Сутність та види банківських кредитів

На другому етапі головна мета банку — кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів з позичальником кредитний працівник повинен отримати якомога чіткіше уявлення про ступінь поміркованості рішення щодо позички; проаналізувати, наскільки обґрунтована сума позики; з’ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.

У ході розмови інтерв’юерові не слід прагнути з’ясувати всі аспекти роботи фірми-позичальника. Він повинен з концентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбільший інтерес для банку. Запитання поділяються на п’ять груп:

— відомості про фірму;

— відомості щодо планованого кредиту;

— відомості, пов’язані з погашанням кредиту;

— відомості щодо забезпечення кредиту;

— відомості про зв’язки клієнта з іншими банками.

Враховуючи велику значимість цього етапу, в багатьох установах банків створюють спеціальні підрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу.

У таких установах банків існує спеціальний працівник у галузі аналізу.

Під час експертизи кредитної заявки використовують різні джерела інформації:

— матеріали, одержані безпосередньо від позичальника у складі кредитної заявки: звітність, клопотання на отримання кредиту, економічне обґрунтування проекту, що буде прокредитований, або бізнес-план;

— відомості про клієнта, що знаходяться в архіві банку (це стосується клієнтів, котрі вже обслуговувалися в даному банку) — це статистичні матеріали згруповані за певними статистичними ознаками, і бухгалтерська звітність (про заборгованість по кредитах, про погашення кредитів, про прострочені борги, про ранішні відносини з банком);

— інформація про клієнта, одержана за межами даного банку (інформація податкової служби, фінансового відділу окремого регіону і т. ін.).

Вивчаючи кредитну заявку, банк може також здійснювати на місці цільові перевірки, які стосуються майбутнього кредиту. Під час відвідувань клієнта з’ясовуються ті питання, які не обговорювалися на попередній бесіді з клієнтом, оцінюється рівень компетентності працівників, що очолюють служби клієнта, які причетні до реалізації заходу, що кредитується, вивчається стан майна позичальника.

Після розмови з позичальником кредитний працівник у письмовому вигляді підсумовує отримані відомості і приймає рішення: продовжувати роботу з клієнтом чи відмовити йому. Якщо пропозиція клієнта розходиться в якихось важливих аспектах із принципами та положеннями політики, яку провадить банк у галузі кредитних операцій, заявка рішуче відхиляється. Якщо ж кредитний працівник за підсумками попереднього інтерв’ю вирішує продовжувати роботу з клієнтом, то за методикою, прийнятою банком, провадиться оцінка кредитоспроможності позичальника та визначається ступінь ризику даного кредиту.

Оцінку ризику слід визначати опираючись на обчислення показників балансу позичальника, рекомендованих Національним банком України, та «Положенням про резервування», розробленим комерційним банком.

Коли все вищезазначене зроблено, працівник банку складає певне заключення, в якому відображаються всі критерії оцінки кредитоспроможності за певними напрямками і робиться загальний висновок щодо кредитоспроможності потенційного позичальника та рівня ризику стосовно запитуваного кредиту.

 

На третьому етапі банк провадить підготовку до складання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.

Третій етап має назву «структурування позички». У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.

Правильне визначення виду кредиту має важливе значення для обґрунтування реальних джерел погашення позички. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і відноситься до короткострокових, то джерелом його погашення будуть поточні грошові надходження, які надійдуть після реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і повинен бути повернений за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого проекту.

Важливе значення у структуруванні позички має правильно визначена сума кредиту. Заниження її може привести до порушення строків повернення, оскільки об’єкт, що кредитується, не буде завершений в строк, а завищення призведе до нецільового використання надлишково oтриманих в банку коштів, а це викличе проблеми при розрахунках із банком.

Приблизно до таких же наслідків призводять і помилки у визначенні строків кредиту. Якщо будуть встановлені занадто напружені строки кредитування, позичальник може опинитися з браком коштів, що може призвести до спаду у виробництві через невиконання запланованих заходів.

Якщо строки кредиту виявляться занадто ліберальними, тобто завеликими, то це буде стримувати віддачу від позички на більш тривалий час, і клієнт буде користуватися неконтрольованим із боку банку капіталом.

При структуруванні кредиту велике значення надається достатності та якості забезпечення кредиту.

Пріоритет при цьому, як правило, надається забезпеченню кредиту майном, проте окрім застави може бути використана гарантія, запорука, іпотека, переуступка договорів і т. д.

При визначенні основних параметрів кредиту заслуговують на увагу і такі з них, як порядок надання та погашення кредиту, встановлення плати за кредит.

Визначення плати за кредит залежить від політики, яку банк провадить у галузі кредитування в даному періоді, і, якщо згідно з цією політикою не передбачено конкретні обмеження в рівнях процентної ставки за кредит, цей елемент позички може бути об’єктом обговорення і компромісу.

Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертають особливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чинному законодавству та на можливість успішного вирішення питання повернення коштів у разі невиконання позичальником кредитного договору.

За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку. Ключовими моментами даної перевірки є:

* перевірка контрактів та угод, що стосуються даного кредитованого проекту, визначення надійності та платоспроможності партнерів позичальника;

* отримання та уточнення конфіденційної  інформації про всіх юридичних та фізичних осіб, стосовних даного кредитного проекту;

* перевірка фінансової стабільності  гаранта (поручителя) та встановлення  його зв’язків з позичальником;

* аналіз отриманої інформації та визначення можливості неповернення позичальником кредиту.

Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.

Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмови клієнтові.

 

На четвертому етапі банк після закінчення роботи щодо структурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна довести до нього обов’язкові умови майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, і ті умови, відносно яких може бути досягнутий компроміс.

Обов’язковою умовою, наприклад, може бути наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсутність може призвести до неповернення кредиту.

Умовою, щодо якої може бути досягнутий компроміс, як правило, виступає процентна ставка, розмір комісії та інше.

Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Цей висновок за підписом начальника кредитного відділу подається на розгляд кредитного комітету або комісії банку. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. При цьому указуються всі реквізити, характеристика рахунка (вид рахунка, сума кредиту, порядок видачі і погашення тощо).

Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами у строки, визначені у кредитній угоді.

Зараховуватися кредит може на поточний рахунок клієнта або перераховуватися на рахунки господарюючих партнерів позичальника, може використовуватися також в іншому порядку, передбаченому в кредитній угоді, наприклад, шляхом одержання готівки. У більшості варіантів позичка при її наданні зараховується на поточний рахунок позичальника.

При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла та ін.) — видача здійснюється в безготівковому порядку.

Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційному відділу установи банку.

Повернення кредиту здійснюється за ініціативою клієнта, тобто позичальника, на підставі його платіжних доручень, або на підставі оголошень внесення готівки.

Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин.

З метою контролю за своєчасним поверненням позички і забезпечення нарахування процентів по ній облік кредитних операцій здійснюється на окремих позичкових рахунках, а саме:

• звичайний позичковий рахунок;

• спеціальний позичковий рахунок;

• конкорентний позичковий рахунок;

• поточний рахунок з овердрафтом.

Режим дії цих рахунків дещо відрізняється. Так звичайний позичковий рахунок і спеціальний відрізняються між собою особливостями функціонування, а саме:

— спеціальний позичковий рахунок відкривається, коли клієнт постійно користується кредитом;

— при видачі кредиту зі спеціального позичкового рахунка відкривається кредитна лінія;

— видача кредиту здійснюється в межах кредитної лінії по мірі необхідності;

— кожна видача кредиту не оформлюються документами;

— погашення кредиту здійснюється шляхом зарахування виручки в кредит (Кт) цього рахунка.

Простий позичковий рахунок застосовується для кредитування разових проектів. Режим його дії такий:

— видача і погашення кредиту провадиться у разовому порядку;

— кожна видача кредиту оформлюється документами;

— виручка зараховується на поточний рахунок позичальник;

— кредит погашається шляхом перерахування коштів із поточного рахунка на позичковий.

Як по простому позичковому рахунку так і по спеціальному може бути тільки дебетове сальдо.

Режим дії спеціального позичкового рахунка і контокорентного схожі. Різниця лише в тому, що на спеціальному позичковому рахунку може бути тільки дебетове сальдо, а не контокорентному як дебетове так і кредитове.

Режим дії контокорентного рахунка і поточного рахунка з овердрафтом одне і те саме. Різниця між ними полягає лише в тому, що з контокорентного рахунка видається кредит юридичним особам на виробничі потреби, а з поточного рахунка видається кредит фізичним особам на споживацькі цілі.

 

На п’ятому етапі банк проводить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У процесі контролю працівники кредитного відділу використовують різноманітні джерела інформації (інформацію самого банку, інших фінансових інститутів, позичальника). Банк вживає заходів реалізації повернення позики, контролює регулярне надходження процентів за користування нею, провадить перевірки (планові та позапланові) на місцях зі складанням акта перевірки. В ході цих перевірок контролюється відповідність фактичного витрачання позики на її цільове призначення, передбачене кредитною угодою, перевіряються накладні, угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей і т. д., здійснюється аналіз грошових потоків клієнта.

У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідні заходи. Заходи захисту від неповернення кредиту розглянуті нами раніше в темі «Кредитний ризик як складова частина банківських ризиків».

 

Шостий етап — повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи — завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашення позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод.

Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому.

 

Управління кредитною діяльністю банку є одним із основних напрямів досліджень у банківських установах, адже кредитування завжди було й залишається пріоритетною економічною функцією банків. У зв’язку з цим слід відмітити, що значна проблемна заборгованість в кредитному портфелі банків може призвести не тільки до фінансових втрат, а й до погіршення іміджу тих банків, для яких проблема повернення прострочених кредитів є найгострішою. Адже для таких банків підвищується ризик ліквідності через реальну загрозу масового вилучення коштів вкладниками з банківських рахунків. Усе це дає підстави стверджувати, що зниження проблемної позикової заборгованості банків і попередження появи нових проблемних кредитів є актуальним завданням, від розв’язання якого значною мірою залежить сталий соціально-економічний розвиток країни. 
Погіршення якості кредитних портфелів українських банків протягом 2008 – 2010 років пов’язане із зростанням проблемної заборгованості за кредитами. Остання, у свою чергу, була сформована як під впливом макроекономічних чинників, так і в результаті відсутності у до кризовий період ефективних систем ризик-менеджменту в українських банківських установах.