В західних країнах частка власних доходів становить 60-85% від загального місцевого бюджету. Державні трансферти до місцевих бюджетів здійснюється лише для збалансування структури видатків, чим зберігається незалежність муніципального рівня місцевих громад[8, c.4].

      Проблема  місцевих бюджетів в тому, що  практично всі основні показники та інструменти формування ресурсів визначаються державними органами. Так, база оподаткування, ставки, правила адміністрування та звітності визначаються на центральному рівні, і органи місцевого самоврядування реального впливу на жодну з цих позицій не мають. Органи місцевої влади не мають реальних важелів для контролю і частини власних доходів місцевих бюджетів.

      Проблемою формування місцевих бюджетів став хронічний  дефіцит місцевих джерел доходів  і надмірна залежність місцевих бюджетів від трансфертів вирівнювання. Однак проблема з надмірною трансфертною залежністю повстала не стільки в зв'язку з недостатнім обсягом ресурсу, скільки у зв'язку з тим, що ця залежність витіснила фінансову гнучкість місцевих органів влади у прийнятті рішень. Місцеві джерела доходів, тобто податки та збори, для яких місцеві органи влади можуть впливати не лише на базу оподаткування, але і на ставку, представляють актив подвійної важливості. Крім додаткового фінансування, це також певний запас маневреності, що відкриває можливості для запровадження більш активної місцевої політики в наданні тих чи інших функцій.

      До  найбільш гострих проблем у сфері  формування місцевих бюджетів, а також  їхніх відношень із держбюджетом України, у першу чергу, варто віднести використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефективну систему вилучення надлишків загальнодержавних податків, недостатнє фінансування з держбюджету.  

      Місцеві бюджети - це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетом, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Водночас, саме в цій, найчисельнішій ланці бюджетної системи, існує чи не найбільше проблем, пов'язаних із їх формуванням та виконанням, що потребують свого негайного вирішення.

      Одною з головних  проблем формування місцевих бюджетів сьогодні залишається відсутність зацікавленості органів місцевого самоврядування у виконанні бюджетних планів.     Ще одна серйозна проблема сьогоднішнього дня -  державні повноваження, делеговані органам місцевого самоврядування. В Україні ж делеговані повноваження тільки на 70% забезпечуються державою. Решту коштів місцевий бюджет має вишукувати самостійно. Притому, що вага місцевих податків і зборів у надходженнях до місцевого бюджету становить 1,5-2 %.

      Ще  однією проблемою є невідповідність  повноважень, покладених на місцеві  органи влади, і виділених коштів на  цілі. Ситуацію ускладнює центральна влада, яка при складанні бюджету і визначенні розмірів трансфертів «забуває» забезпечити фінансуванням усі передані на місця повноваження[8, c.5].

      На  жаль, практика України вже виявила  численні конфлікти між державою і керівниками органів місцевого  самоврядування у фінансовій сфері. Це є наслідком того, що більшість  проблем місцевих фінансів, як і  місцевого самоврядування загалом, залишаються неврегульованими в праві.

      Аналіз  фінансових проблем місцевих органів  влади, проведений відомими ученими, які  займаються даною проблемою, свідчить, що податкові доходи на території  України формуються досить нерівномірно. У таких умовах проблеми бюджетного вирівнювання продовжують загострюватися. При збільшенні диспропорцій у територіальному розміщенні податкової бази центральній владі дедалі важче здійснювати бюджетне вирівнювання для забезпечення єдиного стандарту послуг, які надаються за рахунок бюджету на  території держави.

      Успішний  розвиток процесу становлення місцевих фінансів в Україні можливий лише за умови проведення в державі  широкомасштабної адміністративної реформи, результатом якої має стати формування нової, сучасної організації як державної влади, так і місцевого самоврядування, перебудова неефективних фінансово-бюджетної та податкової систем країни.

      Фінансова система, що формується в Україні, тільки тоді стане ефективною, коли в її складі, поряд із державними фінансами, чільне місце буде належати місцевим фінансам як самостійному інституту.

      У сучасних умовах розвитку та функціонування місцевих бюджетів існує необхідність у розробці ефективної системи управління ними, яка забезпечить досягнення максимальних результатів їх діяльності.

      Місцеві бюджети можна розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну  форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються  між місцевими та державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів[12, c.70].

      Як  організаційна форма мобілізації  доходів і здійснення витрат місцевими  органами самоврядування місцеві бюджети  — це балансові розрахунки, які  відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають доходну й витратну частини, у їх основі покладено принципи збалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети — це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

      Місцеві бюджети є фінансовою базою органів  місцевого самоврядування та вирішальним  фактором регіонального розвитку. Наявність  місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів  самоврядування, що передбачено Конституцією, Бюджетним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 06.10.98 р. [2], активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення.

      Для побудови механізму розподілу доходів  місцевого самоврядування існує  необхідність перерозподілу джерел податкових надходжень між центральною та місцевою владою відповідно до виконуваних ними функцій, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування.

        Ще однією проблемою є поліпшення механізму міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика свідчить, що такі методи регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів щодо встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів мають багато недоліків: їх застосування не лише негативно впливає на формування дохідної бази місцевих бюджетів, але й позбавляє органи місцевого самоврядування стимулів до збільшення своїх доходів. Перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій. Тому сьогодні назріла необхідність визначення більш обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста, селища, села з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Наявність таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів, необхідних для задоволення потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедури бюджетного планування[8, c.5].

      Проаналізувавши наведену вище інформацію можна зробити  наступний висновок, що для вирішення  проблем формування місцевих бюджетів необхідно дати органам місцевого  самоврядування більше повноважень та самостійності. Також необхідно  податок з доходів перевести з розряду загальнодержавних податків у місцеві для того щоб збільшити надходження до місцевих бюджетів.

      Таким чином, розв'язок комплексу завдань  щодо формування місцевих бюджетів, дозволить оптимізувати бюджетні відносини в Україні та зміцнити економічну самостійність адміністративно-територіальних одиниць. В свою чергу, зростання рівня політичної незалежності та фінансового забезпечення місцевого самоврядування сприятиме розбудові демократичної держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВИСНОВКИ

       Проблема  розподілу доходів у ринковій економіці є однією із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем. Система  розподілу визначає можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності та ін. У командній економіці існували зрівняльний розподіл прибутків і доходів та система перерозподілу соціальних благ через суспільні фонди споживання. Така система розподільних відносин дозволяла створити для більшості членів суспільства однакові умови матеріального добробуту, але не створювала стимулів до зростання виробництва, оскільки не передбачала достатньої диференціації і доходів, і суспільства.

       Розподіл  доходів виконує важливі дві  функції: економічну і соціальну. Економічна функція проявляється у впливі на виробництво: стимулює ріст ефективності чи виробництва, навпаки, гальмує його в залежності від ступеня прогресивності форми розподілу. Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб: формує структуру попиту населення і визначає черговість задоволення потреб; визначає частку кожної людини в суспільному продукті, що залежить від укладу господарювання і способу розподілу.

       Як  економічна категорія розподіл доходів - це не тільки розподіл результатів  виробництва. Це і розподіл економічних  ресурсів, або чинників виробництва. Розподіл дає змогу повніше задовольняти потреби домогосподарств, створює умови і додаткові стимули для їх розвитку.

       Проблема  нерівності розподілу доходів у  ринковій економіці є однією із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем. Система розподілу визначає можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності та ін. У командній економіці існували зрівняльний розподіл прибутків і доходів та система перерозподілу соціальних благ через суспільні фонди споживання. Така система розподільних відносин дозволяла створити для більшості членів суспільства однакові умови матеріального добробуту, але не створювала стимулів до зростання виробництва, оскільки не передбачала достатньої диференціації і доходів, і суспільства.

       Планування  і розподіл доходів на території  нашої країни проводиться згідно державного бюджету України. Державний  бюджет  –  це  загальнодержавний  фонд  коштів,  з  якого  органи державної влади отримують  кошти  для  матеріального  опосередкування  свого функціонування.  Бюджет  –  це  лише  форма   утворення,   план   формування централізованого фонду коштів і  його  використання.  Це  великий  кошторис, розпис  доходів  і  видатків,  який  повинен  бути  узгоджений  по  термінах надходження і використання коштів.

       Для успішного  функціонування  кожній  державі  необхідно  запланувати  можливе одержання доходів для  покриття  першочергових  видатків.  Можливості планування на  далеку  перспективу  обмежені,  тому,  бюджет  повинний  бути пристосований  до  певного  проміжку  часу. 

       Бюджет  є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему  економічних  відносин, що складаються  в суспільстві в процесі формування, розподілу й використання  централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.

       Доходи  Державного  бюджету  України  –  це  частина  доходів  держави,  яка використовується  для  фінансування  виконання  органами   державної   влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України. Проаналізувавши державний бюджет України можна помітити, що основну частку складають   податкові   надходження,   то   вдосконалення   діючої   системи оподаткування буде мати найвагоміший вплив на  подальше  поліпшення  системи доходів державного бюджету. Необхідність  удосконалення  податкової  системи України очевидна. На даний час ця система потребує перенесення  центру  ваги з фіскальної функції до функції регулюючої.

      До  найбільш гострих проблем у сфері формування місцевих бюджетів, а також їхніх відношень із держбюджетом України, у першу чергу, варто віднести використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефективну систему вилучення надлишків загальнодержавних податків, недостатнє фінансування з держбюджету.

       Розв'язок комплексу завдань щодо формування місцевих бюджетів, дозволить оптимізувати бюджетні відносини в Україні та зміцнити економічну самостійність адміністративно-територіальних одиниць. У сучасних умовах розвитку та функціонування місцевих бюджетів існує необхідність у розробці ефективної системи управління ними, яка забезпечить досягнення максимальних результатів їх діяльності.