Основы экономической теории

 

 

4. Методи пізнання економічних процесів і явищ.

 

Методи  економічної теорії (способи пізнання, які використовуються наукою):

• загальнонаукові методи – діалектико-матеріалістичні принципи пізнання – пізнання досліджуваного процесу через внутрішні (іманентні) суперечності його саморозвитку; статистичне спостереження, аналіз і синтез, системний підхід, моделювання, експеримент
• часткові методи – способи пізнання, властиві окремим економічним школам.

В економікс склались два основні методи – позитивний та нормативний.

Позитивний  аналіз полягає в описі того, що є, систематизації економічних фактів, явищ і процесів з реального життя. Широко застосовуються математичні методи. Нормативний метод полягає в тому, щоб знайти шляхи, що забезпечують максимально можливу ефективність діяльності людини, він дає рекомендації для практики, дає суб’єктивні уявлення про те, що має бути.

Функції економічної теорії:

• пізнавальна – полягає у розкритті сутності економічних законів і категорій та форм їх прояву;
• світоглядна – полягає у тому, що економічна теорія покликана формувати новий тип економічного мислення, адекватний новим умовам господарювання світогляд  майбутнього фахівця;
• практична – полягає у всебічному обґрунтуванні найбільш ефективних та прогресивних форм економічної діяльності; економічна теорія – основа наукової економічної політики держави.

 

5. Місце економічної теорії в системі економічних наук.

 

Економічна теорія є  фундаментальною базою, теоретичним  ядром всього комплексу економічних  наук - галузевих, міжгалузевих і функціональних (рис. 1.15). Вона досліджує природу, глибинну сутність економічних явищ і процесів, базисні соціально-економічні відносини та господарське поведінка людей в певній економічній системі. Результатом цих досліджень є розкриття економічних понять, категорій і законів, які характеризують фундаментальні основи господарського буття. Спеціальні економічні науки, спираючись на базисні положення економічної теорії, розробляють систему методів і правил практичного використання економічних категорій і законів у тій чи іншій конкретній сфері господарської діяльності. З сукупностей економічних категорій і законів економічна теорія формує єдиний категоріально-понятійний апарат, своєрідний "економічний мова", який інтегрує економічні науки і запобігає можливість неоднозначного тлумачення економічних категорій і понять у різних дисциплінах. діяльності.

Виступаючи методологічною базою для різних економічних  наук, економічна теорія разом з  тим повинна враховувати знання, набуті ними в процесі повсякденної господарської діяльності. понять у  різних дисциплінах. діяльності. Спираючись на знання конкретних економічних наук, а також на досягнення інших соціально-політичних наук (соціології, філософії, політології, права, історії і т. п.), економічна теорія отримує можливість глибше розкрити закономірності розвитку господарських систем.

Таким чином, розвиток економічної теорії в напрямку гетерогенності і міждисциплінарності збагачує її дослідницький потенціал і поглиблює методологічну базу.

 

 

Тема 2. Економічна система суспільства

 

1. Економічні потреби суспільства, їх суть та структура.

 

Поняття потреба надзвичайно широке. Більшість економістів сходяться на тому, що в найширшому розумінні воно означає об'єктивну необхідність в у мовах і засобах існування людини. Потреби проявляються в усіх сферах людської діяльності. І залежно від сфери прояву розрізняють економічні, політичні, інтелектуальні, соціальні та інші потреби. До економічних потреб відносять ті, які породжуються виробництвом чи іншими об'єктивними умовами і задовольняються продуктами людської праці. Вони завжди виступають як об'єктивна необхідність споживання матеріальних благі послуг.

Економічні потреби  включають матеріальні та нематеріальні  потреби, які задовольняються споживанням  певних матеріальних благ. Отже, вони не завжди носять матеріальний характер, але їх задоволення завжди пов'язане з затратами праці. У цьому головна ознака економічних потреб. Одночасно вони можуть бути матеріальними, фізичними, інтелектуальними, соціальними.

Потреби поділяють також  на виробничі та невиробничі або  особисті. Виробничі потреби —  це потреби в засобах виробництва — сировині, енергії, матеріалах, технологіях виробництва, робочій силі, інформації тощо. Невиробничі потреби — це потреби в предметах споживання та послугах.

Економічні потреби  об'єктивно обумовлені рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Первинною матеріальною основою зародження, формування та руху потреб населення є економічні умови суспільного буття, тобто природні умови і соціальний лад суспільства. Кожний з названих факторів породжує певні види потреб, і між ними встановлюється складна ієрархія.

Розрізняють також абсолютні  і дійсні потреби. Абсолютні потреби  виражають абсолютну споживну спроможність людини або іншого суб'єкта (суспільства, колективу) і виступають як бажання  мати товар або одержати послугу. Вони виражають об'єктивно зумовлені запити людей і перевищують можливості їх задоволення на певному етапі. їх задоволення можливе в перспективі. Абсолютні потреби становлять верхню межу споживання. Вони виражають економічні умови, необхідні для всебічного розвитку здібностей людини.

Дійсні потреби —  це та частина абсолютних потреб, яка  реально існує в даний період і може бути задоволена, виходячи з  доходів населення. Однак частина  цих потреб може не задовольнятися через відсутність необхідних товарів  та послуг. Дійсні потреби набувають форми платоспроможного попиту.

Життєві потреби поділяються  також на фізичні, духовні (інтелектуальні) та соціальні. До фізичних належать потреби, викликані необхідністю підтримування  життєдіяльності організму. Вони породжуються фізіологічними процесами організму та природними умовами. Це потреби в їжі, одязі, взутті, житлі, предметах гігієни тощо. До інтелектуальних відносять потреби в освіті, підвищенні кваліфікації, культурному відпочинку, предметах мистецтва тощо; до соціальних — потреби в покращенні умов праці, в медичному обслуговуванні, у громадській діяльності.

 

2. Економічні інтереси: сутність, суб’єкти, класифікація.

 

Економічні інтереси являють собою об'єктивні, зумовлені  відносинами власності, спонукальні  мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожної особи і суспільства в цілому. У реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів. Іншими словами, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, що мають спонукальну силу.

Економічний інтерес - категорія суб'єктивно-об'єктивна. Суб'єктами економічних інтересів є окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, спільнот, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства утворюють складну  та динамічну систему. їх можна класифікувати  за різними критеріями:

За суб'єктами:

– особисті;

– колективні,

– групові;

– суспільні.

Відповідно до їх важливості:

– основні,

– першочергові;

– другорядні.

У часовому аспекті:

– поточні;

– перспективні.

За об'єктами:

– майнові;

– фінансові;

– інтелектуальні

– інформаційні.

За рівнем усвідомлення:

– дійсні;

– уявні.

 

3. Економічна система, її сутність та основні структурні елементи.

 

Економічна  система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на відтворення товарів і послуг, а також на регулювання цієї діяльності відповідно до мети суспільства.

Економічна система включає в себе не лише певний спосіб виробництва, але і надбудову, передусім вплив держави, її політико-правові форми. Всі елементи економічної системи перебувають у глибокому взаємозв’язку та взаємодії.

Основні елементи економічної системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), господарський механізм.

Розглянемо основні  складові економічної системи.

Виробництво – процес впливу людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ та послуг, необхідних суспільству. Виробництво має дві сторони: відношення людей до природи і взаємини людей у процесі праці. Перша відображає матеріальний зміст процесу праці, друга – його суспільну форму. Виробництво завжди є суспільним, тому що люди беруть участь у ньому спільно, колективно.

Відтворення – безперервне повторення, поновлення процесу виробництва. У ході відтворення відновлюються засоби виробництва і виробничі відносини, відбувається також відновлення робочої сили, її відтворення. Процес відтворення складається з процесів виробництва, розподілу, обміну та споживання створених благ.

Процес виробництва  як відношення до природи включає  такі основні елементи: працю, предмет  праці, засоби праці.

Праця – споживання робочої сили, свідома, цілеспрямована діяльність людини, пов’язана з виробництвом матеріальних благ.

Робоча сила – здатність людини до праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей (її виробничий досвід, навички, кваліфікація), головна умова виробництва в кожному суспільстві; виступає як особистий фактор виробництва.

Предмет праці – річ або комплекс речей, на які направлена цілеспрямована діяльність людини, і які людина видозмінює і використовує для задоволення своїх потреб.

Засоби  праці – річ або сукупність речей, за допомогою яких людина перетворює предмети праці та пристосовує їх для задоволення своїх потреб.

Знаряддя  праці – головна частина засобів праці (машини, механізми, інструменти тощо), які безпосередньо використовуються у перетворенні предметів праці.

Засоби  виробництва – сукупність засобів та предметів праці, які використовуються в процесі матеріального виробництва. Засоби виробництва  виступають речовим фактором виробництва.

Продуктивні сили – засоби виробництва і люди, що володіють знаннями, виробничим досвідом, навичками до праці і приводять засоби виробництва в дію.

Другу сторону виробництва – його суспільну форму – складають виробничі відносини.

Виробничі відносини – це зв’язки, що об’єктивно складаються між людьми в процесі власне виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ. Вони багатогранні і поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні. Сукупність всіх сторін виробничих відносин в їх внутрішньому зв’язку утворює єдину систему виробничих відносин. Система виробничих відносин є базисом, який визначає економічний лад суспільства і його надбудову (політичні, ідеологічні, національні та інші відносини).

Економічні  відносини проявляються, насамперед, як економічні інтереси.  Розрізняють суспільні, колективні та особисті інтереси.

Суспільні інтереси – інтереси всього суспільства. Колективні інтереси виражають необхідність задоволення потреб груп людей, об’єднаних однаковим положенням у системі суспільного виробництва, що створює спільність економічних інтересів даної групи. Особисті інтереси виражають необхідність задоволення матеріальних потреб окремих людей і визначаються соціально-економічними умовами життя.

Спосіб  виробництва – історично визначений спосіб добування матеріальних благ, необхідних людям для виробничого й особистого споживання, – представляє собою єдність продуктивних сил і системи виробничих відносин. Кожному способу виробництва відповідає визначений рівень розвитку продуктивних сил. Йому відповідають певні виробничі відносини, які є формою розвитку продуктивних сил. Зі зміною продуктивних сил змінюється і спосіб виробництва, суспільні відносини. Продуктивні сили переростають рамки колишніх виробничих відносин. Виробничі відносини починають гальмувати розвиток продуктивних сил. Суспільство повинне розчистити дорогу для розвитку продуктивних сил, здійснивши революцію у виробничих відносинах. У цьому знаходить свій вираз закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.

Суперечності, що виникають  між продуктивними силами та виробничими  відносинами, є джерелом розвитку економічної системи, переходу від нижчої економічної системи до більш високої. Кожна економічна система породжує властиві їй економічні закони, механізми функціонування та розвитку.

Всі суперечності розв’язуються  або еволюційним шляхом (вдосконаленням, реформами управління) або революційним (ліквідацією старих відносин і встановленням нових).

Господарський механізм – спосіб господарювання, сукупність інструментів, форм і методів регулювання економіки. Складається з механізму ринкового саморегулювання та механізму свідомого державного регулювання економіки.