Торговий капітал і його функціональні форми

У тих випадках, коли розглядаються  питання про закриття (ліквідацію) чи відновлення діяльності підприємства, виділяють залишкові чи стартові витрати обігу. До залишкових відносять ту частину постійних витрат, які є в період закриття діяльності підприємства. До стартових витрат обігу відносять ті, які виникають у зв'язку з відновленням діяльності підприємства. Аналіз показує, що частка постійних затрату сукупних витратах значно відрізняється на різних підприємствах.

По-перше, їх частка складає  значну величину на тих підприємствах, де не забезпечено повне використання всіх потужностей (торгових площ) [8, 142].

По-друге, на підприємствах, де частка розходів більш значуща порівняно з величиною у приватних підприємствах.

Перед торговими підприємствами стоїть завдання забезпечити зменшення  величини постійних розходів шляхом збільшення товарообороту, щоб повністю завантажити потужність підприємства і тим самим мінімізувати постійні витрати.

Змінними називаються  такі витрати обігу, величина яких знаходиться  у безпосередній залежності від  обсягу і структури товарообороту. До таких витрат відносять транспортні  розходи, розходи на рекламу, затрати  на пакування і доробку товарів, затрати на оплату відсотків за користування кредитом, розходи на оплату праці за відрядними розцінками тощо. Суть цих витрат пов'язана з використанням виробничих факторів, величина яких визначається змінами реалізації товарів, послуг [12, 435].

Характер залежності змінних витрат від обсягу продажів має різний ступінь еластичності. В тих випадках, коли змінні витрати змінюються в однакових пропорціях з обсягом товарообороту, еластичність між ними дорівнює одиниці, їх ще називають пропорційними витратами обігу. Значна частина змінних витрат обігу, при нормальних умовах господарювання, змінюється в однаковому напрямі зі зміною обсягу товарообороту, але в меншій пропорції. Еластичність між показниками менше одиниці. Ці розходи в західній літературі отримали назву депресивних [12, 436-437].

Розходи, які змінюються у відносно більшій пропорції  порівняно з товарооборотом, отримали назву прогресивних змінних витрат. На великих підприємствах ефективніше  використовуються всі ресурси, а  тому змінні витрати у них нижчі. Постійні й змінні витрати складають валові витрати обігу.

Окремо виділяються  граничні витрати обігу. На практиці виникає питання оцінки ефективності процесів розширення чи скорочення торгової діяльності. При його вирішенні важливо  розрахувати величину приросту витрат у зв'язку з розширенням економічної діяльності чи скорочення витрат при її зменшенні. Вказані види витрат називають граничними. Вони представляють собою зміну величини загальних (сукупних) витрат, які пов'язані з результатами зміни обсягу товарообороту на одну одиницю (на 1000 грн. товарообороту) [12, 440].

Витрати обігу за 1999 р. склали 29,9 тис. грн., що в процентах до роздрібного товарообігу становить 18,76 %. З них найбільше питому вагу займають витрати на оплату праці та відрахування з неї на соціальні заходи. ВТП №32 ці витрати становлять 16,8 тис. грн., або 10,54 %. Значну частину займають витрати на оренду приміщень та її охорону – 9,0 тис. грн. або 5,6 %. Транспортні витрати складають 0,4 тис. грн. або 0,3 %. Витрати на придбання МШП(малоцінних та швидкозношувальні предмети) за 1999 р. становлять 1,5 тис. грн. або 0,9 %. Знос основних засобів за 1999 р. склав 0,5 тис. грн. або 0,3 %. Відрахування до позабюджетних фондів становлять 0,3 тис. грн. або 0,19 % [19, 161].

Витрати обігу за 2000 р. склали 38,8 тис. грн., або 14,6 % по відношенню до роздрібного товарообігу. В розрізі статей витрат обігу найбільшу питому вагу становлять витрати на оплату праці – 4,97 %, що в сумі складають 13,2 тис. грн. і відрахування на соціальні заходи – 5,0 тис. грн. Витрати на оренду приміщень та його охорону становлять 12,0 тис. грн. і в порівнянні з 1999 р. ці витрати збільшились на 3 тис. грн. Це відбулося у зв’язку з збільшенням орендної плати і подорожчанням плати за енергоносії. Транспортні витрати за 1999 р. збільшились на 2,3 тис. грн. в порівнянні з минулим роком і становлять 2,7 тис. грн. Витрати на придбання МШП становлять 2,8 тис. грн. або 1,1 % до товарообігу і збільшились на 1,3 тис. грн. у порівнянні з 1999 р. Витрати на знос основних засобів за 2000 р. становлять 0,8 тис. грн. Вони збільшились в порівняні з 1999 р. на 0,4 тис. грн. Витрати по позабюджетних фондах за 2000 р. становлять 0,5 тис. грн. і збільшились в порівнянні з 1999 р. на 0,2 тис. грн [19, 160].

Основними джерелами  зниження витрат виробництва і реалізації продукції є: зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції; зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції ;зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції ;скорочення адміністративно-управлінських витрат;ліквідація непродуктивних витрат і втрат. Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні – зменшуються [4, 270].

Для рішення проблеми зниження витрат на виробництво й реалізацію продукції на підприємстві повинна бути розроблена загальна концепція (програма), що повинна щорічно коректуватися з урахуванням обставин, що змінилися, на підприємстві. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинна враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат на виробництво й реалізацію продукції [4, 272].

Зміст і сутність комплексної  програми по зниженню витрат на виробництво  залежать від специфікації підприємства, поточного стану й перспективи його розвитку.

 Але в загальному  плані в ній повинні бути  відбиті наступні моменти: комплекс  заходів щодо більш раціонального  використання матеріальних ресурсів (впровадження нової техніки безвідхідної  технології, що дозволяють більш  економно витрачати сировину й матеріали, паливо й енергію, удосконалювання нормативної бази підприємства, впровадження й використання більш прогресивних матеріалів, використання відходів виробництва, поліпшення якості продукції й зниження відсотка браку й ін.);заходи пов’язані з визначенням і підтримкою оптимального розміру підприємства, що дозволяють мінімізувати витрати залежно від обсягу виробництва; заходи, пов’язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємства від зайвих машин й устаткування, здача майна підприємства в оренду, поліпшення якості обслуговування й ремонту основних коштів, забезпечення завантаження машин й устаткування, підвищення кваліфікації персоналу, що обслуговує машини й устаткування, застосування методу прискореної амортизації, впровадження більш прогресивних машин й устаткування й ін.); заходи, пов’язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення й підтримка оптимальної чисельності персоналу, підвищення випереджального росту продуктивності праці в порівнянні із середньою заробітною платою, застосування прогресивних систем і форм оплати праці, удосконалювання нормативної бази; поліпшення умов праці; механізація й автоматизація всіх виробничих процесів, забезпечення мотивації високопродуктивної праці й ін.); заходи, пов’язані з удосконалюванням організації виробництва й праці (поглиблення спеціалізації, концентрації, кооперування, комбінування й диверсифікованості виробництва, впровадження бригадної форми організації виробництва й праці, впровадження НОТ, удосконалення організаційної структури керування фірмою й ін.) [4, 273-274].

Крім того, комплексна програма по зниженню витрат на виробництво  повинна мати чіткий механізм реалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Торговий капітал виник задовго  до зародження капіталістичного способу виробництва й історично передував промисловому капіталу. Отже, торговий капітал — це капітал, який самостійно функціонує, хоч і залежний від промислового капіталу. Залежність тут двояка: виробнича — промисловець забезпечує його роботою (реалізація створеної товарної продукції); економічна — прибутки торговців залежать від додаткової вартості, створеної у сфері промислового капіталу.

Як будь-який капітал, що самостійно функціонує, він претендує на отримання  певного прибутку і норми прибутку, а саме не менше середньої. Торговий капітал розпадається на два підвиди: товарно-торговий і грошово-торговий. Спільне у них те, що і один, і другий авансуються на видатки обігу, і як товарно-торговий капіталіст отримує прибуток нарівні з промисловим капіталістом, так і грошово-торговий капіталіст отримує прибуток, а не проценти. Відмінності полягають у тому, що перший має справу з оборотом товарів, його основна функція — реалізація товарного капіталу, тобто перетворення у грошову форму капіталу; інший має справу з обігом грошей, бере участь у торгових операціях. Торговий капітал — це відокремлена частина не індивідуального промислового капіталу, а суспільного. Це виявляється у тому, що торговий капіталіст має справу не з одним промисловцем, а з багатьма, перетворює товарний капітал у грошовий відразу багатьох промислових підприємців.

Конкретно суть торгового капіталу виявляється у його функціях. До основних функцій торгового капіталу належать: перетворення товарного капіталу у грошовій, або реалізація додаткової вартості; розв’язання суперечностей промислового капіталу; торговий капітал, будучи капіталом обігу, не створює власності, але сприяє збільшенню додаткової вартості і норми прибутку.

В Україні товарно-торговий та грошово-торговий капітал набув деякого розвитку та об’єму, але в ньому також спостерігаються присутні для сучасного економічного суспільного та економічного становища протиріччя та кризові риси. Для його подальшого кількісного та якісного розвитку треба багато зусиль підприємців, держави та всього суспільства.  Для нормального функціонування товарно-торгового та грошово-торгового ринку України й успішного введення в цивілізоване русло відносин між його суб'єктами необхідні наступні конкретні кроки:

1. Негайне прийняття і неухильне перетворення в життя нормативно-законодавчих актів, що регулюють господарську діяльність приватних підприємців і підприємств державного та колективного сектора в рамках національного ринку;

2. Створення рівноправних умов для успішної роботи підприємств усіх форм власності  і проведення грамотної антимонопольної політики, що буде рубати на корені зачатки новоявленого монополізму;

3. Надання державної допомоги в створенні і підтримці такій новій, властивій ринковій економіці типів ринків, як ринок інвестицій, капіталів, ринку робочої сили, а так само ринку інтелектуальних ресурсів, на першому етапі їхнього функціонування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

 

 

1. Башнянин Г. І., Шевчук Є. С. Та ін. Політична економія: Навчальний посібник / За редакцією д. е. н., проф. Г. І. Башнянина, доц. Є. С. Шевчука. – 4-те вид., переробл. і виправлене – Львів: «Магнолія 2006», 2008. – 280 с.
2. Політична економія: Навчальний посібник / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв та ін.; За ред. Д-ра екон. Наук, проф. К. Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.
3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006. – 631 с.
4. Орехівський Г. А. Політична економія: Навчальний посібник. – К.: Каравелла, 2008. – 296 с.
5. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред. Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища школа. – Знання, 1997. – 743 с.
6. Політична економія: досоціалістичні способи виробництва / ред.: М. С. Черненко. – К.: Вища школа, 1994. – 396 с.
7. Бутук О. І. Економічна теорія: навчальний посібник / О. І. Бутук, Н. І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 291 с.
8. Кукурудза І. І. Політична економія. Матеріали до лекцій та семінарів. – Черкаси: Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2007. – 368 с.
9. Карл Маркс Путівник по «Капіталу»: Монографія / Карл Маркс // Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі / М. Блауг, пер. з анг. І. Дзноба. – К.:Видав. Павличко «Основи», 2001. – 248-268 с.
10. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.
11. Політична економія: Навч. Посібник / ред. Проф. К. Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – 501 с.
12. Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. — К.: МАУП, 2003. – 520 с.
13. Основи економічноі теоріі: Підручник: У 2-х книгах. Кн. 1.-2-е вид., переробл. і доп. – К.: Либідь,1998. – 272 с.
14. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. - К.: Академія, 1998. - 464 с.
15. Політична економія: Підручник / За ред. Ніколенко Ю. В. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 632 с.
16. Економічна теорія: політична економія: підручник / ред. С. І. Юрій. - К.: Кондор, 2009. - 604 с.
17. Політична економія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. - К.: Академія, 2007. - 672 с.
18. Мочерний С.В., Ларіна Я.С. Політекономія: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2006. - 390 с.
19. Бужин О. А. Прибуток: рівноучасне розподілення / О. А. Бужин // Актуальні проблеми економіки. – 2004. - №6. – с. 156-161