Оптим1защя вщнв, форм i систем оплати пращ пращвник1в структурного шдроздигу

ОБ - витрати  часу на обслуговування робочого місця;

В₀„ - перерви на відпочинок і власні потреби;

ПР - регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

Ц, - витрати  підготовчо-завершального часу [14, с. 156].

Усі складові частини норми часу подаються  в одному масштабі вимірювання (хвилинах, годинах).

Перші елементи утворюють так звану норму  штучного часу (Т_шт):

Н.Т_ШТ = ОП + ОБ + В_оп + ПР. (1.3)

В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу.

В умовах серійного  й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:

^{н.т_шк = т_шт + (т_пз/п), (і.4;}

де Н.Т_ШК - норма часу;

п - кількість  виробів у партії, шт.;

Т_шт - норма штучного часу, хв.;

Т_ш - норма підготовчо-завершального часу на партію.

Дослідно-статистичні  норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низької продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці і виробництва.

Ці норми  не виявляють виробничих можливостей  устаткування, відбивають вже пройдений етап виробництва.

 

24

Отже, такі норми не мобілізують  працівників підприємства на раціональне  використання часу, на досягнення високої  продуктивності праці й поліпшення використання виробничих ресурсів.

За сферою застосування нормативи поділяються на міжгалузеві, галузеві і місцеві; за складністю структури - на диференційовані (елементні) й укрупнені; за характером - на нормативи режимів роботи устаткування, нормативи часу, нормативи обслуговування, нормативи чисельності.

Нормативи режимів роботи устаткування - це регламентовані величини параметрів роботи устаткування, які забезпечують. Найдоцільніше їх використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інструментів і особливостей виготовленої продукції.

Нормативи часу — це регламентовані витрати часу на виконання окремих  елементів роботи або операцій. Вони призначені для нормування машинно-ручних і ручних робіт, а також ручних елементів операцій, виконуваних нарізному устаткуванні [21, с. 62].

Нормативами обслуговування називаються регламентовані величини затрат праці на обслуговування одиниць  устаткування, робочого місця, робочої  бригади.

Нормативи чисельності - це регламентована кількість працівників, які потрібні для виконання певної роботи.

Методика встановлення норм часу залежить насамперед від  типу виробництва (масове, серійне, дрібносершне, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці. Для вищого рівня серійності характерні досконаліша техніка, технологія, організація виробництва і праці. Внаслідок цього затрати праці на виготовлення тих самих виробів і рівень продуктивності праці будуть різними в умовах масового, серійного та індивідуального виробництва. Розрізняють такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний.

 

25

1.3. Планування і контроль розцінок  оплати праці працівників

Ефективність застосування форм і систем оплати праці залежить від якості визначених розцінок, які повинні сприяти зміцненню матеріальної зацікавленості працівників у поліпшенні результатів праці.

Розцінка - це розмір оплати праці працівника за одиницю виконаної  роботи.

Почасова розцінка визначає розмір оплати праці за одиницю відпрацьованого часу - годину, день, місяць.

Відрядна розцінка - це розмір оплати праці за виготовлення одиниці продукції (виробу чи його частини) або за виконання певної операції.

Розцінка визначається шляхом ділення тарифної ставки (окладу), яка відповідає виконуваним роботам, на норму виробітку (норму часу).

Почасова  розцінка визначається за формулою:

Р = Т:Нч, (1.5)

а відрядна:

Р = Т:Нв, (1.6)

де Р - це розцінка (почасова, відрядна);

Т - тарифна ставка (годинна, денна), оклад працівника на виконуваній  роботі або фонд оплати праці;

Нч - норма часу;

Нв - норма виробітку  продукції, робіт, послуг (годинна, денна).

Оплата праці на підприємстві гарантується фондом споживання:

ФС = В-ПДВ-А-МЗ-3-П-Ф, (1.7)

де ФС - фонд споживання;

В - виручка;

ПДВ - податок на додану вартість;

А - акцизний збір;

МЗ - матеріальні затрати  при здійсненні господарської діяльності;

З - знос основних засобів  і нематеріальних активів;

 

26

П — податки  з господарської діяльності суб'єкта підприємництва;

Ф — спеціальні цільові фонди суб'єкта господарювання.

Створений фонд споживання складається з фонду оплати праці  та обов'язкових платежів, пов'язаних з оплатою праці:

ФС = ФОП + ОПП, (1.8)

де ФОП - фонд оплати праці;

ОПГТ - обов'язкові платежі підприємства на соціальні  заходи.

Фонд оплати праці розподіляється між працівниками підприємства у відповідності до розцінок за виготовлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, відпрацьований час, згідно посадових окладів, умов контрактів і безтарифної системи оплати праці [22, с. 216].

Оплата праці за розцінками проводиться на основі тарифної системи.

Тарифна система - це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці в залежності від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення об'єктів підприємницької діяльності та інших факторів, що характеризують собою якісну сторону праці, а також визначеної законодавством мінімальної зарплати.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу  робіт в залежності від їх складності, а працівників - в залежності від їх кваліфікації за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної системи оплати праці провадиться  на основі тарифної ставки робітника  першого розряду, що встановлюється в розмірі, який перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів) за розрядами тарифної сітки (посадами, групами посад схеми посадових окладів).

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником

 

27

за погодженням з  профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Складовими  елементами тарифної системи оплати праці є тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.

Тарифна сітка - це шкала, яка визначає співвідношення оплати праці працівників за одиницю робочого часу в залежності від складності, значення та умов виконання певних робіт. Тарифна сітка складається з тарифних розрядів та відповідних тарифних коефіцієнтів.

Кожний вид робіт  і кожний працівник у відповідності  з тарифно-кваліфікаційним довідником має певний тарифний розряд, який встановлюється на підприємстві для робіт шляхом їх тарифікації, а працівникам - на підставі присвоєння кваліфікації.

Тарифно-кваліфікаційний  довідник - це перелік професій, видів  робіт та їх кваліфікаційних характеристик.

Він містить докладну характеристику робіт за їх точністю, складністю та важливістю. Разом з  тим, у ньому міститься також  характеристика знань та навичок, якими має володіти працівник, щоб одержати відповідний розряд.

Застосуванням   тарифної   сітки   розмір   тарифної   ставки   працівника

ч

ставиться в пряму  залежність від його кваліфікації. Це досягається шляхом застосування тарифних коефіцієнтів, які визначають співвідношення між розміром тарифної ставки даного розряду і тарифної ставки першого розряду. Визначення кваліфікації працівників окремих спеціальностей проводиться не за допомогою тарифних розрядів, а шляхом присвоєння їм певного класу, як наприклад, шоферам.

Тарифна ставка — це розмір оплати праці працівників  за певну одиницю часу - годину (годинні тарифні ставки), день (денні тарифні ставки), місяць (місячні тарифні ставки). Тарифні ставки диференціюються в залежності від значення об'єктів підприємницької діяльності, умов праці, системи оплати праці та визначеного фонду оплати праці.

Тарифна система оплати праці дає можливість:

 

28

визначати мінімальні гарантовані  рівні оплати праці робітників;

забезпечувати обґрунтовану диференціацію в межах встановлених мінімальних гарантій розмірів оплати праці в залежності від кваліфікації та складності виконуваних робіт;

стимулювати підвищення кваліфікації робітників та індивідуальних результатів їх праці.

Основними елементами тарифної сітки є тарифні розряди та відповідні їм тарифні коефіцієнти  ставок заробітної плати. Діапазон тарифної сітки (співвідношення ставок оплати праці її крайніх тарифних розрядів) визначається наявністю робіт різної складності та коливається від 1:1,6 до 1:2,5 [22, с. 223].

В залежності від діапазону  тарифної сітки може встановлюватися  кількість розрядів. Від 5 до 10 розрядів, як свідчить практика, є цілком достатньо для обґрунтованої диференціації ставок заробітної плати.

При визначенні міжрозрядних тарифних коефіцієнтів слід додержуватися  деяких вимог:

міжрозрядна різниця  повинна становити не менше як 10 відсотків;

• шкала тарифних коефіцієнтів будується рівномірною або прогресивною, коли тарифний коефіцієнт кожного наступного розряду підвищується більше як на 10 відсотків;
• шкала тарифних коефіцієнтів будується п<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" font-size: 14p