Основы экономической теории

Внутрішньогалузева  конкуренція сприяє впровадженню у виробництво нової техніки і технології; міжгалузева конкуренція сприяє встановленню середньої норми прибутку.

Досконала конкуренція виникає на ринку, де багато покупців і продавців відсутні перешкоди до вступу в галузь, частка кожного підприємства в загальному обсязі ринкового пропонування не значна. Це, як правило цінова конкуренція, коли суперника подавляють зниженими цінами, переключаючи покупця на свої товари.

Недосконала конкуренція пов’язана з пануванням великих фірм. Розрізняють різні ринкові структури недосконалої конкуренції: монополія –ринок єдиного продавця, монопсонія – ринок єдиного покупця, олігополія – ринок кількох продавців.

Нецінова  конкуренція ведеться за допомогою реклами, підвищення якості товару, поліпшення умов збуту чи оплати. Характерна для монополій та ін.

Добросовісна  конкуренція, коли дотримуються правових і певних етичних норм; недобросовісна – коли застосовують шпигунство, переманювання покупців, неправдиву рекламу тощо.

Головна перевага механізму ринкового саморегулювання полягає у досягненні за допомогою конкуренції і встановлення рівноважної ринкової ціни високої ефективності виробництва та ефективного розподілу ресурсів економіки.

Недоліки  механізму ринкового саморегулювання:

• ринок повільно, або взагалі не реагує на потребу в докорінній перебудові економіки, яка вимагає великих витрат і не дає швидких результатів;
• ринок не підтримує саме існування некомерційних галузей людської діяльності (загальна освіта, фундаментальна наука тощо);
• ринок призводить до нерівномірного розподілу доходів;
• ринок не може попередити кризові явища в економіці.

Ці недоліки спричиняють  необхідність державного регулювання  ринкової економіки.

 

 

Тема 6. Підприємство та підприємництво в ринковій економіці

 

1. Підприємство як суб’єкт економічної системи.

 

Підприємство – первинна, основна ланка суспільного відтворення, історично визначена суспільна форма функціонування продуктивних сил, в якій відбувається поєднання робочої сили та засобів виробництва. Підприємство – це колектив людей, об’єднаних кооперацією праці та загальними економічними інтересами. Підприємство – це комплекс засобів виробництва, які мають певну технологічну єдність для створення певного продукту.

Фірма – складне об’єднання матеріальних і людських ресурсів, відповідним чином організованих та скоординованих, з метою виробництва певних благ.

Форми підприємств:

• за формою власності:

–державні – характеризуються відносною економічною відокремленістю;

–групові – орендні, акціонерні, кооперативні, колективні;

–індивідуальні підприємства (приватні);

–підприємства змішаної власності.

• за організаційними формами:
• одноосібне (індивідуальне);
• партнерство (товариство);
• корпорація.
• за розмірами виробництва:

-мале,

-середнє, 

-велике.

 

2. Суть підприємництва та умови його існування.

 

Підприємництво – ініціативна діяльність, спрямована на пошук варіантів найбільш ефективного використання ресурсів з метою одержання прибутку.

Суб’єкти  підприємництва: індивідуальні особи (приватне підприємництво), група осіб, об’єднаних між собою угодами та економічними інтересами (колективне підприємництво), інколи державні органи (державне підприємництво).

Підприємництво  як економічна категорія – система економічних відносин суб’єкта підприємницької діяльності з державою, з іншими суб’єктами, з працівниками.

Підприємництво  як метод господарювання (комерційний розрахунок, господарський розрахунок) – сукупність заходів, форм, методів господарської діяльності.

Принципи  організації підприємництва:

• самостійність і незалежність господарюючих суб’єктів, можливість приймати будь-які рішення в межах існуючих правових норм;
• принцип матеріальної зацікавленості – спрямованість на максимізацію прибутку і розширення сфери впливу;
• господарський ризик і відповідальність за результати діяльності власними доходами, майном, тощо.

 

 

Тема 7. Капітал  підприємства, його кругообіг та обіг

 

1. Капітал як фактор виробництва.

 

Матеріальна основа підприємницької діяльності – капітал (фонди) підприємства.

Фонди (капітал) – це сукупність матеріальних і грошових засобів підприємства, фірми (речовий і особистий фактор виробництва), які перебувають у певній формі власності або у розпорядженні підприємства і слугують матеріальною основою його діяльності. (В умовах приватної власності - це капітал, в умовах спільної - фонди).

Основні виробничі фонди — це засоби праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах і частинами переносять свою вартість на виготовлений продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму.

За натурально-речовим складом вони включають машини й устаткування, споруди (свердловини, тунелі, мости, вишки), транспортні засоби, виробничий інвентар, робочу і продуктивну худобу, будівлі (виробничі і господарські), передавальне обладнання, інструменти та пристрої, господарський інвентар, багатолітні насадження, інші основні засоби.

Оборотні виробничі фонди — це предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, відразу повністю переносять свою вартість на створювану продукцію і в процесі виробництва змінюють натуральну форму. Вони включають сировину і матеріали, паливо і пальне, запасні частини для ремонту, куповані матеріали, тару і тарні матеріали, малоцінні матеріали та інструменти, незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва.

Оборотні виробничі  фонди і фонди обігу (готова продукція  і грошові кошти) в сукупності становлять оборотні засоби.

 

Специфічний стан виробничих фондів (капіталу) - це постійний рух  їх вартості. Вони існують тільки в  постійному русі, де відбувається самозростання вартості.

 

2. Стадії кругообігу і функціональні форми промислового капіталу.

 

Кругообіг капіталу (виробничих фондів) – постійний рух вартості фондів, у процесі якого вони послідовно проходять три стадії і набувають три форми: грошову, продуктивну, товарну.

Кругообіг капіталу можна виразити такою формулою:

де Г – це авансовані грошові  кошти (статутний фонд підприємства);.

Т - придбані на ринку  засоби виробництва (ЗВ) та робоча сила (РС);

В - виробництво нової  продукції або послуг (створення  нової споживної вартості; створення вартості, більшої за авансовану);

Т' - готова до реалізації продукція;

Г' - грошова виручка від реалізації продукції.

Оборот  капіталу (фондів) – безперервне повторення процесу кругообігу. Час обороту починається від моменту авансування фондів у грошовій формі і до моменту повернення їх у тій же формі.

Швидкість обороту  визначається кількістю оборотів за рік та тривалістю одного обороту в днях.

Фізичний  знос основних виробничих фондів (капіталу) – втрати споживчої вартості засобів праці в процесі їх використання.

Моральний знос основних виробничих фондів (капіталу) – знецінення фондів (капіталу), обумовлене здешевленням виробництва засобів праці в результаті зростання продуктивності праці або внаслідок створення більш досконалих засобів праці.

Амортизація – процес поступового перенесення вартості засобів праці по мірі їх зносу на продукцію, що виробляється.

Амортизаційний  фонд – фонд повернення основних виробничих фондів (капіталу), що виникає в результаті перенесення вартості засобів праці на створювані товари і повернення його до власника в грошовій формі після реалізації товарів. Повернення основних виробничих фондів у формі реновації або капітального ремонту.

Норма амортизації – відношення амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів.

Час обороту дорівнює сумі часу виробництва та часу обігу.

Час виробництва дорівнює сумі робочого періоду, часу дії автоматичних сил і сил природи, часу перебування у виробничих запасах та часу перерв.

Час обігу дорівнює сумі часу купівлі та часу продажу.

 

3. Показники ефективності використання основного та обігового капіталу.

 

Для оцінки й аналізу  використання оборотних виробничих фондів використовується показник матеріаломісткості. Матеріаломісткість найповніше відображає ефективність використання оборотних фондів у поєднанні з технічним рівнем виробництва. Вона обчислюється як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів до вартості продукції.

Рентабельність –  це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Рентабельність виробничих фондів називається рентабельністю виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть участь всі види діяльності підприємства, що і не були пов'язані з його основними виробничими фондами:

R овф = ПБ \ С овф  *100

 

 

 

Тема 8. Доходи населення, їх формування та розподіл

 

1. Доходи, їх види та джерела формування.

 

Доходи  населення первинні (основні) - заробітна плата, прибуток, процент, земельна рента. Сімейні доходи - кінцевий результат розподілу доходів.

Джерела формування доходів:

• трудові, отримані від участі в праці (заробітна плата, премія і т.п.) і підприємницькій діяльності (прибуток);
• нетрудов<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style