Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування

 

                                               Зміст

 

1. (6)Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування.
2. (16)Розкрийте витратну концепцію оцінки потенціалу підприємства.
3. (26)Оперативне управління потенціалом підприємства на графоаналітичній основі.
4. (46)Визначте схему управління конкурентоспроможним потенціалом
5. (66) Теоретичні основи проектування систем управління потенціалом.
6. Задача 1
7. Задача 2
8. Задача 3
9. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1(6). Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування.

 

Вихідною передумовою вартісної оцінки є те, що підприємство як об’єкт, що характеризується певним рівнем потенціалу, може бути джерелом доходу і об’єктом ринкової угоди, тобто власник підприємства має право продати його, закласти, застрахувати і т. ін.

 Таким чином, підприємство  виступає товаром із усіма  характерними для нього властивостями: корисністю для покупця, витратами  на створення (формування).

Разом з тим, підприємство як об’єкт ринкових угод характеризується і низкою специфічних особливостей, серед яких можна виділити такі:

-     це товар  інвестиційний, тобто товар, вкладення  в який здійснюється з метою  віддачі в майбутньому.

-     підприємство  є системою, але продаватися може  як система в цілому, так і  окремі її підсистеми й елементи;

-     потреба в  цьому товарі залежить від  процесів, що відбуваються як  усередині нього самого, так і  в зовнішньому середовищі.

Оцінка вартості потенціалу підприємства являє собою упорядкований, цілеспрямований процес визначення у грошовому виразі вартості об’єкта з урахуванням потенційного та реального доходу, який має місце в певний проміжок часу в умовах конкретного ринку.

В Україні  ринкові угоди з такого роду товарами стали можливі завдяки активізації оцінної діяльності в 1991-1992 роках, що було пов’язано з переходом економіки країни в ринкові умови. Істотним імпульсом її розвитку було прийняття в березні 1992 року Законів України „Про приватизацію майна державних підприємств” і „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, а також інших законодавчих і нормативних документів, що вимагало оцінки будинків, приміщень, цілісних майнових комплексів, об’єктів незавершеного будівництва і т. ін.

У лютому 1995 року українські оцінювачі за прикладом оцінювачів інших країн об’єдналися в суспільну професійну організацію – Українське товариство оцінювачів (УТО).

В оцінці потенціалу підприємства заінтересовані: кредитори, інвестори, держава, акціонери, управлінці, постачальники, страхові фірми. Вони бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають цілі оцінки.

Незважаючи на те, що механізм процесу оцінки має універсальний характер, цілі, для яких здійснюється така оцінка можуть істотно варіювати.

Так, Законом „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, регламентуються обов’язкові випадки проведення вартісної оцінки:

1) створення підприємств  на базі державного майна або  майна, що є в комунальній власності;

2) реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних  підприємств та підприємств з  державною часткою майна (часткою  комунального майна);

3) виділення або визначення  частки майна в спільному майні, у якому є державна частка (частка  комунального майна);

4) визначення вартості  внесків учасників та засновників  господарського товариства, якщо  до зазначеного товариства вноситься  майно господарських товариств  з державною час ткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого товариства;

5) приватизації та іншого  відчуження у випадках, встановлених  законом оренди, обміну, страхування  державного майна, майна, що є  в комунальній власності, а також  повернення цього майна на  підставі рішення суду;

6) переоцінки основних  фондів для цілей бухгалтерського  обліку;

7) оподаткування майна  та визначення розміру державного  мита згідно з законом;

8) передачі майна під  заставу;

9) визначення збитків  або розміру відшкодування у  випадках, встановлених законом;

10) в інших випадках  за рішенням суду або в зв’язку  з необхідністю захисту суспільних  інтересів.

Крім цих обов’язкових випадків, оцінка може здійснюватися також з метою:

- формування статутного  фонду господарчого товариства (без  пайової участі держави);

- розробки плану розвитку  підприємства;

- оцінки ефективності  управління;

- вибору варіанта розпорядження  власністю;

- обґрунтування ціни купівлі-продажу  підприємства або його частки;

- перевірки фінансової  дієздатності позичальника;

- установлення розміру  страхового внеску і страхових  виплат;

- перевірки обґрунтованості  коригувань цінних паперів;

- перевірки доцільності  інвестиційних вкладень і ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2(16). Розкрийте витратну концепцію оцінки потенціалу підприємства.

 

 

Витратний підхід  базується на постулаті, що потенційний власник – користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чином, методи цієї групи передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно- майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.

У найзагальнішому вигляді логіка методів витратного підходу така:

Витрати на створення об’єкта

-          витрати на побудову (купівлю) об’єктів нерухомості

-          витрати на купівлю машин та обладнання

-          витрати на персонал

-          витрати на створення (купівлю) нематеріальних активів

-          витрати на організацію бізнес-процесів.

+   Прибуток продавця (мінімально необхідний прибуток; нормативний прибуток; надзвичайний прибуток; відрахування з прибутку)

-   Сума нагромадженого зносу (фізичний знос; функціональне старіння; зовнішнє (економічне) старіння; технологічне старіння)

Найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проектна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт тощо.

Традиційно виділяють три рівні кошторисів:

1.          локальні кошториси – документи, які фіксують повні витрати (незалежно відносять їх на собівартість чи ні) на виконання окремих робіт, проведення окремих комерційних угод, купівлю та монтаж певних об’єктів.

2.          об’єктні кошториси – зведені документи, які акумулюють інформацію локальних кошторисів у розрізі цілісних об’єктів.

3.          зведені кошториси – це загальні звіти про суму повних витрат на створення (використання), які включають дані об’єктних кошторисів та дають змогу оцінити суму витрат у цілому по підприємству.

Для складання кошторисів усіх рівнів використовують такі методи визначення витрат:

1.   ресурсний метод – розрахунок окремих елементів кошторису, що необхідні для реалізації управлінського рішення, через облік витрат у поточних чи прогнозних цінах і тарифах.

2.   ресурсно-індексний метод – поєднання ресурсного методу з системою вартісних індексів, які використовуються виробником чи будівельником об’єкта. Індекси вартості - це відношення поточних (прогнозних)  вартісних характеристик об’єкта до базових аналогів-ресурсів.

3.   базисно-індексний метод – перерахунок витрат, понесених власником у різні часові терміни реалізації проектного рішення, з базового до поточного рівня за допомогою коригувальних коефіцієнтів

4.   базисно-компенсаційний метод –облік окремих елементів кошторису та визначення додаткових витрат на компенсацію їх змін під впливом цінових (тарифних) факторів.

5.   метод аналогових об’єктів передбачає наявність значної бази даних щодо реалізованих проектів та їх кошторисів, а також потребує визначення причин та розміру відхилень планових значень від фактичних протягом порівнянного проміжку часу.

Визначивши на підставі кошторисів суму витрат на створення об’єкта оцінки, слід оцінити суму нагромадженого зносу різних видів, кожен з яких можна або усунути, або ні. традиційно виділяють наступні види зносу:

-     фізичний – рівень фізичного руйнування об’єкта (утрата ним первинних техніко-експлуатаційних характеристик), зумовлений руйнуванням робочих частин, основних конструкцій та матеріалів у процесі господарського використання під впливом природних та антропогенних факторів. Для оцінки суми знецінення вартості об’єкта від фізичного зносу використовують нормативний метод, вартісний метод, метод економічного життєвого терміну.    функціональне старіння – невідповідність габаритів, функціонального призначення, технічного рівня об’єкта сучасним вимогам відповідно до його реального чи прогнозованого способу використання. Рівень функціонального старіння об’єкта визначають методом капіталізації надлишкових експлуатаційних витрат чи методом капіталізації втрат у орендній платі.

-     технологічне старіння – наслідок науково-технічного прогресу в різних сферах, який забезпечує створення нових, прогресивніших, дешевших та економічних аналогічних об’єктів, що виявляється у знеціненні пов’язаної з ними техніки.

-     зовнішнє (економічне) старіння (знецінення) зумовлене зовнішніми негативними ринковими чинниками: зміни попиту та пропонування, сприятливі умови фінансування аналогічних проектів тощо. Для оцінки зовнішнього зносу використовують метод капіталізації втрат в орендній платі, метод парного продажу, метод економічного життєвого терміну.

Насамкінець варто зазначити, що на сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності інформації про них, недостатнього рівня теоретичної підготовки аналітиків, нестабільності економічної системи України в цілому, витратний підхід був і залишається найпоширенішим (або й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці.

 

 

 

 

 

 

3(26). Оперативне управління потенціалом підприємства на графоаналітичній основі.

 

Графоаналітичний метод діагностики підприємницького потенціалу підприємства, названий "Квадрат потенціалу", дає можливість системно встановити кількісні та якісні зв'язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на підставі цього обґрунтувати та своєчасно реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. Метод має кілька теоретичних аспектів, які необхідно враховувати за обґрунтування управлінських рішень.

У найзагальнішому вигляді графічна модель потенціалу, призначена для проведення діагностики можливостей підприємства, має форму сфери. Така форма репрезентує всі напрямки діяльності підприємства і тим самим розкриває діалектику його потенціалу. Але на практиці важко користуватися сферичною формою для оцінки потенціалу підприємства. Тому пропонуємо з метою аналізу спростити графічну модель до форми кола чи до іншої фігури залежно від вибору кількості напрямків діагностики потенційних можливостей підприємства.

Узагальнюючи наявний досвід у практиці діагностики, діагностику потенціалу підприємства доцільно проводити методом порівняльної комплексної рейтингової оцінки за допомогою системи показників за такими функціональні блоками.

 

1. Виробництво, розподіл  та збут продукції

 

2. Організаційна структура  та менеджмент

 

3. Маркетинг

 

4. Фінанси