Негативні аспекти зовнішньої трудової міграції

     Депопуляція населення країни. Відповідно до даних офіційного перепису населення, в Україні налічується близько 48 млн. громадян, включно із тими, які перебувають на заробітках за кордоном, адже цифра 697 млн. – неофіційна, про цих людей ніде у звітах перепису не зазначено, що вони фактично відсутні на території держави. За тими ж офіційними даними, майже половина населення держави належить до категорії непрацездатних (інваліди, пенсіонери, неповнолітні). Звівши ці дані докупи отримаємо невеселу картину, близьку до демографічної катастрофи.

     Трудові мігранти – це переважно особи  віком від 20  до 45 років, з вищою та середньо-спеціальною освітою, значна частина з яких виїжджає на заробітки практично нелегально.

     Цікавим є той факт, що лише незначна частина  трудових мігрантів до виїзду були безробітними. Ще однією цікавою рисою  української міграції до Західної Європи (а саме західноєвропейські країни ЄС залишаються основними  за кількістю  трудових мігрантів з України) є  своєрідний «гендерний розподіл». Так, зокрема, в Італії працюють переважно  жінки, в Португалії та Іспанії –  здебільшого чоловіки-українці. Це пояснюється вибірковістю попиту на відповідну робочу силу у цих країнах.

     Соціальне сирітство або проблема ще одного втраченого покоління. Це явище є  і буде невід’ємним атрибутом  трудової міграції. Більшість  трудових мігрантів мають від однієї до трьох дітей, діти залишаються на когось одного з батьків, на старше покоління, сусідів чи й просто на самих себе. Наслідком тривалого  розриву сімейних зв’язків дуже часто  стає асоціальна поведінка залишеного з дітьми когось з батьків, що веде до алкоголізму, розпусти, домашнього насильства (в т.ч. і сексуального), врешті-решт – до фактичного припинення існування родини, яка за всіх часів вважалася фундаментом і основою безпеки нації та держави. Психологічні травми, яких зазнають діти за умов тривалої розлуки з батьками, а також спричиненого нею розриву родинних зв’язків, призводять до негативного сприйняття реалій і оточення, пошуку притулку у молодіжних кримінальних середовищах, дитячого алкоголізму, наркоманії та проституції. Все більший відсоток дітей трудових мігрантів стають так званими «дітьми вулиці». Окрім того, утворюється своєрідна  і доволі чисельна каста утриманців – молодих працездатних людей, які, однак, вважають за краще для себе жити за надіслані їм батьками кошти. Для своїх ровесників вони стають вагомим доказом того, що заробляти гроші можна виключно за кордоном.

     Опитування, проведене серед старшокласників  однієї з київських середніх шкіл, дало вражаючі результати:  86% респондентів не бачить свого майбутнього в  Україні, а 65% випускників націлені на негайний виїзд за кордон, причому будь-яким способом. Іншими словами – формується наступне покоління трудових мігрантів. До цього слід зауважити, що виїзд цілої родини, чи возз’єднання її в країні перебування на фоні міграційних процесів – вкрай рідкісне явище, виняток. Результати численних соціологічних та психологічних досліджень впливу міграції батьків на формування молодого покоління в умовах неповної родини чи її відсутності однозначно вказують на стратегічну загрозу національній безпеці, і прояви доказів цим твердженням, на жаль, стають очевидними вже сьогодні.

     Відтік  кращого трудового потенціалу України  є однією з найболючіших і найпринизливіших проблем науково9технічного прогресу і належного стану безпеки  нації. Відповідним установам, службам  та розвинутим транснаціональним корпораціям  ще за часів існування Союзу було добре відомо, що найвищий у світовому  вимірі рівень підготовки спеціалістів в окремих галузях фундаментальної  та прикладної науки – не просто плід комуністичної пропаганди. Тому у перші роки після завершення «холодної війни», скориставшись недосконалістю законодавства, покликаного захистити і зберегти інтелектуальний потенціал нації, а також затяжною економічною кризою, західні (а нерідко й російські) наукові та комерційні установи навперебій, гуртом і вроздріб буквально скуповували висококласних фахівців. Довготривалі стажування та контракти поступово переростали у право на постійне проживання, а в окремих випадках – і в  отримання громадянства країни перебування. Це стосується вчених, галузевих фахівців, висококваліфікованого технічного персоналу, спортсменів та інших громадян України. Зрозуміло, що у переважній більшості випадків, за умов належної оцінки їхнього рівня кваліфікації та досягнень на батьківщині, ці фахівці віддали б перевагу праці та життю у власній державі.

     Попит на висококласних фахівців, зокрема  – лікарів, технічного персоналу  середньої ланки, програмістів та інших  – залишається актуальним для  багатьох країн, де цілком зрозумілою і економічно обґрунтованою є  перевага одноразової інвестиції у  відносно недорогого (за західними  мірками) готового фахівця над коштовним і тривалим процесом його підготовки. Окрім прямих індивідуальних комерційних пропозицій існують і більш витончені міграційні інструменти, побудовані на формуванні ґрунтовних баз даних та селективному підході до них. У цьому плані цікаво було би проаналізувати критерії відбору переможців лотерей «зеленої карти» та інших імміграційних мостів.

     Злочинність і корупція. Розвиток бізнесу на нелегальній міграції за прибутковістю і масштабами поступається хіба що торгівлі нафтою та зброєю. Проте він вигідно відрізняється від них тим, що довести вину вкрай важко, а у випадку стовідсоткового доведення і передачі справи в суд, вирок звинуваченій стороні просто сміхотворний – 394 роки загального режиму, які можуть бути фактично замінені на випробувальний термін виправних робіт з наступною амністією. Тому бізнес інтенсивно розвивається, залучаючи зарубіжних партнерів та організовуючи цілі міжнародні синдикати із налагодженою системою «каналів», «вікон» і т.д.

     Спокуса нелегально виїхати за кордон і обіцянка стабільної роботи і відносно високої  платні формує необхідний рівень попиту.

     Політичній  аспект. Трудові мігранти, насамперед нелегальні, в умовах  нинішньої української політичної дійсності стають зручним об’єктом політичних маніпуляцій.

     Насамперед  це проявляється в час всенародних  волевиявлень, тобто виборів і  референдумів, у «просуванні» потрібних  владі рішень чи кандидатів. Формальне  право взяти участь у виборах  на території української дипломатичної  установи в країні перебування має  кожен, хто досяг віку 18 років  і легально перетнув кордон. Щодо нелегальних  трудових мігрантів, то страх перед  розкриттям нелегального статусу їх перебування та наступною депортацією  виявляється значно логічнішим і зваженішим способом дії, ніж виконання громадянського обов’язку і можливість впливу на долю нації. До основних проблем трудових мігрантів при їх поверненні слід віднести необхідність працевлаштування та повторну адаптацію.

     Наша  держава фактично перетворилась  на постачальника дешевої, але достатньо  кваліфікованої робочої сили для  багатьох країн близького та далекого зарубіжжя.

     Позитивні аспекти зовнішньої трудової міграції.

     Виграш  країни-імпортера трудових ресурсів полягає в тому, що: дана країна отримує дешеву і невимогливу робочу силу (здебільшого найбільш працездатного віку), готових спеціалістів; в такій країні прискорюється економічне зростання.

     Виграш  країни-експортера трудових ресурсів полягає в тому, що: грошові перекази, які трудові мігранти переказують своїм родинам, підвищують купівельну спроможність та покращують рівень життя останніх, значна частина валюти «осідає» в банках; знижується напруження на ринку робочої сили; підвищується кваліфікація мігрантів, які повертаються назад (досвід сучасного господарювання, здебільшого у сфері обслуговування – сміливіше здійснюється впровадження інновацій та застосування нових технологій виробництва), певний відсоток яких вкладає зароблені кошти на започаткування власного бізнесу, що безумовно позитивно впливає на економіку країни.

     Опитування  працівників-мігрантів дає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:

       заробіток з метою поліпшення  житлових умов (придбання квартири  чи будівництво власного будинку), придбання машини або інших  дорогих товарів тривалого вжитку;

       заробіток з метою задоволення  поточних життєвих потреб –  придбання необхідних товарів  повсякденного вжитку (одягу тощо), харчування;

       заробіток з метою накопичення  коштів для оплати навчання  дітей у вищих навчальних закладах;

       накопичення стартового капіталу  для створення власного бізнесу  або розвитку вже існуючого  власного бізнесу; 

       мотиви нематеріального характеру  – побачити світ, здобути певні  трудові навички, поліпшити знання  мови тощо.

     Першочергового  розв’язання потребують проблеми офіційного працевлаштування трудових мігрантів  з України за кордоном. Шлях до цього  – укладання відповідних міжурядових  угод. Необхідним стає жорсткий контроль за діяльністю агентств9посередників у працевлаштуванні за кордоном; обов’язкове  соціальне страхування трудівників-мігрантів; правова, професійна, мовна підготовка потенційних мігрантів тощо.

     Суперечливість  явища трудової міграції підводить  до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній  сфері має полягати у мінімізації  її негативних наслідків, максимальному  використанні позитивних для громадян (у тому числі – працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за кордон є невід’ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто права мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут родини.

     Нагальною проблемою вирішення питань зовнішньої трудової міграції є: формування виваженої  державної політики щодо регулювання  трудових міграцій; забезпечення відповідного інформаційного забезпечення. 
 

Висновок

     Можна зробити висновки, що трудова міграція в Україні є об’єктивним і  невід’ємним чинником ринку праці, якщо розглядати цей процес у динаміці, то він має тенденцію до зростання. Саме тому необхідно для більш  ефективного використання трудових ресурсів слід запровадити систему  моніторингу міграційних потоків  населення і удосконалити законодавче  забезпечення. Оскільки просто зупинити трудову міграцію неможливо, то варто  використовувати її позитивні наслідки та намагатися зменшити негативні.

     Зовнішня  трудова міграція має та буде мати неоднозначні та довгострокові наслідки в економічній та соціальній сфері  країни, які досить умовно можна  розділити на позитивні та негативні: Серед позитивних слід відзначити:

     - зовнішня трудова міграція надлишкової на певний момент робочої сили може розглядатися як один із способів використання трудового потенціалу, зменшення рівня безробіття та соціальної напруги на національному ринку праці;

     - надходження в Україну значних коштів зароблених за кордоном, обсяг яких дозволяє говорити про формування специфічного виду інвестування економіки країни (за різними оцінками від 1 до 5 млрд. дол. щорічно);

     - накопичення досвіду життя та роботи в іншому соціально-економічному середовищі, в ринкових умовах, формування європейської системи цінностей;

     -  формування нових осередків української діаспори, розширення їх географії.

     Негативні наслідки та загрози національним інтересам:

     - загроза незворотної втрати значної частини якісної, найбільш економічно активної національної робочої сили, в тому числі людського, наукового та інтелектуального потенціалу за умови, коли тимчасова трудова міграція призводить до еміграції та зміни місця постійного проживання;

     - тривала занятість у сфері низько кваліфікованої праці у приймаючих країнах призводить до втрати кваліфікації, професії, набутих раніше в Україні.

     - загрози соціального характеру пов'язані із руйнуванням сімей, явищем сирітства дітей заробітчан, деформацією статево-вікової структури в районах масової трудової еміграції, проблем демографічного характеру;

     - негативні наслідки для розвитку споживчому ринку викликані зростанням грошової маси, штучним збільшенням попиту та ще більшим зниженням конкурентоздатності національного ринку праці.

     - найбільшу загрозу становить кримінально індукована зовнішня міграція, торгівля людьми та примусова праця українських громадян.

     Перспективи подальших досліджень Концепція  національної політики у сфері регулювання  міждержавної трудової міграції повинна  формуватися у двох напрямках: з  одного боку - формування умов для підвищення конкурентоздатності національного ринку праці та створення умов для зменшення масштабів зовнішньої трудової міграції праці; з іншого забезпечення захисту інтересів громадян України за кордоном та створення умов для поширення легальної трудової міграції. Соціальний захист трудових мігрантів-громадян України забезпечується міждержавними та міжурядовими угодами про працевлаштування та соціальний захист трудових мігрантів, шляхом приєднання України до міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів.