і коливання в напрямах і обсягах потоків приватного іноземного капіталу провокують невизначеність економічних умов, збільшують вартість фінансування і можуть негативно вплинути на довгострокове інвестування та темпи економічного зростання.

Сьогодні ризики, пов’язані  із залежністю України від коливань притоку і відтоку міжнародного капіталу, зводяться до таких, що підвищують залежність країни від зовнішнього  фінансування та таких, що впливають  на внутрішню фінансову стабільність. А тому зовнішні приватні потоки капіталу є нестабільним ресурсом для фінансування економіки країни і не можуть розглядатися як надійне джерело фінансування як платіжного балансу, так і економічного розвитку в країні. Для України, характерними рисами якої є нерозвиненість фінансових ринків, недостатній рівень внутрішніх заощаджень і низька швидкість накопичення  капіталу, залучення зовнішніх фінансових ресурсів є вкрай актуальним. Для  фінансування економічного розвитку необхідні  довгострокові фінансові ресурси, а не короткострокові вкладення  чи спекулятивні портфельні трансферти, оскільки останні не можуть бути використані  для фінансування довгострокових інвестиційних  проектів.

Для розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості в довгостроковому  періоді необхідне “оздоровлення” самої економіки, оскільки без забезпечення динамізму її розвитку і реальної, відчутної ефективності фінансова  стабільність в країні буде короткочасною  і відносною, незалежно від того, які прогресивні фінансові заходи використовуються для її підтримки. Більше того, швидка ліквідація зовнішнього  боргу, непідкріплена реальними  кроками в напрямі стабілізації самої економіки, її всебічної структурної  перебудови, лише ускладнить ситуацію та проблеми, які необхідно розв’язувати.

До того ж, бажано, щоб  питома частка довготермінового офіційного державного боргу не перевищувала 30-35%, а перевага надавалася акумулюванню ресурсів із приватних джерел у формі  прямих іноземних інвестицій і приватних іноземних кредитів, не гарантованих урядом. При цьому, позиція офіційних кредиторів не має вирішального впливу на переваги і пріоритети приватного інвестора, адже перспективи отримання іноземного капіталу із приватних джерел прямо пов’язані із кредитним рейтингом держави та рейтингом підприємницького ризику країни.

Таким чином, невідкладним завданням для України є зменшення боргового навантаження та вдосконалення системи управління державним боргом. Необхідно вжити заходів щодо поліпшення прогнозування боргової політики та її координації з бюджетною, податковою та грошово-кредитною політикою. При цьому варто враховувати багатий світовий досвід урегулювання зовнішньої заборгованості.