Основні макроекономічні моделі для відкритої економіки

    Будь-яка модель може бути подана чотирма засобами: алгебраїчно, графічно, у виді бухгалтерських записів і в таблично-матричній формі. Найбільш часто використовуються алгебраїчна і графічна форми пізнання.

Побудова  макроекономічних моделей припускає  врахування чотирьох основних типів  функціональних взаємозв'язків:

• поведінкових, що відбивають типові переваги економічних  суб'єктів. Прикладом такого роду залежностей можуть служити функції споживання або інвестиційного попиту;

• технологічних, що відбивають технологічні й організаційно-технічні залежності. Прикладом може служити  виробнича функція, що відбиває зв'язок реального випуску і чинників виробництва;

• дефініційних, що виражають поняття, сутність яких дається у визначенні. Сюди можна віднести визначення сукупного попиту, безробіття, кон'юнктурного розриву;

• інституціональних, які виражають залежності, що випливають із інституціонально встановлених в  економіці норм і правил. До їхнього числа можна віднести функцію податкових надходжень як залежність від розміру встановленої податкової ставки.

І в  мікро-, і в макроекономіці активно  використовується логічне і формально-математичне  моделювання.

    Такі узагальнені макроекономічні моделі, як модель кругових потоків, АD-АS, хрест Кейнса,криві Філліпса, Лоренца, Лаффера, модель Солоу тощо являють собою загальний інструментарій макроекономічного аналізу і не мають якоїсь національної специфіки. Специфічними можуть бути значення емпіричних коефіцієнтів і конкретні форми функціональних залежностей між економічними змінними в різних країнах. Оцінка будь-якої макроекономічної моделі повинна даватися не за критерієм її негайної “придатності” або “непридатності” для економіки конкретної країни, у тому числі й України, а за критерієм її корисності в процесі пізнання економічної динаміки і управління її показниками.

    Об'єктивна складність полягає в тому, щоб забезпечити достатність передумов побудови моделі з погляду поставленої цілі й уникнути помилкових висновків для макроекономічної політики. У той же час модель може бути достатньо реалістичною, але занадто складною, тоді як простота моделі – одна з найважливіших вимог до неї з погляду можливостей її використання в процесі дослідження. Проте і надмірна спрощеність моделі може призвести до нехтування в аналізі істотних чинників, внаслідок чого висновки виявляться недостовірними. Тому найбільш складним моментом побудови будь-якої моделі є визначення кола чинників, істотних для макроекономічного аналізу конкретної проблеми. [11] 

2. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів. Поняття потоку і

запасу.

       В основі макроекономічного аналізу  лежить модель кругопотоку, яка  відображає взаємопов’язаний і  безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів, між економічними суб’єктами. У кожній національній економіці, як уже зазначалося, є три основні економічні суб’єкти – домогосподарства, фірми та держава. Якщо економіка країни відкрита, тобто пов’язана з економіками країн інших країн через експорт-імпорт товарів, послуг, ресурсів та іншими формами зовнішньоекономічних зв’язків, то існує ще й четвертий суб’єкт економічного життя країни – решта світу (іноземці).

       Для простоти аналізу розглянемо  спочатку двосекторну модель кругопотоку, яка відображає замкнену національну економіку, що містить лише два економічних суб’єкти – домогосподарства та фірми. На верхній частині рис. Показано ринок ресурсів. Тут домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємництва) володіють усіма ресурсами (працею, землею, капіталом, підприємницьким хистом), постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за їхньою допомогою виробляють товари і послуги. 

Мал. 1.1 Двосекторна макроекономічна модель.

    Платежі фірм домогосподарствам  за ресурси називають доходами. Ці доходи домогосподарства привласнюють  у вигляді заробітної плати  (оплати праці), ренти (плати за  землю), процента (плати за капітал)  і прибутку (плата за підприємницький хист). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами.

      Ця схема кругопотоку містить  два кола — внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє коло відображає рух  ресурсів, товарів і послуг —  потік за годинниковою стрілкою. Зовнішнє коло віддзеркалює грошовий потік доходів, витрат і споживчих видатків — проти годинникової стрілки. У нижній частині схеми показано ринок продуктів. Грошовий дохід, який домогосподарства отримують від продажу ресурсів, вони спрямовують на купівлю товарів і послуг. Через видатки свого грошового доходу домогосподарства виявляють свій попит на товари й послуги. Фірми використовують ресурси, які вони придбали, для виробництва, а отже, пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. З точки зору фірми, видатки на товари й послуги становлять виторг, або надходження, від продажу товарів і послуг. [9]

      З цієї схеми видно, що у  замкненій національній економіці  доходи одних економічних суб'єктів  є витратами інших. Витрати  фірм на ресурси є доходами  домогосподарств (зарплата та інші види доходів). З іншого боку, видатки домогосподарств на товари й послуги становлять виторг (надходження) фірм від реалізації продукції. Із двосекторної моделі випливає, що виторг фірм дорівнює величині доходів домогосподарств. Інакше кажучи, у замкненій економіці, в якій відсутнє державне втручання в господарські процеси, обсяг національного виробництва у грошовому виразі (виторг фірм) дорівнює величині грошових доходів (видатків) домогосподарств. Фізичний ("ресурси—продукція") та грошовий ("видатки—доходи") потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються. Ці потоки здійснюються без перешкод за умови, що видатки домогосподарств дорівнюють обсягові національного виробництва.        Видатки домогосподарств стають виторгом фірм, що дає їм змогу продукувати товари й послуги та здійснювати платежі за ресурси. Ці платежі знов у вигляді доходів повертаються до власників факторів виробництва і т. д. Якщо видатки домогосподарств із певних причин зменшуються, то фірми змушені скорочувати обсяги свого виробництва, що зменшує доходи, які визначають, у свою чергу, видатки, тобто попит на товари й послуги. Тому важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація попиту в національній економіці.

    Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв'язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою е рівність доходів (У) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання —С), тобто Y=C.

   Враховуючи сказане, національний продукт можна визначити як:

1) суму  вартості вироблених товарів  і послуг;

2) сукупні  витрати;

3) сукупні  доходи.

4. Заощадження,  інвестиції та фінансові ринки  в моделі кругообігу

    В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів

щорічні витрати домогосподарств (С) дорівнюють величині доходів (У):

Y=C. Проте  насправді щорічні поточні витрати  домогосподарств у

середньому  є меншими, ніж величина їхніх  доходів, оскільки певну частку

отриманих доходів домогосподарства заощаджують.

   Та частина доходу (У), яка не використовується на поточне споживання

(С), є  заощадженнями домогосподарств . І тоді справедливим буде

рівняння: 

Y=C+S.

     Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внески в банках, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

    З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від

реалізації  своєї продукції. Це пояснюється  тим, що, окрім платежів за

ресурси, які необхідні для підтримки  обсягу виробництва на поточному

рівні, фірми повинні здійснювати інвестиції (І). [7]

     Під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють

зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу.

Інвестиції  складаються з двох компонентів. Перший з них - це інвестиції

в основний капітал, тобто придбання новостворених  матеріальних благ,

таких, як виробниче обладнання, комп'ютери, будівлі виробничого

призначення тощо. Другий компонент - інвестиції в  товарно-матеріальні

запаси, якими є нагромадження запасів сировини для подальшого

використання  її у виробничому процесі, а також  нагромадження запасів

нереалізованої  продукції.

     Таким чином, оскільки домогосподарства, як правило, витрачають щороку

менше у порівнянні з величиною своїх  доходів, тоді як фірми витрачають

щороку  дещо більше, ніж отримують від  реалізації своєї продукції, в

моделі  кругообігу з'являються фінансові  ринки.

    Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які

направляють потік грошових коштів від власників  до позичальників. Вони

переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції.

   Інша частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм внаслідок придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

     Модель кругообігу продуктів і доходів з урахуванням таких процесів, як

заощадження, інвестиції та фінансові ринки, показана на мал. 1.1. Таким

чином, справедливим у даному випадку є  рівняння:

модель  кругообігу знову ж таки спрощена: не всі фірми насправді є

позичальниками; не всі категорії домогосподарств належать до категорії

за-ощаджувальних; джерелами заощаджень або позичальниками можуть бути й інші аґенти, в тому числі й такі, що перебувають за межами даної системи.

    Паралельно з введенням до моделі кругообігу інвестицій і заощаджень

виникає серйозна проблема. Раніше ми припускали, що домогосподарства

одразу  витрачають увесь свій доход, що забезпечувало  рівність національного продукту і сукупних витрат, а також рівновагу всієї економічної системи. Але тепер виникає дві окремі групи осіб, які виникає дві окремі групи осіб, які приймають рішення щодо інвестицій та заощаджень. Чи можна за таких умов бути впевненими, що інвестиції дорівнюватимуть заощадженням і, відповідно, сукупні витрати дорівнюватимуть національному продукту. Адже, коли така рівність порушується, економічна система стає нерівноважною. [5]

    Таким чином, подальше ускладнення моделі кругообігу, з'являється новий сектор — "держава" — і три нових стрілки-взаємозв'язки. Перша з них — "Чисті податки" — поєднує державу з домогосподарствами. Друга — "Державні закупки" — поєднує державу і ринок продуктів. І, нарешті, третя — "Державні позики" — направлена від фінансових ринків до державного сектора, оскільки дефіцит державного бюджету має покриватися за рахунок позичок на фінансових ринках. Найчастіше ці позички здійснюються шляхом продажу державних облігацій та інших цінних паперів як безпосередньо домогосподарствам, так і фінансовим посередникам.

    У тих випадках, коли утворюється надлишок державного бюджету, тобто коли чисті податки перевищують державні закупки T>G (що зустрічається не так часто). Держава сплачує борги за здійсненими в минулому позичками швидше, ніж отримує нові, створюючи тим самим чистий притік грошових коштів на фінансові ринки.