Методи оцінки та шляхи підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства (На прикладі київської кондитерської фабрики кондитерської

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана»

Факультет економіки та управління

Кафедра економіки підприємств

 

Міждисциплінарна  курсова робота

 

«Методи оцінки та шляхи  підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства  
(На прикладі київської кондитерської фабрики кондитерської корпорації Roshen)»

 

Студент:

Куст Артем

4 курс, 9 група

Науковий керівник:

Ревуцька  Н.В.

 

 

 

Критерії	Оцінка, бал
1.Своєчасність:
2. Якість написання:
3. Якість презентації:
Підсумкова оцінка:
Оцінка за шкалою ECTS:
Оцінка за чотирибальною  шкалою:

Підписи членів комісії

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ-2012

ЗМІСТ

Вступ.

1. Теоретико-методичні аспекти  визначення та оцінювання конкурентоспроможності  підприємства.

2. Діагностика фінансового  стану підприємства.

3. Оцінювання та шляхи  підвищення рівня конкурентоспроможності  підприємства.

 Висновки.

 Список використаних  джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

         В цій курсові роботі досліджено  теоретичні основи конкуренто-спроможності  підприємства, розкрив сутність. Також  я розглянув методичний інструментарій  конкурентної діагностики та  зробив діагностикау фінансового  стану підприємства «Roshen»,  розібрав шляхи підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства. 

        Актуальність теми полягає в наступному: конкурентоспроможность підприємства і його продукції є важливим етапом діяльності підприємства. По–перше, за допомогою діагностики конкурентоспроможності підприємства і його продукції можна виявити сильні і слабкі сторони розвитку виробництва. По–друге, визначається місце продукції підприємства і його самого на ринку. По–третє, діагностика конкурентоспроможності підприємства водночас є способом аналізу інвестиційної привабливості підприємства, а також дозволяє на ранніх стадіях визначити можливість банкрутства підприємства чи втрати сегменту ринку. Аналіз конкурентоспроможності фірми на ринку допускає з'ясування факторів, що впливають на ставлення покупців до фірми та її продукції і як результат – зміна частки ринку фірми. Усі фактори конкурентоспроможності можна умовно розділити на зовнішні й внутрішні. Фірми надають великого значення аналізу своїх сильних і слабких сторін для оцінювання реальних можливостей у конкурентній боротьбі й розробленні заходів і коштів, за рахунок яких фірма могла б підвищити конкурентоспроможність і забезпечити свій успіх.

          Об’єктом дослідження роботи є Київська кондитерської фабрика кондитерської корпорації Roshen, яка є одним з найбільших українських виробників кондитерської продукції. Метою моєї роботи є: вивчення конкурентоспроможності та підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства.

 

 

1. Теоретико-методичні аспекти визначення та оцінювання конкурентоспроможності підприємства.

          

         Термін "конкуренція" походить від латинського слова concurrere, що означає "зіштовхуюсь", це суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу і купівлі товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб'єкти, їхня залежність пов'язана тільки з кон'юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію - природно і об'єктивно існуюче явище - можна розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем зарплати тощо.

            У процесі конкурентної боротьби  учасники переслідують однакові  цілі – максимізація прибутку  за рахунок завоювання переваг  споживачів. Однак способи й шляхи  досягнення цієї загальної мети  різні. Тому в конкурентній  боротьбі перемагає той, хто  раніше від інших домігся певних  конкурентних переваг і захопив  стійкий сегмент ринку. Але  завоювання переваг — це тільки  початок, набагато складніше втриматися  на ринку, зберігаючи свої первісні  позиції.

 Теорія конкуренції  була узагальнена Адамом Смітом  у праці «Дослідження про природу  й причину багатства народів» (1776).

 Новизна теорії конкуренції  А. Сміта полягає в тому, що  він уперше:

- сформулював поняття  конкуренції як суперництва, що  підвищує ціни (при скороченні  пропозиції) і знижує ціни (при  надлишку пропозиції);

- сформулював головний  принцип конкуренції — принцип  «невидимої руки», відповідно  до якого «смикаючи» за ниточки  маріонеток — підприємців, «рука»  змушує їх діяти відповідно  до якого-небудь «ідеального»  плану розвитку економіки, безжалісно  витісняти фірми, зайняті виробництвом  непотрібної ринку продукції;

- відпрацював теоретично  дуже тонкий і гнучкий механізм  конкуренції, що об'єктивно врівноважує  галузеву норму прибутку, приводить  до оптимального розподілу ресурсів  між галузями. Тонкість механізму  конкуренції полягає в тому, що  при скороченні попиту на товар  найбільші труднощі випробовують  фірми, що випускають неякісну  або занадто дорогу продукцію.  Гнучкість механізму конкуренції  проявляється в його миттєвій  реакції на будь-які зміни обстановки  в зовнішньому середовищі. Швидко  адаптуються до середовища мобільні  фірми;

- визначив основні умови  ефективної конкуренції, що включають  наявність великої кількості  продавців і покупців, що вичерпує  інформацію, мобільність використовуваних  ресурсів, неможливість кожного  продавця впливати на зміну  ринкової ціни товару (при збереженні  його якості або якості сервісу);

- розробив модель посилення  й розвитку конкуренції, довів,  що в умовах ринкових відносин  можливо максимальне задоволення  потреб споживачів і найкраще  використання ресурсів у масштабі  суспільства в цілому. Певний  внесок у розвиток теорії конкуренції  Адама Сміта зробили Д. Рікардо,  Д.С. Міль, Дж. Робінсон, Дж. Кейнс,  Й. Шумпетер, П. Хейне, Ф.А. Хайек,  Ф. Найт, К.Р. Макко-нелл, С.Л. Брю,  М. Портер, Г.Л. Азоєв, Ю.І. Коробів,  Л.Г. Раменський, Д.Ю. Юданов та  інші вчені.

           Конкуренція — важливий засіб контролю в ринковій системі. Ринковий механізм пропозиції та попиту доводить побажання споживачів до підприємств-виробників продукції, а останні, у свою чергу, задовольняють їх належним чином. Конкуренція зумовлює розширення виробництва й зниження цін на продукцію до рівня витрат на виробництво. Крім того, саме конкуренція змушує підприємства найповніше сприймати науково-технічні досягнення, застосовувати ефективну техніку, технологію, сучасні методи організації виробництва й праці. При існуючій конкурентній кон'юнктурі підприємства використовують найбільш економічну комбінацію ресурсів для виробництва певного обсягу продукції, оскільки це відповідає їхній власній вигоді. Розглядаючи особливості поведінки сучасних підприємств в умовах конкурентного середовища, необхідно вказати на розходження в поведінці малих і великих підприємств. Наскільки конкурентоспроможні малі підприємства? Чи можуть вони протистояти великим? Малим підприємствам властиві багато позитивних якостей, яких позбавлені великі.

          Які ж недоліки характерні  для великих фірм? Насамперед, вони  неспроможні встежити за всіма  своїми товарами й усіма ринками  й дивляться на будь-які зміни  як на ризик. Великі компанії  витрачають занадто багато й  занадто швидко. Вони не сприймають  ініціаторів нових ідей, особливо, якщо ці ідеї пов'язані зі  значним ризиком.

            На противагу великим компаніям,  малі фірми діють за принципом  «орієнтація на потреби». їм життєво  необхідно пропонувати ринку  щось нове, тому переважна більшість  нових товарів з'являється саме  на дрібних фірмах. Дрібні фірми  вміють мислити перспективно. У  них порівняно невеликі витрати  виробництва на початковому етапі  інноваційного процесу. Загальновідома  гнучкість властива малим фірмам. При невдачі в одній сфері  діяльності вони можуть швидко  перейти на іншу, більш прибуткову. Дрібні фірми «терпимі до хаосу»  і вміють працювати із вкладниками  капіталу в ризиковані підприємства. Тут вкладник знає, що один  успіх може відразу окупити  багато невдач. На великій фірмі  постійно розробляються заходи  щодо впорядкування інноваційного  процесу, тому що одна невдача  може серйозно підірвати все  її благополуччя.

           Те, як довго можна втримувати  конкурентну перевагу, залежить  від трьох факторів. Перший фактор  визначається тим, яке джерело  переваги. Існує ціла ієрархія  джерел конкурентної переваги. Переваги  низького рангу, такі як дешева  робоча сила або сировина, досить  легко можуть одержати й конкуренти. Вони можуть скопіювати ці  переваги, знайшовши інше джерело  дешевої робочої сили або сировини, або ж звести їх нанівець, випускаючи  свою продукцію або черпаючи ресурси там саме, де й лідер. Переваги вищого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів або послуг, репутація фірми, заснована на посиленій маркетинговій діяльності, або тісні зв'язки з клієнтами, які зміцнюються тим, що змінювати постачальника клієнтові буде накладно) можна втримувати більш тривалий час. їм властиві певні особливості.

            По-перше, для того щоб домогтися таких переваг, потрібні великі навички й здібності — спеціалізований і більш тренований персонал, відповідне технічне оснащення і в багатьох випадках — тісні зв'язки з головними клієнтами.

            По-друге, переваги високого порядку звичайно можливі за умови довгострокових та інтенсивних капіталовкладень у виробничі потужності, у спеціалізоване навчання персоналу, у проведення НДДКР або в маркетинг.

           Переваги на основі лише рівня  витрат, як правило, не такі  стійкі, як на основі диференціації.  Одна з причин цього полягає  в тому, що будь-яке нове джерело  зниження витрат, яке би просте  воно не було б, може разом  позбавити фірму переваги в  галузі витрат. Так, якщо робоча  сила дешева, можна обійти фірму  з набагато вищою продуктивністю  праці, у той час як у випадку  з диференціацією, щоб обійти  конкурента, потрібно, як правило,  пропонувати такий самий набір  товарів, якщо не більший. Крім  того, переваги на основі тільки  витрат більш уразливі ще й  тому, що поява нових товарів  або інші форми диференціації  можуть знищити перевагу, отриману  при виробництві старих товарів.

          Друга визначальна утримання  конкурентної переваги — кількість  наявних у фірм явних джерел  конкурентної переваги. Якщо фірма  опирається тільки на яку-небудь  одну перевагу (скажімо, менш дорогу  конструкцію або доступ до  дешевшої сировини), конкуренти постараються  позбавити її цієї переваги  або знайти спосіб обійти її, вигадавши на чому-небудь іншому. Фірми, що втримують лідерство  довгі роки, прагнуть забезпечити  собі якнайбільше переваг в  усіх ланках ланцюжка цінності.

           Третя й найважливіша причина  збереження конкурентної переваги  — постійна модернізація виробництва  й інших видів діяльності. Якщо  лідер, досягши переваги, буде  почивати на лаврах, практично  будь-яку перевагу згодом скопіюють  конкуренти. Якщо хочеш зберегти  перевагу, не можна стояти на  місці: фірма повинна створювати  нові переваги, щонайменше, з такою  самою швидкістю, з якою конкуренти  можуть копіювати наявні.

          Головне завдання — невпинно поліпшувати показники фірми, щоб підсилити наявні переваги, наприклад, більш ефективно експлуатувати виробничі потужності або організувати більш гнучке обслуговування клієнтів. Тоді конкурентам буде ще сутужніше обійти її, адже для цього їм буде потрібно терміново поліпшувати власні показники, на що в них може просто не вистачити сил.

        Проте,  в остаточному підсумку, для того  щоб утримати конкурентну перевагу, необхідно розширювати набір  її джерел і удосконалювати  їх, переходити до переваг вищого  порядку, які довше зберігаються.

       Для  збереження переваги потрібні  зміни; фірми повинні витягати  користь із тенденцій, що спостерігаються  в галузі, у жодному разі не  ігноруючи їх. Фірми також повинні  вкладати кошти, щоб захистити  ділянки, уразливі для конкурентів.  Для втримання позицій фірмам  іноді доводиться відмовлятися  від наявних переваг, щоб домогтися  нових. Причина того, що лише  деяким фірмам вдається втримати  лідерство, криється в тому, що будь-якій успішно діючій організації вкрай складно й неприємно змінювати стратегію. Успіх народжує самозаспокоєність; стратегія, що принесла успіх, стає рутиною; припиняються пошук та аналіз інформації, що могла б змінити її. Колишня стратегія знаходить ореол святості й непогрішності й глибоко укорінюється в мисленні фірми. Успішні фірми часто шукають передбачуваності й стабільності; вони цілком зайняті збереженням досягнутих позицій, і внесення змін стримується тим, що фірмі є що втрачати. Про те, щоб замінити старі переваги або додати нові, замислюються тільки тоді, коли від старих переваг уже нічого не залишилося. А стара стратегія вже закостеніла, і, коли в структурі галузі відбуваються зміни, лідерство змінюється. Новаторами й новими лідерами стають невеликі фірми, руки в яких не пов'язані історією й колишніми інвестиціями.