Рівень життя населення в Україні

Таким чином, у 2005–2008 рр. для українських домогосподарств намітилася тенденція до позитивних змін у кількісних показниках харчування: при зменшенні споживання хліба та хлібопродуктів, картоплі та картоплепродуктів, цукру та меду відбулося збільшення споживання м’яса та м’ясопродуктів, молока та молочних продуктів, риби, ягід, горіхів та фруктів; зменшилася кількість тваринних жирів, які частково заміщуються рослинними оліями [16, С. 255-270].Однак основною відмінністю раціону сімей українців є незбалансована структура харчування та недостатнє споживання продуктів, що виступають основним джерелом білків і вуглеводів, необхідних для нормального розвитку, росту та життєдіяльності.

На фоні загального поліпшення кількісних показників харчування якісні показники є ще досить низькими, тобто українським домогосподарствам притаманна дуже висока калорійність харчування (3571 ккал), що не є свідченням того, що організм людини отримує необхідну кількість поживних речовин, до того ж головною проблемою залишається незбалансованість харчування населення України в цілому [17, С. 361-376].

Позитивні зміни, що відбулися за 2002–2008 рр. у кількісних показниках харчових продуктів дещо поліпшили якісні характеристики раціону українських сімей, тобто за рахунок вживання м’яса (без сала або більш пісних м’ясопродуктів), фруктів, ягід, молока та риби їм вдалося збільшити частку білків та вуглеводів і зменшити частку жирів. Як зазначалося, загалом по Україні в цілому та по окремих типах сімей при високій калорійності харчування особливістю споживання всіх без винятку типів домогосподарств залишається недостатній вміст у раціоні білків і вуглеводів та значне перевищення жирів (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Співвідношення реального та нормативного показника енергетичної цінності харчування у 2005 та 2008 рр.

Вуглеводів як бездітні сім’ї, так і сім’ї з дітьми (незалежно від кількості дітей) споживають у середньому на 15% менше від норм здорового харчування. До того ж раціон цих сімей складається, переважно, з картоплі та хлібопродуктів, тоді як фрукти та овочі споживаються ними найменше. Виходячи з даних, наведених у таблиці 4.18, видно, що при вдвічі більшій калорійності харчування бездітних сімей, порівняно з сім’ями з дітьми, майже однаковим є значне перевищення жирів у споживанні продуктів харчування, тоді як білків та вуглеводів бракує [9, С. 71-80].

2.2. Характеристика умов життя населення України

Житлові умови домогосподарств

Важливим показником життєвого рівня населення у будь-якій країні є стан забезпечення його належними умовами проживання. На сьогодні житло є не лише життєвою необхідністю для людини, а й індикатором рівня життя населення, а саме: житлові умови, що відповідають європейським стандартам, асоціюються, на жаль, не з необхідністю, а з заможністю. За роки, економічних перетворень ринкові відносини глибоко проникли у сферуирозподілу житла [12, С. 220-225].Однак формування сучасного ринку житла обмежено низькими матеріальними можливостями українських домогосподарств.

Одним з найважливіших показників, які характеризують житлові умови населення країни, є рівень забезпеченості окремим житлом. Так, за даними обстеження умов життя домогосподарств України у 2008 р. майже 93,5% домогосподарств мали окреме житло (квартиру або індивідуальний будинок). Однак 3% домогосподарств усе ще перебувають у комунальних квартирах та гуртожитках, тобто взагалі не мають окремого житла. А в домогосподарствах, що мають квартиру або будинок, непоодинокі випадки сумісного проживання двох і більше сімей [3, С. 350].

Не зважаючи на те, що більшість домогосподарств країни має окреме житло, розмір цього житла не завжди відповідає існуючим на сьогодні нормам. На жаль, в Україні досі немає визначених мінімальних житлових норм. До речі, також не існує єдиної в Україні норми для постановки на облік осіб для поліпшення житлових умов. Для кожного окремого регіону Україні є свої норми – 5, 6, 7 м2 житлової площі. Так, наприклад, у місті Києві межа постановки на облік для поліпшення житлових умов становить 7 м2 на особу, а в Тернополі – 6 м2 на особу (див. додаток  2).

У 2008 р. на кожного жителя України приблизно припадає в середньому 22,3 м2 загальної площі житла. По містах цей показник є нижчим (21,2 м2, а в сільській місцевості більшим – 24,5 м2).

Незважаючи на те, що домогосподарства з пенсіонерами краще забезпечені житлом, ніж інші домогосподарства країни, благоустрій цього житла є нижчим, ніж у середньому по містах. Гірше за всіх, по домогосподарствах без дітей, обладнання житлового фонду мають домогосподарства одинаків-пенсіонерів. Це спостерігається як по містах, так і по сільській місцевості. Так, у містах кожне третє з цих домогосподарств узагалі не має в помешканні ванни або душу, більше половини не мають домашнього телефону тощо. По селах ситуація ще гірша: лише 31,6% домогосподарств пенсіонерів-одинаків мають центральне газопостачання (проти 38% по сільській місцевості); 9,5% мають водопровід та майже 8,2% обладнані каналізацією, що відповідно в 2–2,5 раза менше, ніж у середньому по сільській місцевості (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Обладнання житла сільських домогосподарств вигодами, %

Недостатній рівень забезпеченості населення житлом за кількісними показниками обтяжується не менш серйозною проблемою низької якості житлових приміщень. Тобто наявне у населення житло, незалежно від типу населеного пункту, в більшості не обладнане навіть елементарними складовими комфортності житла. Особливо це відчувають найбільш вразливі категорії населення – діти та особи пенсійного віку, що мешкають у сільській місцевості. По всіх, без винятку, домогосподарствах, де є пенсіонери, рівень забезпеченості зручностями є значно нижчим, ніж середнє значення по кожному з окремих типів населенних пунктів. Серед домогосподарств з дітьми незадовільні житлові умови мають багатодітні домогосподарства. Незважаючи на те, що вони достатньо забезпечені житлом, якість цього житла є вкрай низькою.

РОЗДІЛ 3. РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

3.1 Регіональна оцінка рівня життя населення України

Так само як і будь-яка інша модель, індекс рівня життя є спрощеним віддзеркаленням реальності. Конкретне значення інтегрального індексу (або індексів, що характеризують окремі аспекти рівня життя) не мають економічної інтерпретації – важливим є лише місце, яке належить кожному конкретному регіону на єдиній по Україні шкалі (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Характеристика регіонального рівня життя населення в 2000-2008 рр.

Перше місце з великим відривом – за даними і 2000, і 2008 рр. – впевнено займає Київ. Друге місце посідає Севастополь, у якому порівняно з 2000 р. значно зріс інтегральний показник рівня життя населення (з 0,490 у 2000 р. до 0,569 у 2008). У разі збереження такої тенденції ця позиція залишиться за цим регіоном і в майбутньому. У 2000 р. Закарпатська область займала третій щабель рейтингу, але зростання індексу рівня життя у других регіонах відбувалося більш стрімкими темпами, що призвело до зниження рейтингу Закарпаття і у 2008 р. воно посіло лише 8 місце. На третє місце за розрахунками за 2008 р. вийшла Харківська область.

Найбільше свій рейтинг покращила Луганська область. Вона піднялася з 27 місця на цілком пристойне 11. Найбільше падіння рейтингу продемонстрували Кіровоградська (з 18 сходинки у 2000 р. до 27 у 2008 р.) та Тернопільська області (з 4 у 2000 р. до 21 у 2008 р.).

На протилежному фланзі шкали – у 2000 р. знаходилися Луганська, Миколаївська та Сумська області. У 2008 р. склад аутсайдерів повністю змінився, і останні місця посідали відповідно: Кіровоградська, Одеська та Волинська [10, С. 199-204] Така значна ротація областей відбувається за рахунок того, що індекс рівня життя населення регіонів, що знаходяться внизу рейтингу не сильно відрізняються за абсолютним значенням, тому будь-які позитивні або негативні зміни у показниках рівня життя населення змінюють розташування регіонів.

3.2 Порівняльна характеристика регіонів України

Порівняльна оцінка з індексом рівня життя  населення

регіонів України

У 2000 р. за індексом рівня життя населення до групи з високим рівнем належав лише Київ. До групи з середнім рівнем розвитку було віднесено 18 регіонів, з низьким – лише 8. Високий рівень життя населення Києва був забезпечений лідерством цього регіону за рівнем матеріального добробуту та умовами проживання. За даними 2008 р. група регіонів із високим рівнем життя населення залишилася без змін, але істотно скоротилася кількість регіонів із середнім рівнем життя населення, з 18 до 3 областей. Відповідно кількість регіонів з низьким рівнем життя зросла до 23. Такі зміни можуть свідчити як про збільшення розшарування між регіонами за рівнем життя населення, так і навпаки – вирівнювання рівня життя, яке ускладнює процес віднесення регіонів до певних груп. Аналіз динаміки величини центрів кластерів регіонів з середнім та низьким рівнем життя населення демонструє їх практично однакове зростання, що відбувається на тлі зниження значення центру кластера з високим рівнем розвитку, до того ж відбувається зменшення відстані між центрами кластерів із середнім та низьким рівнем життя населення.