Інфляція

    Ключовими факторами інфляції витрат у 2004 - 2007 роках стало зростання ціни на енергоносії та номінальної заробітної плати. У собівартості виробництва  ці статті витрат становлять близько 30%, а вартість енергоносіїв і номінальної зарплати за рік збільшилась на 64%. Зокрема, за звітами Міністерства вугільної промисловості, собівартість вугілля у 2004-2007 роках зросла відповідно на 29, 28, 21 і 31 %. Ціна імпортного газу зросла з 6,4 % у 2005 до 63,8% у 2006-му, бензину -  з 2,4%  у 2005 році до 39 % у 2007-му, дизпалива – з 11% у 2005 році до 45% у 2007-му.

    Для розрахунку кількісного впливу вищезгаданих факторів проведемо економічний  аналіз. Основними видами енергоносії  в Україні є вугілля, частка якого в собівартості вітчизняної продукції становить близько 1,9%, імпортний газ – близько 2%, бензин – 1,3 – 1,9%, дизпаливо – 1,8 – 2,3%, мазут – 0,1 – 0,3% відповідно (таблиці 1).

    За  собівартість вітчизняної продукції взято різницю між валовим випуском товарів і послуг та отримання фінансовим результатом до оподаткування. Атомна енергія не бралася до уваги через відсутність даних щодо підвищення цін на сировину. Інфляція витрат за рахунок зростання цін на енергоносії розраховувалася шляхом множення частки витрат на цей вид палива у структурі собівартості продукції в попередньому році на показник зростання цін на нього. Крім того, було враховано бажання бізнесу отримувати певний зиск від здійснення своїх  підприємницьких функцій, що дорівнює середньому показнику норми рентабельності за витратами,що склалася у 2000 – 2003 роках (коли, на нашу думку, були відсутні ознаки існування інфляції попиту) на рівні 4%. 

Таблиця 1. Визначення інфляції витрат у 2003-2007 роках в україні методом економічного аналізу

            *З урахуванням4% рентабельності.

           ** Грудень до грудня попереднього року

   Джерело розраховано авторами на основі даних Держкомстату України та Міністерства    палива та енергетики України. 

    Отримані  результати засвідчили досить помірний вплив зростання вартості енергоносіїв на інфляцію. Зокрема, інфляція витрат за рахунок цього фактора становила у 2004 році 1,6%, у 2005-му – 1%, у 2006-му – 1,8%, у 2007-му – 3,1%. У результаті проведення за аналогічною методикою розрахунку інфляційних наслідків підвищення номінальних заробітних плат отримано такі дані: у 2004 році – 5,8%, у 2005-му – 9,1 %, у 2006-му – 5,7 %, у 2007 році – 7,1 %.

      Разом із тим зазначимо, що  застосування методики розрахунку  дослідження впливу зростання  заробітних плат на інфляційні  процеси є не зовсім коректним,  оскільки ґрунтується на припущенні, що заробітна плата розглядається як незалежна

змінна, а це не відповідає дійсності. Повністю незалежними від інфляції попиту є ціни імпортний газ, тоді як заробітна плата, хоч із запізненням, здатна реагувати на збільшення монетарної бази. Тобто реальний вплив зростання заробітних плат на інфляційні процеси є меншим через існування зворотних зв’язків. Водночас ми не врахували ряд інших складових собівартості випуску, зокрема імпорт товарів і послуг, що використовується у виробничому процесі та наданні послуг, який не залежить від внутрішнього номінального попиту.

    Незважаючи  на деяке спрощення, ми вважаємо, що наведені результати адекватно відображають показники інфляції витрат, яка спостерігалася б у разі відсутності інфляції попиту. Зокрема, у 2004 році інфляція витрат становила 7,4% (менше від фактичної на 4,9%), у 2005 – му  - 10,1% (менше на 0,2%), у 2006 – му – 7,5% (менше на 4,1%), у 2007 році – 10,2% (на 6,4% менше від фактичної).

    Про домінування факторів інфляції попиту над інфляцією витрат можна судити, застосовуючи й інші опосередковані методи, зокрема вивчаючи складові доданої вартості у структурі номінального обсягу реалізації товарів і послуг, які реагують на диспропорції у темпах зростання попиту і пропозиції. Зростання внутрішнього попиту понад спроможність вітчизняних товаровиробників покривати його відповідною товарною масою надає останнім можливість установлювати рівень рентабельності за витратами вище рівня, який би спостерігався за відсутності надмірного попиту, конкурувати один із одним за робочу силу шляхом підвищення заробітної плати і водночас із самими найманими працівниками з приводу розподілу новоствореної валової доданої вартості. Враховуючи те, що збільшення рентабельності за витратами – це, по суті, збільшення плати підприємцю за організацією виробництва, що здійснюється підвищенням ціни на готову продукцію  й тим обсягом продукції виробництва, який підприємець і його конкуренти спроможні організувати, можна дійти висновку, що надзвичайно різке збільшення рентабельності за витратами починаючи із 2004 року зумовлено зростанням внутрішнього попиту.

      Як видно із табл. 2, у 2000 –  2003 роках максимальна рентабельність  за  

  Таблиця 2. Вплив зростання рентабельності за витратами на інфляцію в Україні у 2000 – 2007 роках

Джерело: розраховано авторами на основі даних Держкомстату України. 

витратами становила 4,2%. Проте починаючи з 2004 року норма рентабельності різко  зростає: у 2004 році – з 3,4% до 5,8%, у 2005- му – до 6,9%, у 2006-му – до 6,8%, у 2007 році – до 8,1%. Це підтверджує наші припущення щодо реакції товаровиробників на надмірне зростання внутрішнього попиту підвищенням норми рентабельності за витратами відбувається за рахунок збільшення ціни. Виходячи з того, що збільшення норми рентабельності у 2004 – 2007 роках – це похідна від надмірних зовнішніх надходжень, а збільшення інфляції відбувається за рахунок збільшення норми рентабельності за витратами, ми можемо визначити вплив збільшення номінального попиту на інфляцію, визначивши різницю  у відсотках між фактичним номінальним обсягом реалізації товарів і послуг та номінальним обсягом реалізації, який спостерігався б разі збереження рентабельності 2000 – 2003 років на рівні 4%. Розрахована за такою методикою інфляція внутрішнього попиту у 2004 році становила 1,8%, у 2005-му – 2,8%, у 2006-му – 2,7%, у 2007 році – 4% (табл. 3). Порівнюючи показники інфляції попиту, визначеної на основі збільшення рентабельності за витратами, та інфляції попиту як різниці між фактичною інфляцією та інфляцією витрат, що вони різняться. 

Табл. 3. Показники інфляції попиту, розраховані  за різними методиками, %

        Джерело: розраховано авторами на основі даних Держкомстату України                                                                                                                                                      

      Так інфляція попиту, визначена як різниця  між фактичною інфляцією та інфляцією  витрат, за останні чотири роки в  середньому перевищує інфляцію попиту, визначену з допомогою рентабельності, на 1%. Такі відмінності можна пояснити як запізнілою реакцією суб’єктів господарювання на збільшення витрат, так і неврахуванням інших складових собівартості, що зменшило показник інфляції витрат ц, відповідно, збільшило інфляцію попиту.

      Розглядаючи динаміку розподілу  валової доданої вартості між  суб’єктами економічних відносин, не можна не помітити випереджальний характер зростання прибутків від звичайної діяльності поряд із заробітною платою найманих працівників, яку багато дослідників розглядають як основний фактор активізації інфляційних процесів. Зокрема, А. Шаповалов зазначає, що одним із ключових факторів інфляції в попередні роки була невідповідність між темпами зростання заробітної плати і продуктивності за період з 2001 по 2007 роки реальна заробітна плата зросла у 2,9 рази, т оді як продуктивність праці – лише в 1,7 рази. Автор наголошує, що різниця між цими показниками формує додатковий внутрішній попит на товари й послуги, не забезпечені товарною масою.

      Разом із тим автор не враховує  ряд ключових позицій. По –  перше, зростання заробітної плати відбувалося через можливість в умовах неконтрольованого внутрішнього попиту роботи це за рахунок підвищення цін на продукцію. По – друге, інша частина валової доданої вартості – фінансові результати до оподаткування – зростали набагато швидше. За період з 2001 по 2007 роки співвідношення зростання обсягу фінансових результатів до номінальної заробітної плати становило відповідно 6,5 та 4,3 рази; з 2003 по 2007 роки – 6,2 та 2,9 рази, що в середньому за рік становить 1,6 та 1,3 рази відповідно. Частка прибутку у ВВП за останні чотири роки зросла на 10%, тоді як частка заробітної плати – на 4%.    

  Замовчується  також той факт, що продуктивність  праці залежить не лише від  зусиль найманих працівників,  а й від забезпечення власниками  виробництва відповідних умов для зростання продуктивності; використання високотехнологічного обладнання, інструментів і сучасних технологій. Тому деяке перевищення темпів зростання заробітної плати (за рахунок підвищення заробітних плат у державному секторі та мінімальних заробітних плат)  є стимулом для власників виробництва впроваджувати високопродуктивне устаткування й підвищувати продуктивність праці.

      Отже, причини інфляції за останні  декілька років мали здебільшого  монетарний характер. Протягом 2002 –  2007 років основним каналом здійснення НБУ первинної безготівкової емісії, був викуп іноземної валюти, що надходила до країни внаслідок залучення й запозичення зовнішніх капіталів, а також позитивного сальдо поточного рахунку у 2002 – 2005 роках.

      Так, у 2002 році за рахунок викупу валюти НБУ забезпечив 100% безготівкової емісії, у 2003-му – 102%, у 2004-му – 93%, у 2005-му – 124%, у 2006-му – 62%, у 2007 році – 100%. У цих умовах інші два канали здійснення первинної безготівкової емісії НБУ – рефінансування комерційних банків з урахуванням мобілізаційних операцій та чисте сальдо відносин НБУ з урядом за борговими зобов’язаннями – виконували переважно функцію коригування нерівномірності зовнішніх надходжень протягом року.