Торговий капітал і його функціональні форми

 Із самої формули  руху торгового капіталу (Г - Т  - Г ') видно, що функціонування  торгового капіталу своєю кінцевою метою має одержання прибутку. І хоча торговий капітал, якщо не враховувати деяких виробничих операцій, таких як транспортування товарів, їх розфасування, зберігання і т.д., не створює ні „вартості, ні додаткової вартості, все ж таки він приносить прибуток і виникає тому, що промислові капіталісти передають торговим капіталістам частину додаткової вартості, створеної на їхніх підприємствах [8, 137-138].

 Промисловий капіталіст  продає товар торговому капіталістові  по ціні, яка покриває витрати  на виробництво товару і забезпечує середню норму прибутку на капітал. Ця ціна є нижчою від суспільної ціни виробництва товарів. Торговий капіталіст продає товари по ціні, яка покриває його затрати на купівлю і продаж товару і забезпечує йому середню норму прибутку на торговий капітал. Ця норма прибутку така ж сама, як і в промислового капіталіста) Ціна, по якій торговий капіталіст реалізує товар, відповідає суспільній ціні виробництва.

 Процес розподілу  додаткової вартості між промисловим  і торговим капіталом можна проілюструвати на такому прикладі. Припустимо, що весь авансований промисловий капітал становить 900 гр. од. (720с+180у), норма додаткової вартості -100%, вартість основного капіталу протягом року повністю переноситься на створені продукти. Тоді вартість річного продукту буде рівнятися

720c+180v+180m=1080 гр. од [8, 138].

 Весь вироблений  в суспільстві прибуток буде  розподілений між промисловцями  і торговцями пропорціональна  авансованому ними капіталу.

 Промислові капіталісти  реалізують товари торговцям по ціні 720c+180v+162p=1062 гр. од. Ця ціна є нижчою від суспільної ціни виробництва. Торгові капіталісти реалізують товари безпосереднім споживачам по суспільній ціні виробництва, яка включає в себе 720c+180v+162p+18h=1080 гр. од [6, 201-202].

 Слід мати на увазі, що норма торгового прибутку визначається річною нормою середнього прибутку і не залежить від швидкості обороту торгового капіталу. Норма торгового прибутку обчислюється на весь торговий капітал, авансований на рік, незалежно від швидкості обороту цього капіталу. Скажімо, якщо середня річна норма прибутку 15%, весь авансований капітал 100 гр. од., то при одному обороті цього капіталу за рік загальна продажна ціна товарів становитиме 115 гр. од. Торговці одержать прибуток в 15 гр. од. Якщо протягом року торговий капітал робитиме 5 оборотів, то продажна ціна в кожному обороті становитиме 103 гр. од. Норма прибутку в кожному обороті зменшиться пропорціонально кількості оборотів, а річна норма прибутку залишиться на рівні 15%. Отже, джерелом торгового прибутку, як і промислового, є додаткова вартість, створена у сфері виробництва. Беручи участь у привласненні частини додаткової вартості, створеної виробничими Робітниками, торгові капіталісти тим самим опосередковано беруть Участь в експлуатації найманих робітників виробничої сфери. Безпосередньо торговий капіталіст експлуатує робітників та службовців, зайнятих в торгівлі.

 Торговий робітник  продає свою робочу силу торговому  віталісту.

 Вартість робочої  сили працівників торгівлі регулюється тими ж законами, що і вартість робочої сили робітників виробництва. Робочий День торгового працівника поділяється на необхідний робочий час та Податковий робочий час. Протягом необхідного робочого часу він реалізує товари, в яких втілена частина додаткової вартості, що йде на оплату вартості його робочої сили. Протягом додаткового робочого часу реалізуються товари, в яких втілена частина додаткової вартості, щ привласнює торговий капіталіст у формі торгового прибутку.

 Ступінь експлуатації  найманих працівників торгівлі визначається як відношення частини реалізованої вартості, яка відповідає торговому прибутку, до другої частини реалізованої вартості, за рахунок якої відбувається заміщення витрат на оплату робочої сили. На практиці норму експлуатації торгових працівників можна визначити як відношення суми торгового прибутку до суми виплаченої заробітної плати.

 З розвитком капіталізму  відбувається посилення ступеня  експлуатації торгових працівників.  Досягається це такими шляхами:

• шляхом продовження робочого дня і підвищення інтенсивності та продуктивності праці;
• шляхом зниження заробітної плати нижче вартості робочої сили;
• шляхом експлуатації дрібних товаровиробників (селян і ремісників) в результаті нееквівалентного обміну.

Місцем функціонування торговельного капіталу є сфера обігу. Тобто сфера, де не створюється ні вартість, ні додаткова вартість, вони лише тут реалізуються. Звідки ж тоді торговельний підприємець отримує свій прибуток? Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно знати, що торговельний капітал за своїм складом неоднорідний. Він складається з двох частин: капіталу обігу, авансованого на купівлю товару, і капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару. Ця друга частина капіталу називається витратами обігу.

Основу й визначальну  масу торговельного капіталу становить капітал обігу. Тому розглянемо спочатку механізм його заміщення й джерело прибутку. 3 формули руху «Г-Т-Г» ми бачимо, що частина торговельного капіталу, яка авансується на купівлю товару торговельним підприємцем, не виходить із його рук. Вона повертається після кожного продажу товарів. Але ж капітал обігу не тільки повертається, а й самозростає, приносить прибуток.

На перший погляд здається, що прибуток виникає в процесі  купівлі-продажу товару як результат  різниці в цінах. Насправді ж ці процеси опосередковують лише реалізацію й привласнення, але не виникнення торговельного прибутку. Як відомо, у сфері обігу відбувається лише зміна форми вартості (товарної на грошову або навпаки), а не її утворення. Вартість і додаткова вартість утворюються лише у виробництві. Отже, і прибуток, як форма прояву додаткової вартості, джерелом свого виникнення не може мати сферу обігу (торгівлю).

Торговий капітал теж  бере участь у міжгалузевій конкуренції  та утворенні середньої норми  прибутку, а торговий прибуток, як і прибуток взагалі є перетвореною формою додаткової вартості.

Наприкінці XX ст. великий капітал неохоче йшов у торгівлю, незважаючи на значний  потенціал розвитку відповідної  сфери. Втім вже з 2000-х років в Україні разом із зародженням нових торговельних форматів розпочалися активні процеси концентрації торговельного капіталу. Так, починаючи з 2000 року, ступінь концентрації торговельного капіталу монотонно зростає. Якщо ще в 2000 році максимальна частка одноосібного домінування на ринку роздрібної реалізації продовольчих товарів складала 1,9 %, то вже у 2007 році ця цифра сягнула позначки 21,8 % При цьому у розрізі різних продовольчих товарів зустрічаються і вищі показники. Так, на ринку роздрібної торгівлі фруктами та овочами CRі=33,3 %, ринку роздрібної торгівлі хлібом, хлібобулочними та кондитерськими виробами CRi=32,8 % [19, 156].

Аналогічні  тенденції притаманні іншим видам  роздрібної торгівлі, як от роздрібна торгівля косметичними та парфумерними товарами, одягом, взуттям, меблями, книгами, канцелярським приладдям, будівельними матеріалами тощо. При цьому досягнутий рівень концентрації торговельного капіталу в Україні навіть зараз залишається занизьким у порівнянні з аналогічними показниками для інших країн.

За даними компанії Renaissance Capital у 2005 році сумарна частка п’яти найбільших ритейлерів складала у Нідерландах – 93 %, у Франції – 88 %, у Німеччині – 70 % [1, 206].

З огляду ж на монотонно зростаючу динаміку концентраційних  процесів у світі аж до початку кризового 2008 року (в період з 2002 по 2007 р. світовий ринок корпоративного контролю зростав щорічно в середньому на 160 %), досить логічною є тенденція до подальшого підвищення концентрації у роздрібній торгівлі, що не припинилася і на спадному витку економічного циклу. Згідно з результатами

дослідження «Моніторинг  смаків споживачів у країнах Центральної  і Східної Європи 2009», яке ґрунтується на репрезентативному міжнародному опитуванні споживачів, концентрація ринків у регіоні Східної Європи продовжується. Так, ринок роздрібної торгівлі є найбільш концентрованим в Словенії – 99 %. У Хорватії, Польщі і Сербії ринок характеризується домінуванням однієї мережі роздрібної торгівлі («Konzum» у Хорватії, «Biedronka» у Польщі «Махі» у Сербії).

1.  Джерела торгового прибутку

Вступ торгового капіталу в процесу реалізації товарів служить підставою для участі його в поділі загальної маси прибавочної вартості й одержанні торгового прибутку.

Відособлення товарної частини промислового капіталу i перетворення її на особливий торговий капітал — явище об’єктивне не тільки з погляду неминучості відокремлення істотно вiдмiнних функцій, якими є виробництво i торгівля. Воно зумовлюється також основною метою капiталiзму. Капiталiст чекає високого доходу на весь капітал, отже, на всі його частини. Якби кожний капiталiст сам займався i виробництвом, i реалiзацiєю товарів, вiн змушений був би отримати бiльш значний, ніж у торговця, капітал у товарній формі. Отже, відособленням торгового капіталу досягається  економія  капіталу  в  суспiльствi.  

Здійснюючи метаморфози товарного продукту капіталістичного суспiльства (Т—Г—Т), торговой капiталiст (якщо йдеться лише про функцiю обiгу товарiв) не створюе ні вартостi, нi додаткової вартостi. Але, як i всі капіталісти він прагне одержати прибуток. Оскільки торговой капітал об’сктивно необхідний — він повинен так само приносити середнiй рiчний пробуток, як і капітал, що функціонує в різних галузях виробництва. Якби торговой капітал приносив відносно менший прибуток, купці намагалися б перевести свої капітали у виробництво. Зворотне явище спостерігалося б в тому разі, коли б торговой капітал приносив прибуток, вищий  від  середнього  прибутку. Оскільки сам торговий капітал не забезпечує виробництва додаткової вартості, але приносить прибуток (середній прибуток), виникає видимість, ніби останнiй є звичайною надбавкою до ціни, підвищенням ціни товарів порівняно з вартістю їх. Та  це  означало  б  порушення  закону вартості. Умовою одержання прибутку торговим капіталістом може бути лише різниця мiж цінами, по яких він реалізує і купує товари. Якщо ціна остаточного споживання товару повинна дорівнювати вартості (суспільній цiнi виробництва в умовах розвинутого капіталізму), то торговий прибуток треба шукати в межах вартості (ціни виробництва) [10, 294].

 Джерелом торгового прибутку може бути лише додаткова вартість, створена в процесі виробництва. Але як же вона потрапляє до рук торговельного підприємця? Вже зазначалось, що основною функцією торговельного капіталу є обслуговування промислового капіталу в сфері обігу шляхом реалізації товарів, створених у виробництві. Тобто, промисловий підприємець поступається цією функцією торговельному, за що останній вимагає певної участі в розподілі додаткової вартості. Іншими словами, промислові підприємці поступаються частиною додаткової вартості торговельним за те, що вони реалізують їхні товари [8, 139].

 Торговий прибуток – це частина додаткової вартості, створеної в процесі виробництва, яку промислові підприємці уступають (через механізм цін) торговим за те, що вони реалізують товар. Значить: промисловий підприємець реалізує товар торговому за оптовою ціною, яка трохи нижча від ціни виробництва, уступаючи частину додаткової вартості, втіленої в товарі за те, що торговці реалізують товар.

Отже, торговий капіталіст повинен купувати товари по ціні, що нижча від вартості  (ціни  виробництва). Продуктивний капіталіст розуміє, що йому доцільніше поступитись частиною додаткової вартості на користь торгового капіталіста і забезпечити йому необхідний прибуток, ніж самому займатись реалізацією товарів. Отже, джерелом торгового прибутку є частина додаткової вартості, виробленої всім продуктивним капіталом, якою поступаються продуктивні капіталісти торговому капіталові за те, що останній здійснює функцію реалізації товару  i  прибутку. Вище зазначалось, що торговий прибуток є також середнім прибутком. Як капіталіст сфери виробництва, так i капіталіст сфери обігу є лише персоніфікованим капіталом, для якого кожна конкретна сфера діяльності забезпечує самозростання. А оскільки кожен капітал обов’язково повинен забезпечити середній прибуток, то конкурують між собою не тільки капіталісти різних галузей виробництва, а й капіталісти (капітали) виробництва, з одного боку, і капіталісти (капітали)  обігу  —  з  другого [7, 280-281].

Розглянемо механізм утворення торгового прибутку на такому спрощеному прикладі. Припустимо, що весь промисловий капітал суспільства дорівнює 720с + 180v= 900 одиницям, а m’ = 100%. Отже, річний продукт, за умови, що капітал зробить за рік один оборот, дорівнюватиме  720с  +  I80v  +  180m= 1080 одинцям. При цьому норма прибутку дорівнюватиме 20% (180m/900k*100%). Припустимо  далі,  що  для реалізації  цього продукту необхідний торговий капітал у 100 одиниць. Торговий капітал, як і продуктивний, повинен забезпечити пропорційну своїй величині частку в прибутку. Тому створена в суспільстві додаткова вартість повинна розподілятися з урахуванням  i  торгового капіталу.

Весь суспільний капітал, що включає  капітал продуктивних і торгових капіталістів, дорівнює (900 одиниць + 100 одиниць) 1000 одиниць. З урахуванням торгового капіталу середня в суспільстві норма  прибутку  дорівнюватиме 18%(180m/1000k*100%).  На такому приблизно рiвнi й повинна встановитись норма прибутку внаслідок міжгалузевої конкуренції. За таких умов продуктивні капіталісти реалізують товари по ціні, що включає не 20-, а 18-процентный прибуток на свій капітал в 900 одиниць, тобто по ціні, що дорівнює (900К+ 162р) 1062  одиниці,  де 900К = 720с + 180v і 162р =900*18%*100% . Торговий капіталіст реалізує товар за 1080 одиниць і одержує 18 одиниць різниці, що становить також 18-процентний прибуток на його капітал. Торговий капіталіст здобуває прибуток в обігу і через обіг, але не внаслідок підвищення ціни над вартістю (ціною виробництва) товару, а за рахунок того, що купує він товар по ціні, нижчій за вартість (ціну виробництва), а реалізує — за вартістю (по цiні виробництва).

Одним з головних на сьогоднішній день параметрів, що визначають успішність розвитку сучасного підприємства, є  прибуток, який воно отримує від  виробництва товарів чи іншого виду діяльності. При її підрахунку необхідно враховувати всі витрати, доходи, а також втрати від обраного методу господарювання. Цей критерій є наочною демонстрацією і рентабельності компанії, а також дозволяє проаналізувати, наскільки ефективно функціонує підприємство та його структурні підрозділи [7, 283].