Визначення шляхів врегулювання проблем зовнішньої заборгованості України

5) забезпечення стабільності валютного  курсу та фондового ринку країни.

Для ефективного управління зовнішнім боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

- безумовності — забезпечення  режиму безумовного виконання  державою всіх зобов'язань перед  інвесторами і кредиторами, які  держава, як позичальник, прийняла  на себе при укладанні договору  позики;

- зниження ризиків — розміщення  і погашення позик таким чином,  щоби максимально знизити вплив  коливань кон'юнктури світового  ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

- оптимальності структури - підтримання  оптимальної структури боргових  зобов'язань за термінами обертання  і погашення;

- зберігання фінансової незалежності -підтримка оптимальної структури  боргових зобов'язань держави  між інвесторами-резидентами і  інвесторами-нерезидентами;

- прозорості - дотримання відкритості  при випуску позик, забезпечення  доступу міжнародних рейтингових  агентств до достовірної інформації  про економічний стан у державі  для підтримки високої кредитної  репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління зовнішнім боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

При управлінні зовнішнім боргом країни міністерство фінансів стикається з ризиками, які можуть негативно вплинути на ефективність боргової політики держави. Такими ризиками є:

Відсотковий ризик – ризик зростання  плаваючих відсоткових ставок, передбачених умовами діючих зобов’язань за державним  боргом.

Валютний ризик – ризик знецінення національної валюти відносно іноземних  валют, у яких номіновано зобов’язання за державним боргом.

Ризик рефінансування – ризик зменшення  ємності відповідних ринків, що унеможливлює запозичення в обсягах, достатніх  для рефінансування боргу за прийнятною ціною.

Кредитний ризик – ризик невиконання  контрагентами зобов’язань перед  державою.

Ризик ліквідності – ризик тимчасової нестачі коштів державного бюджету  на виконання зобов’язань за державним  боргом.

Бюджетний ризик – ризик значного дохідної частини державного бюджету  порівняно з планом, що може призвести  до збільшення державних запозичень або невиконання боргових зобов’язань з обслуговування державного боргу.

Рейтинговий ризик – ризик зниження суверенного рейтингу.

Операційний ризик – ризик дії  людського, технічного факторів і обставин непереборної сили.

Зовнішній борг полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім  боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми  позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Для ефективного управління державним  боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання  боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових  позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію  держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним  боргом. На сьогодні репутація позичальників  на світовому фінансовому ринку  виражається в рейтингах, які  присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне  і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови  неспроможності держави через певні  причини забезпечити погашення  позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або  ж анулюванні державного боргу.

Новація - домовленість між позичальником  і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту  іншим зобов'язанням. 
Уніфікація позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про  зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

Консолідація - зміна умов обертання  позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про  перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним  співвідношенням - кілька раніше випущених  облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. 
Відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик 
Анулювання боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип  управління державним боргом — принцип  безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків.

Це може бути:

1. скорочення споживання населення  країни;

2. збільшення податків для обслуговування  державного боргу виступає антистимулом  економічної активності;

3. перерозподіл доходу на користь  власників державних облігацій;

4. Іноземні кредити, отримані  вітчизняними підприємствами під  гарантії уряду.

Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів  іноземних інвестицій в економіку  країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення. 
Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів повинен враховувати не тільки економічні, але й політичні наслідки тих чи інших дій щодо суверенного боргу. Крім того, при використанні ринкових механізмів завжди залишається можливість управління державним боргом і оптимізації структури боргових виплат.

Використовується кілька варіантів  реструктуризації зовнішньої заборгованості, які пропонуються кредиторами, залежно  від виду зовнішнього боргу та рівня доходу на душу населення. 
Один з них — реструктурування міжурядових позик і позик, які гарантовані урядом у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Програма 
реструктуризації передбачає одержання боржником відстрочки виплати основної частини боргу терміном до трьох років.

Х'юстонські умови, які введені  в дію у 1990 році, дозволяли країнам -боржникам Паризького клубу із середнім рівнем доходу на душу населення проводити  конверсію відповідних боргів на акції, національну валюту чи обмінювати борги за ринковим курсом для їх вкладення у національні фонди на різноманітні доброчинні цілі.

По-перше, управління зовнішнім боргом у контексті реалізації стратегії максимізації суспільного добробуту має зводитися до мінімізації витрат на його обслуговування та уникнення макроекономічних труднощів і проблем фінансування соціальних програм у майбутньому.

По-друге, управління державним боргом має забезпечити оптимізацію  його рівня та структури, щоб це не відображалось негативно на темпах економічного зростання і платіжному балансі у довгостроковій перспективі.

По-третє, управління зовнішнім  боргом, з погляду використання останнього як інструмента макроекономічного регулювання, має зводитися до мінімізації впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку.

По-четверте, з позицій забезпечення національної безпеки, управління державним  боргом має сприяти уникненню  політичної та економічної залежності від іноземних кредиторів.

У загальному вигляді під управлінням  державним боргом розуміють сукупність заходів по виплаті доходів кредиторам та погашенню позик, зміни умов вже  випущених позик, визначенню умов випуску  нових державних цінних паперів. Але є доцільним визначення управління державним боргом з позицій макро- та мікрорівня.

Під управлінням зовнішньогборгом з урахуванням макрорівня розуміють формування одного з напрямів економічної політики держави, пов’язаного з його діяльністю в якості позичальника. У цьому випадку управління заборгованістю є прерогативою законодавчих органів (іноді уряду) і полягає в:

·   формуванні політики своєчасного погашення державного боргу;

·   встановленні кордонів державної заборгованості (в тому числі у визначенні загального обсягу бюджетного дефіциту і, відповідно, позик необхідних для його фінансування);

·   визначенні основних напрямів і цілей дії на мікро- і макроекономічні показники;

·   встановлення можливості і доцільності фінансування за рахунок коштів державного кредиту загальнодержавних соціально-економічних програм;

·   В процесі управління державним боргом можна виділити такі функціональні елементи;

·   безпосереднє управління, що включає визначення порядку, умов випуску та розміщення державних боргових зобов’язань на внутрішньому і зовнішньому (у вигляді єврооблігацій) ринках, а також встановлення порядку залучення іноземних кредиторів;

·   обслуговування за рахунок здійснення операцій по розміщенню позик, виплаті процентного боргу по ним, рефінансуванню і погашенню;

·   контроль за станом державного боргу.

Таким чином, однозначного способу  розв’язання боргової проблеми не існує. Використання різноманітних  методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які застосовуються у світовій практиці, дає можливість країнам – боржникам, з одного боку, значно полегшети свій борговій тягар перед міжнародними фінансовими  організаціями, а з другого, у  них з’являться можливості отримати нові кредити. Необхідною передумовою  забезпечення максимально сприятливих  умов врегулювання зовнішньго боргу, при  цьому, є створення переконливої програми дій, спрямованної на продовження  і прискорення ринкових реформ у  державі, поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення демократичних інститутів.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНІ  ОСОБЛИВОСТІ  ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ УКРАЇНИ

2.1. Етапи формування  зовнішнього боргу України

Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним  боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне  управління обслуговування зовнішнього  державного боргу України. У межах  покладених на нього повноважень  Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання  всіх фінансових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держави, так  і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх  зобов'язань, ведеться моніторинг державного зовнішнього боргу, готується детальний  графік платежів з його обслуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах  наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані  цілі.

Ретроспективний аналіз засад  формування і обслуговування державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити кілька етапів цього процесу.

Рис.2.1. Динаміка зовнішнього  боргу України до 2000 року

 

Перший з них (1991 р.- І  половина 1994 р.) характеризується безсистемним утворенням і нагромадженням боргу: залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних  кредитів українським підприємствам, урегульовувалися боргові взаємовідносини  з Російською Федерацією.

На другому етапі (ІІ половина 1994 р. - І половина 1997 р.), поряд з  продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв’язки з  міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної  позики.