Реальний  розподіл, як показують реальні результати його аналізу у багатьох країнах, відбувається таким чином, що більша частина сукупного доходу розподіляється на користь меншої частини сімей. Його відображає на графіку крива розподілу. Чим далі ця крива відхиляється від бісектриси, тим більший ступінь нерівності в розподілі доходів.

       Якщо  площу між лінією рівності і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня  нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом Джині. Чим  більший цей коефіцієнт, тим більший ступінь нерівномірності. На сьогодні цей індекс в Україні складає 0,359.

       У сучасній економічній теорії поряд  із кривою Лоренца та коефіцієнтом Джині для аналізу нерівномірності  у розподілі доходів використовують так звані децильні та квантильні коефіцієнти. Це відношення багатства 10 або 20% найбідніших членів суспільства до такої ж кількості найбагатших. Так, у США співвідношення доходів 20% багатих і 20% бідних складає 1:6, у Франції - 1:10, у Японії і Німеччині - 1:3, у скандинавських країнах - 1:2,5, у Росії - 1:15,5 (за децильним коефіцієнтом). В Україні за різними оцінками цей показник розрізняється від 10 до 100 разів[5, c.71]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       3. Формування та  розподіл доходів  на Україні

       3.1. Доходи державного  бюджету України та шляхи їх використання

 

      Для успішного функціонування кожній державі необхідно запланувати можливе одержання доходів для покриття першочергових видатків. Можливості планування на далеку перспективу обмежені, тому, бюджет повинний бути пристосований до певного проміжку часу. Складання періодичного плану достатньо повного, доволі чітко і правдиво складеного, дає можливість привести в рівновагу доходи і видатки, зібрати заплановані доходи і ефективно фінансувати витрати, необхідні для виконання завдань, які Конституцією покладені на державу.

      Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. При чому, використовує лише ту частину, яка переходить у її власність без будь-яких умов і обов’язків по відношенню до інших осіб у вигляді різного виду платежів. Саме ця частина валового внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими  можуть розпоряджатися органи державної влади[4, c.16].

      Доходи  державного бюджету – поняття  більш вужче, ніж доходи держави. Доходи Державного бюджету України – це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.

      Державні  доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням  фінансових ресурсів у розпорядженні  держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави[4, c.17].

      Доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з чинним бюджетним і податковим законодавством. Співвідношення способів формування бюджетного фонду — на основі справляння бюджетних доходів, залучення позик і грошової емісії — різниться по країнах і в часі, залежить від конкретної економічної ситуації, від стану самої фінансової системи та ін.

      У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти — перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.

      Доходи  Державного бюджету служать фінансовою базою виконання державою її функцій. Склад, форми і методи мобілізації доходів Державного бюджету визначаються системою і особливостями господарювання та тими завданнями, які вирішує суспільство у певний період.

      Державний бюджет України включає дві складові: загальний фонд та спеціальний фонд. Такий поділ Державного бюджету має на меті забезпечення прозорості та реальності системи оцінки усіх джерел доходів і визначення пріоритетів фінансування витрат.

      Доходи  загального фонду Державного бюджету  призначені для фінансування загальних  видатків і не мають визначеного спрямування на конкретну мету. Водночас доходи спеціального фонду державного бюджету включають доходи, призначені на забезпечення фінансовими ресурсами передбаченої мети.

      До  доходів загального фонду Державного бюджету зараховуються такі надходження:

      1) податок на додану вартість;

      2) акцизний збір;

      3) ввізне мито;

      4) податок з доходів фізичних осіб;

      5) платежі за спеціальне використання природних ресурсів;

      6) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності;

      7) державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до Державного бюджету;

      8) адміністративні штрафи та інші грошові стягнення;

      9) кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів, майна, одержаного державою в порядку спадкоємства чи дарування, безгосподарного майна;

      10) податок на прибуток підприємств;

      11) відрахування від сум перевищення розрахункової величини фонду оплати праці на підприємствах-монополістах;

      12) кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України та частину коштів, встановлених Законом «Про Державний бюджет» за вчинення консульських дій за межами України;

      13) надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України;

      14) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності, крім підприємств паливно-енергетичного комплексу;

      15) рентна плата за нафту, що видобувається в Україні;

      16) рентна плата за транзитне транспортування природного газу;

      17) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

      18) грошові кошти, що надходять від рекламодавців алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

      19) інші доходи, що зараховуються до загального фонду Державного бюджету в розмірах, встановлених законодавством.

      До  джерел формування доходів спеціального фонду Державного бюджету належать:

      1) 80 відсотків акцизного збору з  вироблених в Україні та із  ввезених в Україну нафтопродуктів і транспортних засобів;

      2) збір за геологорозвідувальні  роботи, виконані за рахунок Державного бюджету;

      3) відсотки за користування державним пільговим кредитом, наданим індивідуальним сільським забудовникам;

      4) відсотки за користування пільговим довгостроковим державним кредитом, наданим молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла;

      6) рентна плата за природний газ, що видобувається в Україні;

      7) відрахування від плати за транзит природного газу через територію України;

      8) власні надходження бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України (в тому числі надходження від платних послуг, що надаються бюджетними установами, кошти на виконання окремих доручень, благодійні внески);

      9) надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву;

      10) інші надходження, що зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету згідно із законодавством.

      Шляхи використання бюджетних коштів називають  видатками. Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави[1].

      Витратна  частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.). Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.

      З метою з’ясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією  і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Однією із найважливіших ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави (див. табл.1).

       Таблиця 1

       Видатки державного бюджету

 

      Функціональний  поділ видатків дає змогу виявити  пропорції в розподілі бюджетних  коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі  суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує більше коштів бюджету спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її зростання[4, c.19].

       3.2. Проблеми формування  доходів місцевих  бюджетів

 
 

      Доходи місцевих бюджетів є частиною фінансових ресурсів держави. Згідно з діючим законодавством, доходи є власними та закріпленими видами надходжень, які мобілізуються у фондах грошових коштів органів місцевого самоврядування за рахунок податкових і неподаткових доходів, надходжень від операцій з капіталом та до цільових фондів, а також коштів, виділених з інших бюджетів з метою забезпечення ефективного та повноцінного виконання власних та делегованих функцій та повноважень[8, c.3].

      У сучасних умовах місцеві бюджети виступають суттєвим інструментом управління економікою і важливою основою фінансового забезпечення повноважень державних та місцевих органів влади у процесі виконання конституційних зобов'язань. Побудова ефективної моделі розвитку економіки ринкового типу потребує теоретичного переосмислення і практичного дослідження фінансових ресурсів місцевих органів влади.

      В розвинутих країнах основну частину  коштів місцевого самоврядування становлять місцеві податки, в Україні - надходження  від загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Частина зборів від місцевих податків до місцевих бюджетів не перевищує 10%. Біля 1/3 дохідної частини місцевих бюджетів України формується за рахунок трансфертів з державного бюджету, що ставить соціально-економічний розвиток територій в залежність від центрального бюджету. Цей факт обумовлює доцільність забезпечення більшої вагомості місцевих податків і зборів при здійсненні бюджетних видатків. З огляду на це постає питання поліпшення механізму визначення об'єкту, бази та ставок оподаткування у частині таких податків і зборів: податку з реклами, ринкового збору, збору за паркування автотранспорту із врахуванням суттєвих змін, що мали місце у відносинах власності, соціальній сфері, реальних доходах населення, наявності потенційних платників та об'єктів оподаткування.

      Необхідно розподілити компетенції щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади та органами місцевого  самоврядування і поступово здійснювати  перехід до децентралізації державних фінансів. Державний бюджет має бути пов'язаний лише із забезпеченням загальнодержавних потреб - оборона країни, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки, утримання законодавчої та виконавчої влади тощо.