Визначення шляхів врегулювання проблем зовнішньої заборгованості України

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...….2

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ  ЗАБОРГОВАНОСТІ………………………………………………………..…4

           1.1.Сутність, види та чинники формування зовнішнього боргу….4

            1.2.Методи управління зовнішньою  заборгованістю…………..….10

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ УКРАЇНИ…………………….……16

           2.1. Етапи формування зовнішнього боргу України…………..…..16

            2.2. Оцінка сучасного стану зовнішньої заборгованості…………..23

РОЗДІЛ 3  НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ  СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ БОРГОМ………………………………………………..……….31

              3.1.Шляхи зменшення зовншньоборгового навантаження на українську економіку…………………………………………………………31

              3.2.Удосконалення системи управління зовнішньою заборгованістю…………………………………………………………………36

ВИСНОВОК ……………………………………………………………….…..39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..…..41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми дослідження. Зовнішня заборгованість країни охоплює весь світ. Аналіз структури державного боргу та способи управління ним визначаються сьогодні як особливо актуальні.Зовнішній державний борг сукупність боргових зобов’язань держави, що виникає в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Мета та задачі  дослідження. Метою доної роботи є визначення шляхів врегулювання проблем зовнішньої заборгованості України.

Для досягнення мети в роботі було поставлено і вирішено наступні задачі:

-  розглянути сутність, види та чинники формування зовнішнього борг;

-  охарактеризувати методи управління зовнішньою заборгованістю;

- охарактеризувати етапи формування зовнішнього боргу України;

-  дати оцінку сучасного стану зовнішньої заборгованості;

- розробити шляхи зменшення зовншньоборгового навантаження на українську економіку;

- визначити проблеми  удосконалення системи управління зовнішньою заборгованістю.

Об’єкт та предмет  дослідження. Об'єктом дослідження даної курсової роботи  безпосередньо виступає зовнішня заборгованість країни, а предметом дослідження особливості формування зовнішнього боргу України.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, міжнародної економіки, наукові праці українських та зарубіжних вчених в сфері дослідження зовнішньої заборгованості.

В процесі дослідження  було використано наступні методи: історичний та логічний методи, індукції і дедукції; структурно-функціональні  методи, статистичні методи; системний  підхід.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 18 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ  ЗАБОРГОВАНОСТІ

    1.1.Сутність, види та чинники формування  зовнішнього боргу

Поняття зовнішнього боргу, відносини, що складають його, у своїй динаміці органічно пов’язані з рядом фінансових та фінансово-правових інститутів і категорій: бюджет, бюджетний процес, бюджетна політика, бюджетний дефіцит, інфляція тощо. Можна стверджувати, що одне явище породжує інше і навпаки. В економічній літературі побутує одностайна думка, що загрозу економіці становить не стільки державний борг, особливо якщо він не відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих об’ємних макроекономічних показників, а зростання суми виплат процентів за державними позиками, особливо якщо вони прострочені. Адже виплати процентів за позиками посідають чільне місце серед витрат державного бюджету. Саме тому аналіз структури державного боргу та способи управління ним визначаються сьогодні як особливо актуальні.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Державний борг за своєю  економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу  частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності  та повернення. 
За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг. 
Внутрішній державний борг – сукупність зобов’язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов’язань  держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Основними причинами виникнення та зростання зовнішнього боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту державного бюджету залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для  покриття власних потреб є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою  здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає  в тому, що певного часу є певна  кількість вільних капіталів  як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух  із метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і  внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світогосподарського  простору.

Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів  на міжнародному рівні створено низку  міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворюватися при одержанні позик від іноземних  держав та їх угруповань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.

Зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

1) прямий зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

2) умовний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими.

Державний борг країни є  загальною сумою заборгованості держави своїм кредиторам внаслідок  непогашених позик та невиплати  за ними процентів. Він є способом тимчасового залучення державою додаткових коштів для покриття своїх  витрат. Залежно від сфери розміщення державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Крім того, окремо виділять капітальний борг, який є загальною сумою заборгованості держави, що підлягає виплаті у майбутньому незалежно від терміну та поточний борг, що борг час повернення якого настає в поточному бюджетному періоді. Також розрізняють прямий борг і гарантований борг країни. До першого відноситься заборгованість, по якій безпосередньо боржником виступає держава, до другого – сума гарантій які надала держава за інших позичальників і у разі несплати боргу такими позичальниками борговий тягар лягатиме на державу. Окремо виділяють монетизований і немонетизований державний борг. До монетизованого державного боргу відноситься сума прямого та гарантованого державного боргу оформленого державними цінними паперами, кредитними договорами та гарантіями уряду, до немонетизованого відноситься заборгованість держави по виплаті заробітних плат, стипендій, пенсій, різного виду допомоги. Причому статистичні дані, щодо першого постійно узагальнюються і публікуються, а ось узагальнення немонетизованого боргу держави відсутні – зокрема на сайті міністерства фінансів таких даних нема. Існує поняття валового зовнішнього боргу держави, що являє собою сукупність державної та недержавної зовнішньої заборгованості країни.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках діючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація вимагає докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Можна зробити такі висновки щодо зовнішнього боргу на економічне зростання:

• борг може виступате фактором і джерелом економічного зростання;
• борг сприяє впровадження у життя нововведень і цим самим зумовлює якісні зміни економічнї системи;
• борг мобілізує реальний капітал і знаходить йому більш єфективне застосування:
• борг можи віявитись тягорем від невідповідного його застосування

Зовнішній борг може виступати  озитивним фактором для економічного зростання, якщо додаткові ресурси  використовувати ефективно:вкладати у виробництво, розвиток науки, технологій, що у майбутньому принисе  економічне зростання.

Проте, якщо зовнішній борг використовувати  для погашення попередньої заборгованості, то це призвиде до накопичення зовнішнього боргу без відповідного зростання економіки  держави.

Зовнішня заборгованість дає змогу країні здійснювати  більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід.

Таким чином, вирішення проблем  економічного зростання  для отримання  найкращого результату з метою впровадження його в реальнее економічне життя  потрібно ефективно використовувати  залучені кошти, розвивати приоритетні  галузі  економіки, вкладати у виробництво.

 

 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Методи управління  зовнішньою заборгованістю

Управління державним боргом може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під  управлінням державним боргом мається  на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається  на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання  гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

У процесі управління зовнішнім боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення  коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та  нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та  повної сплати суми основного  боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення  між внутрішніми та зовнішніми  запозиченнями за умови збереження  фінансової рівноваги в країні;