Правовий статус иноземцив

За ознаками громадянства особи та її місця проживання встановлюється підсудність іншими міжнародними договорами України. Так, згідно зі ст. 27 Договору між Україною і Литовською Республікою у справах про розірвання шлюбу компетентні установи договірної сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території іншої договірної сторони, компетентні також установи цієї договірної сторони. Коли ж на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї договірної сторони, а другий — іншої і один з них проживає на території однієї, а другий — на території іншої договірної сторони, компетентні установи обох договірних сторін, кожна з яких застосовує законодавство своєї держави. Аналогічно визначається компетентність судів у справах про визнання шлюбу недійсним.

Таким чином, за законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами компетентними у справах з іноземним елементом визнаються: суди держави за місцем пред'явлення позову (за місцем проживання чи місцезнаходження відповідача); суди держави, громадянином якої є сторона; суди держави, на території якої знаходиться спірне майно; суди держави, на території якої здійснюється торговельна, промислова чи інша господарська діяльність відповідача. Колізійні питання, які виникають в судах України при визначенні підсудності справ з іноземним елементом, вирішуються відповідно до правила за яким надається перевага нормам міжнародного договору.¹

Визначення підсудності  в міжнародних договорах України  не виключає можливості порушення тотожної справи в судах обох договірних сторін. Так, згідно з Договором між Україною і Республікою Польща, якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї договірної сторони, а другий — на території іншої договірної сторони, компетентними є суди, інші органи обох договірних сторін. Вони також компетентні у винесенні рішення про батьківські права та аліменти на користь малолітніх дітей (пп. 4 і 5 ст. 26). Аналогічна норма передбачена й іншими міжнародними угодами України.

 

2.4. Представництво іноземців  консулами

 

 

Національний режим  цивільного судочинства, поширений на іноземців, надає останнім право вести цивільні справи в суді особисто або через своїх представників незалежно від місця їх проживання та перебування, їх представниками в суді можуть бути адвокати (як громадяни України, так і іноземці), а також інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до представництва.

Процесуальними представниками як іноземців в судах України, так і громадян України в іноземних  судах можуть бути консули.

Право консула здійснювати  представництво громадян своєї держави  в країні свого перебування передбачено міжнародними угодами, консульськими конвенціями, укладеними колишнім СРСР з Францією, ФРН, Австрією, Фінляндією, США, Великобританією, Японією, Швецією, Італією, Монголією, Кубою та іншими країнами, які мають юридичну силу для України відповідно до ст. 7 Закону України від 12 вересня 1991 р. “Про правонаступництво України”, згідно з яким наша держава визнала себе правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції та інтересам республіки.

Україна уклала Консульські  конвенції з Угорщиною, Китаєм, Польщею, Румунією, Російською Федерацією, Казахстаном, В'єтнамом, Молдовою, Литвою. Відповідно до норм консульських конвенцій консул здійснює представництво від імені  громадян своєї країни в судових та інших органах держави свого перебування, якщо вони відсутні або з інших поважних причин самі не в змозі захищати свої права та інтереси.

Так, Віденська конвенція  про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. (Україна не є її учасницею) покладає на консула захист в державі його перебування інтересів держави, яку він представляє, і його громадян в межах, які допускаються міжнародним правом (ст. 5).

Конвенція держав — членів СНД встановила, що у справах про  спадкування, в тому числі й у  спорах про спадкування, дипломатичні представництва або консульські установи кожної з договірних сторін компетентні представляти (за винятком права на відмову від спадкоємства) без спеціального доручення в установах інших договірних сторін громадян своєї держави, якщо вони відсутні або не призначили представника (ст. 49). Аналогічні правила передбачені у договорах СРСР з Албанією, Болгарією, КНДР, Монголією та ін., які мають силу для України відповідно до Закону “Про правонаступництво України”.

Згідно з міжнародно-правовими актами (конвенціями, договорами) процесуальне представництво консулом конкретного громадянина своєї держави характеризується такими ознаками:

1) здійснюється в іноземній  державі місця свого перебування; 

2) виникає не на  підставі волевиявлення довірителя за договором доручення, а на підставі міжнародного договору, тобто є офіційним представництвом;

3) припиняється на  підставі юридичного факту, тобто  взяття на себе заінтересованою  особою захисту своїх прав  та інтересів особисто чи через  призначеного нею представника;

4) здійснюється без  спеціального доручення. 

Виходячи з того, що представництво консула в цивільному процесі здійснюється без спеціального доручення, а на підставі норм міжнародних  угод в літературі з міжнародного цивільного процесу набула поширення думка про те, що консулу не потрібні спеціальні повноваження на виконання процесуальних дій для яких необхідне застереження в дорученні, зокрема, щодо зміни підстави і предмета позову.

Окремі автори вважають, що міжнародні договори не скасовують норми внутрішнього законодавства про межі повноважень представників, якщо ними є консули, і що суть договірних норм про представництво консулами громадян своєї держави без спеціального доручення дістає вияв у наданні їм можливості вжиття своєчасних заходів для захисту прав та інтересів громадян. Дійсно, міжнародними конвенціями і договорами не визначений обсяг повноважень консула, як процесуального представника, а лише передбачено загальне правило, згідно з яким консул здійснює представництво громадян своєї держави за місцем свого перебування.

Отже, обсяг повноважень  консула як цивільного процесуального представника визначається внутрішнім законодавством України. Колізія між  міжнародним договором України  та її внутрішнім законодавством відсутня.

Цивільні процесуальні функції консула як представника в цивільному процесі України  відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого  Указом Президента України від 10 червня 1993 p., можуть виконувати призначений іноземною державою і визнаний урядом нашої держави в особі Міністерства закордонних справ України генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент (п. 19 ч. 3). Глава консульської установи може приступити до виконання своїх обов'язків, в тому числі й у цивільному процесі, після видачі йому Міністерством закордонних справ України консульської екзекватури (п. 20 ч. 1).

 

2.5. Судовий імунітет  в цивільному процесі з іноземним  елементом

 

 

Судовий імунітет (від  лат. immunitas — звільнення від чогось) застосовується до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ.

Імунітет від цивільної  юрисдикції судів України полягає  в тому, що до іноземної держави  не може бути пред'явлений позов, вона не може бути відповідачем, до неї не може бути застосоване забезпечення позову шляхом звернення стягнення на її майно, що знаходиться на території іншої держави.

Отже, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність  її суду іншої держави. Він ґрунтується на суверенній рівності держав, відповідно до якої рівний не має влади або юрисдикції над рівними (par in parem non habet imporium sui jurisdictionem).¹

В теорії і практиці міжнародного цивільного процесу деяких держав застосовується правило обмеженого або функціонального імунітету, за яким останній визнається лише щодо публічних, а не приватних актів. Україна виходить з правила абсолютного імунітету, закріпленого у нормах її цивільного процесуального законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст. 413 ЦПК пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться на території України, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.

Судовий імунітет поширюється  на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції суду України в цивільних справах лише в межах, що визначаються нормами міжнародного права або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 413 ЦПК).

Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні встановлені зміст, коло осіб та умови застосування судового імунітету. Передбачені цим положенням імунітети визначені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.

Глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу  користуються імунітетом від юрисдикції судів України в цивільних  справах. Вони підлягають юрисдикції України  у разі згоди на це акредитуючої держави. Глава дипломатичного представництва на рівні посла або посланника акредитується при Президентові України, а на рівні повіреного у справах — при Міністерстві закордонних справ України. 
Членами дипломатичного персоналу є члени персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг.

Необхідно зазначити, що імунітет від цивільної юрисдикції судів України не поширюється  на випадки, коли глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їх професійної або комерційної діяльності, яка здійснюється ними за межами їх службових обов'язків. Зазначені правила поширюються на членів сім'ї глави дипломатичного представництва і дипломатичного персоналу, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами України.

Члени адміністративно-технічного персоналу (здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництв) користуються імунітетом від юрисдикції судів України у цивільних справах лише стосовно дій, вчинених ними при виконанні службових обов'язків.

Консульські посадові особи (до яких належать особи, яким доручено виконання консульських функцій, — генеральний консул, консул, віце-консул, консульський агент) та консульські службовці (які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування консульської установи) користуються імунітетом від юрисдикції судів України в цивільних справах щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах службових обов'язків. На їх іншу цивільно-правову діяльність як приватних осіб імунітет не поширюється, так само як і на пред'явлення до них позовів про відшкодування заподіяної дорожньо-транспортною пригодою шкоди. Держава, яку представляє консульська установа, може відмовитися від імунітету від цивільної юрисдикції судів України, наданого працівникам цієї установи.¹

Належність осіб до дипломатичних  представництв та консульських установ  іноземних держав в Україні, які користуються імунітетом від цивільної юрисдикції судів нашої держави, посвідчується документами, що видаються Міністерством закордонних справ України.

Зазначений імунітет поширюється на представників іноземних  держав, членів парламентських та урядових делегацій, які прибувають в Україну для участі в міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України.

Україною надається  також імунітет від юрисдикції судів України в цивільних справах міжнародним, міжурядовим організаціям, представництвам іноземних держав при цих організаціях, а також їх посадовим особам, що визначається відповідними міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Імунітет від цивільної  юрисдикції судів України надається  іноземній державі, дипломатичним  представникам, консульським посадовим  особам, іншим особам за принципом  взаємності. Якщо в іноземній державі  не забезпечується Україні, її майну  або представникам така ж судова недоторканність, яка забезпечується іноземним державам, їх майну або представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України або іншим правомочним органом може бути приписано щодо цієї держави, її майна або представника застосування відповідних заходів.

 

Висновки

 

 

Проведений в цій  роботі короткий аналіз дає підстави стверджувати, що в Україні значна увага приділяється правовому статусу  осіб, які не мають її громадянства і, зокрема іноземцям.

Вказане обумовлено участю України у багатьох міжнародних Конвенціях та договорах із захисту прав іноземців, а також демократичною спрямованістю української держави та процесами євро інтеграції, що в ній відбуваються.

Правовому статусу іноземців  сьогодні присвячені окремі норми Конституції  України від 28 червня 1996 року, а також спеціальний законодавчий нормативно-правовий акт, а саме: Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04 лютого 1994 року.

Необхідно також вказати, що правовій регламентації та участі іноземців в цивільному процесі на території України присвячено окремі норми, як законодавчих актів, так і багатьох міжнародних та міждержавних угод.

На даний час, основні  засади та особливості розгляду цивільних  справ з участю іноземців визначаються Цивільним процесуальним кодексом України та Законом України “Про міжнародне приватне право”.