Основы экономической теории

 

4. Власність як економічна категорія.

 

Головна роль в економічній  системі належить відносинам власності, які визначають її соціально-економічну природу, специфічні закони та характер економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, а також форму управління економічними процесами.

Власність – це система відносин між людьми з приводу присвоєння засобів і результатів виробництва. Вона виступає суспільною формою виробництва, пронизує усю систему виробничих відносин (виробництво, розподіл, обмін, споживання), визначаючи властивий їм спосіб привласнення.

Відносини власності охоплюють:

• користування - відносини, що виникають в процесі здобування із об’єктів власності корисних властивостей;
• володіння - відносини з приводу господарського володіння певними об’єктами;
• розпорядження - відносини з приводу можливого визначення долі об’єкта власності (спожити, знищити, подарувати, обміняти, тощо).

Кожному історичному  періоду властива специфічна, конкретно-історична  форма власності.

Приватна власність - система відносин між частинами суспільства, що виникають в умовах поділу суспільства на володіючих і не володіючих факторами та результатами виробництва (трудова, нетрудова, рабовласницька, капіталістична).

Суспільна власність  - відносини між членами суспільства з приводу спільного присвоєння ними засобів і результатів виробництва.

Державна  власність  - система економічних відносин, що складаються з приводу участі держави у присвоєнні засобів і результатів виробництва.

Групова власність - економічні відносини, що виникають в процесі колективно-групового характеру присвоєння засобів і результатів виробництва.

Індивідуальна власність  (особиста або приватна) - економічні відносини, що виникають між індивідами та суспільством (державою) або групою людей з приводу індивідуального присвоєння.

Форми власності визначаються самим виробництвом, рівнем розвитку продуктивних сил, їхнім характером. В сучасних умовах науково-технічний прогрес призвів до глибоких змін в структурі організації виробництва, наслідком яких стало зменшення частки великих підприємств і державного сектору поряд зі значним поширенням середніх і малих підприємств. Середні та дрібні підприємства як правила, швидше освоюють нову техніку, легше і швидше переходять на виробництво нової продукції. Тому в більшості розвинених країн поширилися процеси роздержавлення і приватизація державного майна, зменшення частки та ролі державної форми власності. В країнах з перехідними економіками роздержавлення і приватизація зумовлені переходом від панування державної власності до багатоманітності форм власності – головної передумови утвердження ринкової економіки.

Роздержавлення - процес переходу об’єктів державної власності в групову або індивідуальну шляхом оренди, оренди з наступним викупом, безкоштовної передачі, викупу, тощо. Приватизація - процес переходу державної власності в приватну форму власності.

Перевага багатоманітності форм власності полягає у тому, що вона створює умови для економічного змагання різноманітних форм власності, приведення в дію усіх чинників розвитку продуктивних сил і підвищення ефективності економіки.

Відносини власності  й відповідні механізми їх реалізації виступають визначальним фактором типології економічних систем.

Розрізняють наступні типи економічних систем:

• Ринкова економіка – ґрунтується на приватній власності на економічні ресурси, свободі економічної діяльності і ринковому механізмі саморегулювання економіки. Ринковий механізм забезпечує поєднання приватного і суспільного інтересів. Основною рушійною силою ринкової економіки є конкуренція. Ринкова економіка – це економіка з вільним ціноутворенням і здатністю до саморегулювання. Роль уряду в такій економіці обмежується захистом приватної власності та встановленням “правил гри” – правового поля, сприятливого для вільного функціонування ринку.
• Неринкова економіка включає економічні системи двох типів: традиційну економіку (відстала багатоукладна економіка з простим типом відтворення) та адміністративно-командну економіку. Адміністративно-командна економіка характеризується пануванням суспільної власності, переважно у формі державної. Основним регулятором виступає централізоване планування, яке має директивний (обов’язковий для виконання) характер. Це економіка з жорстким державним регулюванням розподілу ресурсів. Ринок в цій системі самостійних функцій не виконує, а є об’єктом державного планування.
• Змішана економіка – характеризується наявністю різних форм власності з переважанням приватної. Регулятором розвитку економіки виступають індикативний план і ринок. Ринкові механізми саморегулювання обмежені. Основними інструментами регулювання виступають: переважно нецінова конкуренція, монополії, біржі, державні закони та нормативи.

 

 

Тема 3. Виробництво, його сутність та роль у житті суспільства

 

1. Зміст і структура суспільного виробництва.

 

Виробництво включає  велику кількість галузей і підприємств, на яких створюють конкретні матеріальні  блага чи послуги: машини, верстати, побутову техніку, продукти харчування, одяг, взуття тощо. Отже, виробництво  — це процес створення різноманітних матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення людських потреб.

Люди створюють матеріальні  блага у взаємодії з природою. Без цієї взаємодії виробництво  неможливе. У людській діяльності споконвічно  використовувалися природні матеріальні  блага і сили природи — сонце, вітер, вода, вогонь. Вивчаючи властивості природних благ, люди своєю працею змінювали їх форми і таким чином пристосовували для задоволення потреб. V цьому пристосуванні природних благ для задоволення людських потреб, власне, полягає суспільне виробництво.

Суспільне виробництво  поділяють на матеріальне і нематеріальне  виробництво (рис. 1.2). До матеріальної сфери суспільного виробництва  належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування тощо, і підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального  виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності — у галузі освіти, культури, мистецтва тощо.

 

2. Ресурси виробництва та їх види.

 

Важливим фактором, від  якого залежить обсяг виробництва, є економічні ресурси, якими володіє  суспільство. Економічні ресурси це основні елементи економічного потенціалу, їх поділяють на чотири основні групи:

1. Природні ресурси.  Це наявна в природі земля,  її надра, земельні угіддя, водні  багатства та водна енергія.  Вони поділяються на вичерпні  і невичерпні або відновлювані  і не відновлювані.

2. Матеріальні ресурси  створені працею людей. Це всі створені людьми засоби виробництва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального виробництва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці. Предмети праці — це все те, на що спрямована діяльність людини — сировина, матеріали. До засобів праці відносять усі ті речі, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці поділяються на активні і пасивні. До активних належать машини, обладнання, інструменти, потокові лінії, конвеєри тощо. До пасивних — будівлі, споруди, місткості, внутрішньовиробничі засоби комунікації, склади.

3. Трудові ресурси.  До них належить працездатне  економічно активне населення  країни, яке володіє фізичними  і духовними здібностями, необхідними  для участі в трудовій діяльності. Чисельність і структура трудових ресурсів відображає потенційну масу "живої праці, якою володіє суспільство. Якість трудових ресурсів залежить від їх структури за статтю, професійно-кваліфікаційним і культурно-освітнім рівнем.

4. Фінансові або інвестиційні  ресурси. Фінансові ресурси — це сукупність усіх грошових коштів і фінансових активів, якими володіє держава і може інвестувати їх у виробництво. Фінансові ресурси формуються внаслідок розподілу і перерозподілу грошових коштів підприємств, населення і накопичення їх фінансовими суб'єктами для використання.

Значимість окремих  видів ресурсів змінюється залежно  від зміни технології виробництва. Так, в умовах ручного виробництва  головна роль належала трудовим ресурсам, в умовах машинного — матеріальним. В умовах НТР, коли відбувається перехід до маловідходних і безвідходних технологій, зростає роль інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

У нашій літературі поряд  з поняттям "економічні ресурси" вживається поняття "фактори виробництва". На нашу думку, їх не можна вважати  тотожними. Поняття "ресурси" (від французького ressources) означає кошти, засоби, запаси, джерела коштів, засобів, запасів. їх можна використати у виробництві. Ресурси можуть бути економічні, природні, трудові, фінансові, інформаційні, інтелектуальні тощо.

Поняття фактор походить від латинського factor, що означає чинник, що робить, виробляє, впливає, рушійна сила процесу або одна з його умов. Спільне між поняттями "ресурси" і "фактори" те, що і одні, й інші можуть бути природні, економічні, трудові, фінансові, тобто являти собою одні й ті ж природні й соціальні сили, з допомогою яких здійснюється виробництво. Але до факторів можна віднести законодавство, час, простір, інформацію, погоду, клімат, тобто чинники, які безпосередньо у виробництві не використовуються, але на нього впливають.

 

3. Основні фактори виробництва та їх взаємозв’язок.

 

Сучасна економічна наука  до складу факторів виробництва відносить  працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію та екологію.

Земля як фактор виробництва  означає всі використовувані у виробництві природні ресурси. Капітал — це виготовлені людьми засоби виробництва, які здатні приносити дохід. Робоча сила (у марксистській економічній теорії) — це здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей. За статистикою ООН, що ґрунтується на економічних поглядах, прийнятих у розвинутих країнах, робоча сила — це люди у віці 16 років і старші, задіяні у виробництві, і ті, що шукають роботу. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів праці і сил природи з метою пристосування їх для задоволення людських потреб.

Підприємницькі здібності  в умовах ринкової економіки виступають як особистий людський ресурс, який полягає в здатності підприємця до високої організації виробництва, в умінні орієнтуватися в ринковій кон'юнктурі, брати на себе ініціативу в організації виробництва, приймати рішення, які визначають курс діяльності підприємства, упроваджувати нові технології та нові форми організації виробництва і йти на ризик.

Наука — це систематизовані людські знання про суспільство, природу, економіку і людську діяльність.

Інформація — це система  збирання, обробки та систематизації різноманітних знань, які використовуються в різних сферах життєдіяльності. У  практичній діяльності проявляється як продаж технологій у формі патентів.

Екологія, як фактор виробництва  — це чинники навколишнього середовища, що здійснюють певний вплив (негативний або позитивний) на економічні процеси, рослинність, тваринний світ і на людину.

 

4. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне.

 

У суспільному виробництві  розрізняють два види економічних  зв’язків: натуральні та товарні. Історично першою формою зв’язків між виробниками були прямі економічні зв’язки, що відображали рух виробленого продукту. Господарство, в якому панують прямі зв’язки, називається натуральним.

Натуральне  господарство – історично перший тип господарської діяльності людей. Виробництво тут спрямоване безпосередньо на задоволення власних потреб виробника і його родини. Продукт не приймає товарної форми. Окреме господарство являє собою відособлений, замкнутий і самодостатній міні-світ. У найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало в первісних народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну і приватної власності. Воно  переважало в суспільному виробництві докапіталістичних формацій. Натуральному господарству властиві рутинна техніка, незмінність продукції, яка виробляється, повільні темпи розвитку, застій. Матеріальною основою натурального господарства виступає ручна універсальна праця з низькою продуктивністю.

Другою формою економічних  зв’язків є опосередкована товарна  форма, за якої продукт виробляється не для себе, а для задоволення  суспільних потреб.

Товарне господарство – організація виробництва, за якої економічні відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їх праці. Умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці та економічне відокремлення товаровиробників як власників засобів виробництва та створеної продукції.

Типи  товарного виробництва:

• просте – в якому товаровиробник одночасно виступає і власником засобів виробництва та продукції;
• розвинуте – в якому власником засобів виробництва і створеної продукції виступає приватна особа (особи), а товаровиробник (робоча сила) позбавлена власних засобів виробництва.