Попит та пропозиція аутсорсингу на ринку праці в Україні

 

ВСТУП

В сучасних умовах господарювання, керівництво підприємства  повинно  постійно пристосовуватися до швидких  змін зовнішнього середовища, бути готовими до радикальних змін в управлінні підприємством, ефективно використовувати  наявні ресурси та потенціал підприємства.

Економічна ситуація в країні потребує передумов для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності  виходу з кризи окремих галузей  і підприємств, істотні відмінності  у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють  неминучі диспропорції національного  ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем.

Мета даної роботи полягає  у вивченні та аналізуванні попиту та пропозиції IT-аутсорсингу на ринку праці в Україні.

Для досягнення поставленої мети в роботі виділені наступні завдання:

вивчення теоретичної основи аутсорснгу та ринку праці;

аналізу ринку праці в  Україні;

аналізу та розгляду попиту та пропозиції IT-аутсорсингу на ринку праці в Україні ;

Об'єктом даної теми є IT-аутсорсинг на ринку праці в Україні.

Предметом даної теми є теоретичні аспекти, статистичні дані, а також практичні рекомендації щодо попиту та пропозиції впровадження IT-аутсорсингу на ринку праці в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

Теоретичні  аспекти аутсорсингу та ринку праці

 

                                                                                        

          1.1 Розвиток та сутність аутсорсингу

 

Науковці багатьох країн  світу все більшу увагу приділяють застосуванню аутсорсингу в різних сферах економіки, оскільки аутсорсинг є новою проблематикою теорії та практики сучасного ділового світу. Питання розвитку та перспектив аутсорсингу відобразили в своїх роботах низка дослідників: С. Календжян, Г. Беме, Дж. Хейвуд,  Е. Андерсон та інші. Зазвичай, найбільше уваги приділяється проблемам та перевагам практичного застосування аутсорсингу, не враховуючи при цьому теоретичних аспектів його застосування [4]. Серед українських та  російських дослідників необхідно зазначити праці Б. Анікіна, І. Рудої, І.Гордієнко та ін. Суттєвою перешкодою в просуванні  вітчизняних наукових досліджень в даному напрямку є недостатній розвиток категоріального апарату з цієї проблеми, а також  відсутність теоретико-методологічного підходу до визначення форм та видів аутсорсингу, характерних для української економіки [6].

Термін «аутсорсинг» («outsourcing») походить від англійських слів «outside resource using» - «використання зовнішніх ресурсів» [3]. У міжнародній бізнес-практиці цей термін визначає цілеспрямоване виділення деяких бізнес-процесів (або навіть систем) і делегування їх реалізації іншим виконавцям [8].

Аутсорсинг часто називають «феноменом XX ст.», а також «найбільшим відкриттям бізнесу останніх десятиліть», тому що лише з кінця 80-х рр.. XX ст. це поняття увійшло в практику бізнесу і отримало дійсно широке поширення [4].

Основні  етапи еволюції практичного аутсорсингу [4,6] дозволяють нам виділити фактори, що вплинули на розвиток  теоретико-методологічних основ аутсорсингу (табл.1.1)

 

Таблиця 1.1

Еволюція практичного  аутсорсингу

Етап розвитку аутсорсингу	Характерні риси етапу
Початок XX в.	Залучення організаціями  спеціалізованих фірм для вирішення  юридичних проблем
1920-1930-і рр.	Застосування методу кооперації вузькоспеціалізованих виробництв в автомобілебудуванні
1950-і рр.	Розвиток процесів економічної  інтеграції в «повоєнному» економічному просторі
1960-1970-і рр.	Формування нового сектора  бізнесу - послуги в області IT -технологій, широке використання аутсорсингу, як методу виробничої кооперації в промисловості
1970-1980-і рр.	Зростання обсягів ринку  аутсорсингу в юридичній та банківській сферах, управлінні фінансами, IT -технологій, промисловості, державному управлінні. Розвиток гнучких виробництв. Широке поширення аутсорсингу допоміжних  і обслуговуючих видів діяльності
1980-1990-і рр.	Формування глобальних інформаційних  мереж. Формування ринку on-line сервісу. Формування ринку офшорного програмування. Формування ринку логістичних послуг.
Кінець XX - початок XXI ст.	Розвиток глобальних інформаційних  мереж і широке промислове використання послуг в галузі IT і телекомунікацій. Повсюдне впровадження єдиних міжнародних стандартів якості. Практичне використання принципів  процесного управління. Впровадження принципів  модульної архітектури продукту в масовому виробництві. Розвиток логістичного сервісу  і супутніх інформаційних і комунікаційних технологій. Перехід до аутсорсингу бізнес-процесів. Глобальний аутсорсинг. Формування мережевих  виробничих структур.

 

Таким чином, з 90-х рр. XX ст. аутсорсинг став предметом систематичних наукових досліджень. З цього часу і до сьогоднішнього дня, про актуальність теми практичного використання аутсорсингу і теоретичного обґрунтування відповідних управлінських рішень, свідчить постійно зростаюча кількість наукових робіт і публікацій як за кордоном, так і в Україні. Аутсорсинг є необхідною складовою частиною сучасних концепцій менеджменту, дієвим інструментом економічного практики і предметом вивчення економічної науки [14].

Аутсорсинг розглядають, як сучасну модель підприємництва, яка забезпечує додаткові конкурентні переваги. Головним джерелом цих переваг є використання матеріальних та нематеріальних ресурсів інших підприємств для досягнення успіху на ринку. Аутсорсинг є стратегією управління підприємством, а не тільки як вид партнерських відносин, оскільки передбачає певну реструктуризацію  внутрішньо корпоративних процесів та зовнішніх відносин компанії.

Мета аутсорсингу полягає у зниженні собівартості виробництва продукції або надання послуг за умови одночасного підвищення їх якості за рахунок концентрації на основному бізнесі.

Під час вибору моделі аутсорсингу, необхідно ретельно проаналізувати ступінь змін, які пропонують реалізувати, та ступінь збільшення вартості підприємства, якої необхідно досягнути. На практиці поширені такі моделі аутсорсингу ( табл. 1.2.) [4].

Таблиця 1.2

Моделі аутсорсингу

Назва моделі	Характеристика
Традиційний аутсорсинг	Підприємство передає  частину своїх процесів під відповідальність провайдеру послуг, з метою знизити  витрати та сконцентрувати  свої зусилля на реалізації основних бізнес-процесів;підприємство залишає за собою право визначення стратегії та управляння контрактом;
Спільний аутсорсинг	Підприємство стає партнером  провайдера послуг для удосконалення  своїх бізнес-процесів, задля зниження витрат та підвищення гнучкості системи  управління.
Аутсорсинг з елементами реорганізації мережі бізнесс-процессів	Підприємство поєднує  зусилля зі своїми партнерами та реорганізовує  структуру управління для досягнення  стійкого  покращення показників підприємства.

 

 

Переважно підприємства, що застосовують аутсорсинг, розробляють власні моделі та форми, які можна поділити на три групи:

1. Повний аутсорсинг – підприємство передає своїм підрядникам виконання деяких операцій;
2. Частковий аутсорсинг -  підприємство передає тільки частину визначених завдань, а розробка стратегії, втілення її в життя залишаються внутрішньою справою підприємства;
3. Удосконалений аутсорсинг – підприємство, що відоме на ринку, передає стороннім організаціям ряд функцій та залишає за собою роль диспетчера [9].

Слідом за рішенням про  використання аутсорсингу керівництво компанії має визначити, яким чином буде організована спільна з партнером-аутсорсером діяльність.

Визначаючи місце аутсорсингу в бізнес-системі, слід виявити, в яких сферах діяльності організації аутсорсинг знаходить застосування. Різні види аутсорсингу і вже склалася практика використання цієї методології бізнесу дозволяють говорити про те, що всі сфери діяльності сучасної організації доступні для застосування аутсорсингу.

Існують такі сфери застосування аутсорсингу:

1. Аутсорсинг сфери допоміжного виробництва зачіпає, в першу чергу, допоміжне виробництво - забезпечення основного виробництва технологічним оснащенням, електроенергією, транспортом, ремонт обладнання, виготовлення допоміжних пристроїв і т.п.
2. Аутсорсинг сфери основного виробництва - стратегічне рішення, спрямоване на глобальну інтеграцію організації в національну та  транснаціональну виробничу мережу.

Основною класифікаційною  ознакою, за якою здійснюється типологія  аутсорсину, є його предмет. Не має чіткого визначення видів аутсорсингу. Так, Інститут аутсорсигу в своїх дослідженнях виокремлює такі типи аутсорсингу [12]:

виробничий аутсорсинг;

аутсорсинг бізнес-процесів ( BRO-business process outsoursing);

аутсорсинг інформаційних технологій ( IT-аутсорсінг).

Як показує практика промислово розвинутих країн, на сьогоднішній день без використання аутсорсингу практично не можливо створити ефективне спеціалізоване виробництво. Керівництво підприємств, які планують використання аутсорсингу в своїй діяльності, повинна зважити всі переваги та ризики можливого партнерства, що зображено в табл. 1.3 [9,10].

Таблиця 1.3

Переваги та ризики використання аутсорсингу

Переваги	Ризики
Зниження собівартості функцій, що передаються виконавцю;	Втрата контролю над власними ресурсами та певною частиною виробництва;
Підвищення якості та надійності;	Зниження якості товарів  та послуг;
Концентрація уваги на основних цілях підприємства;	Загроза рейдерської атаки з боку аутсорсера;
Доступ до додаткових ресурсів, нових технологій та знань;	Ризик витоку комерційної  інформації підприємства;
Покращення систем управління; Зменшення витрат на навчання персоналу;	Нерозвинута культура  взаємодії  між підприємством та аутсорсером;
Розподіл та зменшення  ризиків; Зростання інвестиційної  привабливості  компанії;	Навчання чужих спеціалістів замість своїх; Невелика кількість аутсорсингових компаній на ринку;
Зниження собівартості функцій, переданих аутсорсеру.	Відсутність досвіду спілкування  з аутсорсинговими компаніями на ринку;

 

Найголовнішою перевагою  аутсорсингу, є швидкість та зручність вирішення того чи іншого виробничого питання. Та існують серйозні фактори, які стримують його розвиток. Підприємства, які успішно використовують аутсорсинг , намагаються подолати ці фактори та захистити виконання власних забов’язань. Ефективний аутсорсинг можливий тільки за умови повної прозорості відносин і при встановленні надійних партнерських відносин

 

1.2 Ринок праці і його вплив на ринок зайнятості

 

Сучасний етап розвитку зв'язаний з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Тому свідчення - ріст ролі людського  фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма  залежність результатів виробництва  від якості, мотивації і характеру  використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема. Зростання  ролі людського фактора в сучасному  виробництві підтверджено результатами економічних досліджень ведучих  учених світу.

Матеріальні вкладення в людські  ресурси і кадрову роботу стають  довгостроковим фактором конкурентноздатності і виживання фірми в умовах ринкової економіки. В міру розширення і поглиблення, особливо в останні два десятиліття, науково - технологічної революції, освоєння високоскладних технологій і масовою комп'ютеризацією національна економіка вже не може обходитися без масового грамотного працівника.

До робочої сили починають пред'являтися зовсім нові, у порівнянні з минулим, вимоги: участь у розвитку виробництва  практично на кожному робочому місці; забезпечення високої якості швидко мінливої по своїх характеристиках  і технологічно усе більш складної продукції;  утримання низької  собівартості виробів шляхом постійного удосконалювання методів виробництва; індивідуалізація усіх видів і форм виробничого і невиробничого  обслуговування.

У нових, більш ефективних організаційних умовах відбувається з'єднання робочої  сили і робочих місць, включення  в іноваційно - виробничий процес творчого потенціалу трудящих, підготовка і перепідготовка кадрів, рішення проблем соціального захисту трудящих і т.п.

Ринок праці стає найважливішою  ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють еволюцію суспільства. Мова йде про ту чи іншу форму ініціативи, виробничої самостійності, прагнення до удосконалювання технології і методів обслуговування населення.

Найбільш масштабним завданням  соціально орієнтованої економіки  держави в ринковому господарстві, що формується, є діяльність по соціальному  захисті всіх шарів суспільства  і по виробленню стратегії ефективної соціальної політики. Формою її реалізації виступає фактичний образ дій  держави, втілений в соціальну політику, що охоплює всі сфери економічних  відносин у країні. Одним з найважливіших  напрямків його діяльності є  регулювання  зайнятості і стимулювання висококваліфікованої і продуктивної праці  і, як наслідок, збільшення національного доходу.