62.  Нерівності в розподілі доходів населення: причини та наслідки.

 

ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

 

       Актуальність  теми. Якісні зміни системи суспільних відносин в процесі ринкової трансформації економіки зумовлюють глибинні та масштабні зміни всієї системи розподільчих відносин і формування доходів держави, підприємств, населення. Як свідчить світовий досвід, рівень розвитку країни знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку людського капіталу, від вкладень в розвиток економічної і соціальної сфери, тобто від політики держави в області доходів. Пріоритети розвитку в кризовій ситуації передбачають поєднання способів вирішення гострих сучасних проблем з перспективами майбутнього. Ці пріоритети можуть бути розроблені і запроваджені в практику лише через правильно вивірену активну політику розподілу доходів.

       Нинішня ситуація в сфері розподілу доходів  характеризується накопиченням соціальної напруги, знизити яку значною мірою може перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні, яка передбачає створення умов для забезпечення належної якості життя населення.

       Неможливо здійснити переорієнтацію економіки без вирішення проблеми розподілу доходів. Саме в цій площині знаходяться основні важелі, через які можна активізувати основний потенціал країни, без чого не можна здійснити вихід на необхідні темпи зростання. Зараз як ніколи необхідні практичні дії для проведення в життя науково обґрунтованої і зваженої політики розподілу доходів, що сприятиме підйому життєвого рівня громадян. Все це зумовлює актуальність теми дослідження.

       Проблема  розподілу доходів завжди знаходиться  в центрі уваги вчених. Ретроспективний  аналіз поглядів на формування і розподіл доходів показує, що дослідження цієї проблеми з економічних позицій у плані аналізу походження багатства, причин бідності започаткували такі класики, як У.Петті, Ф.Кене, А.Сміт, Дж.М.Кейнс. Серед українських вчених слід назвати М.Туган-Барановського, В.Навроцького, Є.Слуцького.

       Наукові здобутки названих вчених дають можливість досліджувати механізм формування і  розподілу доходів, їх вплив на рівень життя в країні. Але у сучасній економічній літературі недостатньо приділено уваги висвітленню причин нерівності розподілу доходів, що сприяли диференціації населення, ролі політики уряду у даних процесах.

       Метою курсової роботи є узагальнення теоретичних поглядів на формування і розподіл доходів різних суб’єктів господарювання для забезпечення сталого розвитку економіки. Відповідно до поставленої мети в роботі було визначено і вирішено наступні завдання:

       - визначити сутність, функції та основи формування розподілу доходів;

       - охарактеризувати розподіл та перерозподіл доходів суб’єктів господарювання та домогосподарств;

       - проаналізувати формування та розподіл доходів в Україні.

       Об’єктом дослідження є процес формування і розподілу доходів в економічній системі.

       Предметом дослідження є методологічні, теоретичні та аналітичні засади формування та розподілу доходів суб’єктів господарювання в умовах становлення та розвитку ринкових відносин.

       Методи  дослідження. Методологічною основою курсової роботи є теорія наукового пізнання, методологія та загальнонаукові принципи проведення комплексних досліджень. У процесі проведення дослідження використовувалися методи аналізу і синтезу, наукової абстракції, аналогії і порівняння.

       Інформаційною базою дослідження є фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчі і нормативно-правові акти України.

1. Сутність, функції та основи формування розподілу доходів

 

      Реформування української економіки зумовлює необхідність по новому поглянути на теоретичні принципи й концепції формування і розподілу доходів. Помітно підсилилася потреба в більш глибокому і реалістичному з позицій практичної дійсності розробленні методологічних питань формування й використання доходів.

      Дохід – надзвичайно розповсюджене, широко застосовуване та, водночас, надзвичайно багатозначне поняття, що вживається в різноманітних значеннях. У широкому розумінні слово позначає будь-яке надходження коштів або одержання матеріальних цінностей, що мають грошову вартість[7, c.429].

      Дохід компанії можна характеризувати, як збільшення її активів або зменшення зобов’язань, що приводять до збільшення власного капіталу. Поняття «дохід» може використовуватися щодо держави в цілому (національний дохід), підприємства, фірми (валовий дохід, чистий дохід підприємства), окремих осіб (грошові доходи населення, реальні доходи громадян, особистий дохід)[30, c.8].

      У різних умовах доходи починають набувати ширшого значення й тлумачення: перше  – як основне джерело прибутку (чистого доходу), друге – як складна за структурою категорія, що вимагає теоретичного й методологічного уточнення.

      В економічній науці питанню доходів  було приділено багато уваги.

      Д. Рикардо був прихильником ідей, що обґрунтовують закономірності створення й розподілу доходів. Він бачив основну проблему економічної науки в знаходженні закону, що регулює розподіл доходів. Він намагався вирішити проблему розподілу, тобто визначити відносні частки різних класів у суспільному продукті. Він показав, що частки продукту, що дістаються кожному класу у вигляді ренти, прибутку, заробітної плати, різні на різних стадіях суспільного розвитку.

      Засновник американської неокласики Дж. Кларк дав пояснення створенню доходів. Він сформулював закон природного порядку: «Кожному фактору – певна частка в продукті й кожному – відповідна винагорода – ось природний закон розподілу». Висновок Дж. Кларка, що стосується розподілу створеної вартості, полягав у тому, що дохід кожного фактора пропорційний кількості й вартості його граничного продукту.

      Український вчений М. Туган-Барановський, на основі теорії Дж. Кларка, розробив соціальну теорію розподілу доходів, де вказав на два чинники, від яких залежить заробітна плата: економічний та соціальний. Економічний чинник – це зростання продуктивності суспільної праці, соціальний – соціальна дієвість робочого класу. Тими ж самими чинниками, що формують заробітну плату, М. Туган-Барановський визначає й абсолютну величину прибутку, водночас протиставляючи заробітну плату і прибуток, як трудові та нетрудові доходи[30, c.8].

      Дохід, заснований на експлуатації робітника капіталістом, за М. Туган-Барановським, – це прибуток, а нетрудовий дохід, який випливає з використання корисних властивостей землі – це рента. Зростання національного доходу відбувається за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці, її можна збільшити за рахунок науково-технічного прогресу.

      Представники неокласики (С. Британ, Л. Мізес, Ф. Хайек) при розгляді проблеми формування й розподілу доходу спираються на гіпотезу про раціональну поведінку індивіда, що спрямована на досягнення максимальних результатів при відомих цілях і обмеженнях. Як цілі розглядаються: в індивідів – задоволення потреб (корисність), у підприємства – прибуток, у держави – суспільний добробут. Але ці цілі безмежні. Їх неможливо реалізувати через обмеженість ресурсів.

      Марксистський підхід до формування доходів ґрунтується на теорії трудової доданої вартості. Відповідно до теорії К. Маркса, джерелом доходу є праця. У створенні нової вартості бере участь тільки один фактор – робітник, власник робочої сили. Інші види доходів є лише результатом неоплаченої праці робітників. Справедливість розподілу доходів, за К. Марксом, полягає у тому, що доходи учасників трудової діяльності формуються відповідно до суспільно необхідних витрат праці на виробництво товарів. Вимірювання частки кожного працівника здійснюється працею, що забезпечує рівність у розподілі трудових доходів[30, c.9].

      Розподіл  доходів - це стадія відтворення, яка  займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку  продукція перетворюється на грошову  виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

      Об'єктивно  розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

      В усіх соціально-економічних вченнях  діють два загальні, універсальні закони розподілу доходів.

      Перший закон – закон резервування частини суспільного продукту, що виражає об'єктивну необхідність розподілу суспільного продукту на 2 частини, одна з яких надходить в індивідуальне споживання, а інша використовується для забезпечення безперервності виробництва, його удосконалювання і рішення загальнонаціональних задач.

      Інший закон – закон розподілу за працею, відповідно до якого частка суспільного продукту, що надходить в індивідуальне споживання працівника, відповідає його трудовому внеску в народне господарство.

      Розрізняють економічні і соціальні функції  розподілу доходів. Економічна функція проявляється у впливі на виробництво: стимулює ріст ефективності чи виробництва, навпаки, гальмує його в залежності від ступеня прогресивності форми розподілу. Соціальна функція розподілу спрямована на задоволення і розвиток соціальних потреб: формує структуру попиту населення і визначає черговість задоволення потреб; визначає частку кожної людини в суспільному продукті, що залежить від укладу господарювання і способу розподілу[5, c.127].

      Спочатку  здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми  власності. Об'єктом такого розподілу  є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

      Прибуток  підприємства розподіляється на дві  частини: одна йде в розпорядження  держави, друга - залишається в розпорядженні  підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

      Підприємство  сплачує державі податок на прибуток до державного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий  принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).

      Важливе значення має установлення пропорції  розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається  надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

      Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв'язання ряду глобальних проблем можливі тільки за умови участі держави та її централізованих фондів.

      Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови  для поєднання економічних інтересів  суспільства і підприємств.

2. Розподіл та перерозподіл доходів суб’єктів господарювання та домогосподарств

       2.1. Механізм формування  та розподілу доходів

 

       Розподіл  як економічна категорія - це не тільки розподіл результатів виробництва. Це і розподіл економічних ресурсів, або чинників виробництва. Розподіл дає змогу повніше задовольняти потреби домогосподарств, створює умови і додаткові стимули для їх розвитку.