Рівень життя населення в Україні

3.2.2 Порівняльна оцінка матеріального добробуту населення

регіонів України

У 2000 р. за індексом рівня матеріального добробуту до групи з високим рівнем належав лише Київ, найбільш численну групу становили регіони з середнім рівнем розвитку цього аспекту рівня життя населення −20 регіонів та 6 областей: Волинська, Житомирська, Луганська, Миколаївська, Чернігівська та Чернівецька відносилися до регіонів з низьким рівнем розвитку.

У 2008 р. значно змінилася чисельність аутсайдерів. Так, до групи регіонів з низьким рівнем матеріального добробуту належав уже 21 регіон, причому Луганська область перейшла до регіонів з середнім рівнем розвитку. Зменшення відстані між центрами кластерів, що визначають регіони з низьким та середнім рівнем матеріального добробуту означає, що при подальшому зближенні центрів кластерів буде спостерігатися значна міграція регіонів із кластера з середнім рівнем розвитку до кластера з низьким рівнем розвитку [10, С. 198-202]. Посилюватиме цю ітерацію той факт, що індекс матеріального добробуту м. Києва майже вдвічі перевищує значення інших регіонів.

Порівняльна оцінка умов проживання населення

регіонів України

У 2000 р. до регіонів з високим рівнем умов життя, так само, як і у випадку з матеріальним добробутом, належав лише Київ. Група регіонів з середнім рівнем розвитку налічувала 7 регіонів, причому значення центру цього кластеру більш ніж удвічі було менше інтегрального показника умов проживання населення м. Києва. Група з низькими показниками умов життя населення була найчисельнішою −19 регіонів. У 2005 р. ситуація, практично, не змінилася. До регіонів з високим рівнем умов життя населення, окрім Києва, належав також і Севастополь, відповідно група регіонів з середнім рівнем зменшилася на 1. Позитивним моментом є зменшення відстані центрів кластерів з високим та середні рівнем розвитку [10, С. 196-199]. Це відбулося за рахунок зниження ємності амбулаторно-поліклінічних закладів та зниження обсягів місцевого телемовлення, при тому, що інші показники умов проживання не покращувалися.

Порівняльна оцінка соціального середовища

регіонів України

Так, у 2000 р. до регіонів з високим рівнем якості соціального середовища належали вісім регіонів. Група з середнім рівнем розвитку соціального середовища (серед яких знаходився і Київ), складалася з 9 регіонів. Суттєві досить невеликі відстані між центрами кластерів, що свідчить про більшу однорідність регіонів Україні за цим аспектом рівня життя населення. До регіонів з низьким рівнем якості соціального середовища належали 10 областей: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Херсонська та Черкаська, тобто представники Сходу, Півдня та Центру України. У 2005 р. група регіонів з високим рівнем розвитку налічувала шість регіонів, усі вони є представниками заходу країни. Група регіонів з середнім рівнем розвитку складалася з 14 регіонів, а група регіонів з низькими показниками – із семи областей.

До позитивних моментів можна віднести зменшення відстані між центрами всіх кластерів, що з одного боку свідчить про зростання однорідності сукупності регіонів за цим аспектом, а з другого, – що міграція між всіма кластерами може посилитися за рахунок дії навіть одного фактору, що визначає соціальне середовище регіону [2, С. 31-47].

Проведений аналіз довів, що лідером серед регіонів України за рівнем життя є місто Київ. Це обумовлено високим рівнем узагальнюючих показників базових аспектів рівня життя населення. Усі інші регіони не демонструють такої стабільності, коливання рейтингу областей цілком обумовлене ступенем реалізації конкретних регіональних програм за базовими аспектами рівня життя населення. Ієрархічна система надає можливість провести досить детальний аналіз складових рівня життя населення будь-якого регіону та груп областей. Розрахунок індексу рівня життя населення регіону у тривалій перспективі надасть змогу використовувати його для розробки регіональних програм з підвищення рівня життя населення та у прогнозних оцінках життєвого рівня населення на середньострокову перспективу. За регіональним індексом рівня життя та узагальнюючими показниками аспектів рівня життя можна виділити чотири усталені групи областей, для кожної з яких потрібно розробити індивідуальну програму підвищення рівня життя населення.

ВИСНОВКИ

Сучасні принципи формування ефективної соціально-економічної стратегії всіх без винятку демократичних держав чільне місце відводять забезпеченню пріоритету людського розвитку, тобто необхідності забезпечення розвитку людини в інтересах людини й власними силами людини. Досягнення цієї мети передбачає створення сприятливого з позицій людського розвитку середовища – економічного, політичного, екологічного.

Однією з найгостріших проблем перехідного періоду стало зростання масштабів бідності в країні. Після виходу економіки з кризи вдалося суттєво знизити рівень абсолютної бідності, проте масштаби відносної бідності, яка характеризує нерівність за доходами, залишаються на тому самому рівні.

Представлена у даній роботі дослідження рівня життя населення. Розширення сфери дослідження до характеристики якості життя, деякі елементи якої є більш-менш стабільними впродовж перехідного періоду, нівелюватиме ті позитивні або негативні зміни в основних складових рівня життя, які є найбільш актуальними для нашої країни в даний період. Водночас замкнути вивчення винятково на аналізі матеріального становища населення також некоректно.

По-перше, загально низький рівень доходів та нерозвиненість ринкових механізмів обумовлюють відсутність тісного зв’язку між рівнем матеріального забезпечення домогосподарства та умовами його проживання (розміром житлової площі, кількістю кімнат, забезпеченістю житла зручностями та засобами комунікації, станом розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів тощо).

По-друге, більш високий дохід не забезпечує комфортного самопочуття людини в суспільстві і не захищає її від впливу негативних факторів соціального середовища, що особливо актуально в період розвитку перехідних процесів.

Дослідження рівня життя населення України на сучасному етапі розвитку становить чотири послідовні стадії. На першій здійснюється оцінка економічних та інституціональних передумов для підвищення рівня життя, на другій – аналізуються показники матеріального становища, оцінюються умови проживання населення в цілому та окремих соціально-демографічних груп і досліджується стан розвитку соціального середовища. Специфічною особливістю України є значна регіональна диференціація й суттєва різниця в показниках життєвого рівня міського та сільського населення. Тому паралельно з вивченням основних складових рівня життя на макрорівні в монографії, з метою порівняння становища населення різних територій України, представлено методику регіональної оцінки рівня життя на основі запропонованої концепції дослідження.

Наступним, третім етапом дослідження, є оцінка диференціації населення за доходами, оскільки однією з найгостріших проблем, які виникають у період економічних трансформацій, є зростання майнового розшарування. На основі дослідження диференціації населення за рівнем матеріального забезпечення розроблено теоретичні підходи до вивчення соціальної стратифікації українського суспільства та трансформацій соціальної структури впродовж перехідного періоду. У рамках стратифікаційного підходу значний інтерес являє визначення та дослідження середнього класу в Україні, що поєднує всі відомі концепції, але з урахуванням української специфіки.

Використання в методиці регіональної оцінки окремих напрацювань з регіонального індексу людського розвитку надає можливість оцінити вплив рівня життя населення на розвиток людського потенціалу регіону.

Отже, нині в Україні ознакою низького рівня життя населення є значна роль самозабезпечувальної функції домашніх господарств. Не зважаючи на вихід з економічної кризи та процес економічного зростання впродовж останніх семи років і, як наслідок, суттєвий прорив у структурі формування доходів домогосподарств, самозабезпечення залишається невід’ємною складовою підтримання достатнього рівня споживання. Причому, основні каали самозабезпечення зберігаються для всіх шарів суспільства, незалежно від рівня доходів домогосподарств. Дослідження, проведені за українськими даними після кризового періоду, допоки не підтверджують закон Енгеля і свідчать, що зростання доходів населення кардинально не змінило структуру споживання домогосподарств – питома вага витрат на харчування знижується незначними темпами, а витрати на послуги залишаються на тому самому рівні. Сьогодні можна констатувати, що самозабезпечувальна функція домашніх господарств, активізована у 90-х рр. минулого століття внаслідок економічної кризи та переходу о ринкових відносин, дещо зменшила своє значення, але не відійшла на другий план у підтриманні достатнього рівня споживання переважної більшості українських сімей.

Загалом сучасні умови проживання населення країни можна вважати задовільними.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баланси та споживання основних продуктів харчування населенням України за 2005 рік. - К.: Держкомстат України, 2006. - 54 с.

2. Богуцький О. Аналіз соціально-економічної категорії рівня життя населення України // Україна: аспекти праці. - 2003. - № 2. - C. - 47.

3. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т. - К.: НДФІ, 2004. - Т. 2. - 376 с.

4. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2008 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України) / Стат. бюлетень. - К.: Держкомстат України, 2009. - 433 с.

5. Зотова О. О. Оцінка динамічних змін у диференціації доходів населення України // Вісник Хмельницького національного університету: Серія: Економічні науки. - 2006. - № 5. - Т. 1. - Хмельницький,2006. - С. - 111.

6. Маліков А. В. Особливості прогнозування розподілу населення України за доходами // Статистика України. - 2005. № 4 (31). - С. - 47.

7. Методика формування у 2004-2008 роках вибіркових сукупностей для проведення базових вибіркових обстежень населення: умов життя домогосподарств, економічної активності населення та сільськогосподарської діяльності населення в сільській місцевості. - К.: Держкомстат України, 2006. - 26 с.

8. Реут А. Г. Раціональність та збалансованість харчування як індикатор рівня життя населення України // Вісник Хмельницького національного університету. - 2006. - № 5. - Т. 1. - С. - 82.

9. Рєвнівцева О. В. Історичні аспекти дослідження рівня життя населення // Вісник ЖДТУ: Серія: економічні науки. - 2005. - № 31. - С. - 235.

10. Рівень життя населення України / НАН України. Ін-т демографії та соц. дослідж., Держ. ком. статистики України; За ред. Л. М. Черенько. — К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006. — 428 с

11. Соціальні індикатори рівня життя населення: Стат. збірник. - К.: Держкомстат України, 2002. - 227 с.

12. Черенько Л. Н. Методологические подходы к оценке уровня жизни и бедности в Украине // Достижение первой цели тысячелетия: концептуальные подходы и пути реализации: Материалы международной конференции. - Минск, 2004. - С. - 73.

13. Черенько Л. Н. Регіональні чинники бідності // Вісник Прикарпатського університету: Серія: економіка. - 2007. - Вип. 4. - С. - 167.

14. Шишкін В. С. Вплив економічної ситуації в Україні на рівень життя населення // Вісник Хмельницького національного університету: Серія: економічні науки. - 2006. -№ 5. - Т. 1. - С. - 99.

15. Шишкін В. С. Вплив на соціальну безпеку держави рівня та якості харчування населення. // Держава та регіони. - 2006. - № 1. - С. - 286.

16. Шишкін В. С. Вплив неякісного харчування на стан здоров'я та смертність населення України // Демографічний розвиток України та пріоритетні завдання демографічної політики: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К: КНЕУ, 2006. -Т. 1. - С. - 378.

17. Шишкін В. С. Методика оцінки регіональної варіації рівня життя населення України // Вісник Прикарпатського університету. - 2007. - Вип. ІУ.

Додаток 1