Контрольная работа по "Экономике"

La=Lv+20lgf-60;                                                         (3.3)

Lu=Lv-20lgf+60.                                                         (3.4)

Існують ГДР вібрації (ГДР – граничнодопустимий рівень)

Допустимий рівень вібрації  92  дБ            

(Фв<ГДР).

Гігієнічна оцінка вібрації, що діє на людину у виробничих умовах, відповідно до ГОСТ 12.1.012-90 здійснюється за: 

– частотним (спектральним) аналізом нормованого параметра;

– інтегральною оцінкою за частотою нормованого параметра;

– дозою вібрації.

Гігієнічною характеристикою вібрації є нормовані параметри, вибрані залежно від застосованого методу її гігієнічної оцінки.

Вібрацію, що діє на людину, нормують для кожного встановленого напрямку відповідно до ГОСТ 12.1.012-90 “Вибрационная безопасность общие требования”, ССБП (вказані допустимі значення параметрів вібрації ). 
Гігієнічні норми вібрації, що впливають на людину у виробничих умовах, встановлюються для тривалості 480 хв.

За впливу вібрації, що перевищує встановлені нормативи, тривалість її впливу на людину протягом робочої зміни необхідно зменшити згідно з табл. 3.1. 
Таблиця 3.1 
Допустима тривалість вібраційного впливу  
під час перевищення нормативних значень

Перевищення нормативів вібрації для робочих місць, не:		Допустима тривалість вібраційного впливу при роботі на стаціонарних та трансидентних машинах, не більше, хв.
менше дБ	більше разів	Загальна	локальна
0	1,0	480	320
3	1,4	120	160
6	2,0	60	80
9	2,8	30	40
12	4,0	15	40

 

 

При загальній і локальній вібрації залежність допустимих значень нормованого параметра U від часу фактичної дії вібрації t (що не перевищує 480 хв) визначається

                                                       (3.5) 
де U480 – допустиме значення нормованого параметра при тривалості дії вібрації 480 хв. Максимальне значення Ut не повинно перевищувати величин, встановлених для t=30 хв.

Загальна вібрація нормується в октавних смугах з середньогеометричними значеннями частоти: 1, 2, 4, 8, 16, 32, 63, 125, 250, 500, 1000 Гц.

Вібрацію з середньогеометричними частотами до 32 Гц зараховують до низькочастотної, з більшими – до високочастотної.

Тривалий вплив вібрації з середньогеометричними значеннями частот 16 – 250 Гц є особливо небезпечним.

Локальна вібрація нормується в октавних смугах з середньогеометричними частотами 8, 16, 32, 63, 125, 250, 500, 1000 Гц.

Заходи щодо захисту від дії вібрації

Загальні методи боротьби у виробничих умовах класифікують так: амортизація (віброгасіння); динамічне гасіння; вібродемпфування; віброізоляція; зниження вібрації в джерелі її виникнення; налагодження від режиму резонансу; зменшення корпусного звуку; застосуваннязасобів індивідуального захисту.

Зниження вібрації в джерелі її виникненнядосягається шляхом зменшення сили, яка спричиняє коливання. (Зрівноваженням мас, зміною маси або жорсткості, зменшення допусків при виготовленні і складанні, застосування матеріалів з великим внутрішнім тертям).

Налагодження від режиму резонансу. Резонансні режими під час роботи технологічного обладнання усуваються двома шляхами:

– зміною характеристик системи (маси або жорсткості);

– встановленням іншого режиму роботи (налагодження резонансного значення кутової частоти змушувальної сили, тобто такої, що викликає резонанс з частотою змушувальної сили).

Вібродемпфування. Цей метод зниження вібрації реалізується шляхом перетворення енергії механічних коливань коливної системи в теплову енергію. Збільшення витрат енергії в системі здійснюється за рахунок використання як конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям: пластмас, металогуми, сплавів Mn, Ta, Cu, нікелетитанових сплавів, нанесення на вібруючі поверхні шару пружнов’язких матеріалів, що мають великі витрати на внутрішнє тертя, мастильні матеріали, тому що усувається можливий безперервний контакт між елементами, який зменшує появу сил поверхневого тертя, які є причиною збудження вібрацій.

Амортизація (віброгасіння). Для зниження вібрації застосовуються віброгасники: пружинні, маятникові, ексцентрикові, гідравлічні. Вони є додатковою коливною системою з певною масою та жорсткістю. Використовуються також ударні віброгасники маятникового, пружинного і плаваючого типів. Маятникові ударні віброгасники використовують для гасіння коливань частотою 0,4–2 Гц, пружинні – 2–10 Гц, плаваючі – понад 10 Гц. Віброгасники камерного типу призначені для перетворення пульсуючого потоку газу в рівномірний.

Динамічне віброгасіння (вібропоглинання) досягається встановленням агрегата на масивному фундаменті. Маса фундаменту підбирається так, щоб амплітуда коливань підошви фундаменту не перевищувала 0,1–0,2 мм. 

Віброізоляція. Постановка вібронебезпечного обладнання на віброізольовані опори у вигляді прокладок (гумові амортизатори), пружинні, комбіновані (пружинний віброізолятор + пружна прокладка). Пружні елементи: металеві; поліметалеві; волокнисті; пневматичні; гідравлічні; електромагнітні.

Зменшення корпусного звуку – у фундаменті будівель роблять розриви не менше 70 мм – акустичні розриви. 

Засоби індивідуального захисту використовують тоді, коли розглянуті вище технічні засоби не дають змоги знизити рівень вібрації до норми.

Для захисту рук – рукавиці, налікотники, вкладки, прокладки. 

Для захисту ніг використовують спеціальне взуття на грубій підошві, наколінники, підмотки. 

Для захисту тіла (торсу) – нагрудники, спеціальні костюми.

З метою профілактики вібраційної хвороби для працівників рекомендуються такі заходи:

– медичні огляди перед прийняттям на роботу і періодично не рідше ніж один раз у рік;

– сумарний час контакту з віброобладнанням менше 2/3 робочої зміни;

– тривалість безперервного впливу вібрації, а також мікропаузи, не повинна перевищувати 15–20 хв ( дві регламентовані перерви для активного відпочинку); 

– робота при нормальних метеорологічних умовах;

– рекомендовано проведення теплих водних процедур; для рук – масаж;

– ультрафіолетове опромінення;

– вітамінізація;

– до роботи з віброобладнанням допускаються особи, не молодші 18 років. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Оптимально психологічний робочий стан (ОПРС) працівників. Психологічні причини травматизму.

 

Безпека праці робітника значною мірою залежить від його психофізіологічного стану, який визначає ефективність і безпеку діяльності. Людина може мати піднесений, нейтральний або пригнічений настрій, але для ефективного та безпечного виконання робіт вона повинна перебувати в оптимальному психологічному робочому стані (ОПРС). Робітнику треба навчитися на початку роботи вводити себе в такий стан, а керівники, відповідно, мають підтримувати його та зберігати цей стан до кінця робочого дня.

Для кожного працівника досягнення ОПРС відбувається індивідуально і складається з трьох компонентів: фізичного, емоційного та розумового (кваліфікаційного).

Фізичний компонент — сукупність фізичних характеристик людини (м'язова сила, гнучкість, легкість, рухомість та ін.), яка залежить від фізичної підготовленості працівника, володіння навичками і прийомами праці. Оптимальний фізичний стан досягається шляхом фізичних вправ і тренувань.

Емоційний компонент характеризується рівнем емоційного збудження людини. Емоції можуть бути позитивні, які сприяють життєдіяльності людини, і негативні — шкідливі. Дуже важливо, щоби перед роботою у людини був оптимальний для даної діяльності рівень емоційного збудження, що легко визначається за настроєм працівника. Людина повинна вміти самостійно створювати свій емоційний стан, позитивний настрій і з ним входити в трудовий ритм, перемагати всі труднощі.

Розумовий компонент — це процес мислення, наявність чіткої програми дій для виконання даної роботи, зібраність, зосередженість уваги, але без зайвої напруги. Якщо людина не має, не уявляє конкретної програми і послідовності виконання роботи, вона не зосереджена, її думки й почуття розпорошені. Передбачувана робота повинна бути добре продумана, чітко уявлена і сформульована, людина мусить бути повністю зосереджена на цій роботі, на кожному з її елементів, знати безпечність виконання операцій та прийомів праці, не допускати відволікання уваги сторонніми розмовами, діями та ін.

Ефективність адаптації до праці забезпечується відповідністю психофізіологічних особливостей працівника до вимог професії. У разі такої невідповідності працівник припускається помилок і вчиняє травмонебезпечні дії.

Заходи з охорони праці тільки тоді будуть ефективними, коли вони сприятимуть підвищенню ефективності виробництва, усувають небезпечні й шкідливі чинники і створюють нормальний психологічний клімат. Керівники виробничих підрозділів мають усвідомлювати, що безпека праці може бути досягнута не лише технічними засобами й проведенням формальних інструктажів, а й шляхом широкого використання психологічних методів виховання колективу і, насамперед, шляхом особистого прикладу, поважного ставлення до охорони праці з боку самого керівника й залучення до цього всього колективу.

Травматизм спричинює не тільки фізичні, а й психологічні наслідки. Раніше синдром пост травматичних стресових порушень (ПТСП) називали військовим неврозом, або бойовою психічною травмою. Однак сьогодні велика кількість людей травмується на виробництві, на транспорті, у сільському господарстві, у побуті. В інформаційному бюлетені Національного американського центру з питань ПТСП зазначається: "Щоб отримати діагноз ПТСП-синдром, потрібно зазнати якоїсь травми. Це може бути як реальна тілесна травма або напад, так і загроза такої травми чи нападу".

Коли перед людиною несподівано виникає серйозна небезпека, підвищується рівень певних гормонів, які змушують органи чуття бути постійно настороженими. Після того, як небезпека минає, рівень гормонів, звичайно, нормалізується, але в разі ПТСП-синдрому він залишається підвищеним. Події відбулися в минулому, але страх, який вони викликали, залишився. Синдром перетворився на дуже поширений розлад психіки в людей, котрі піддалися травмі чи іншим небезпечним раптовим подіям.

Багато тих, хто пережив травмувальні події, ніби знову переживають їх подумки. Потерпілі зазвичай не в силі ані контролювати свій стан, ані якось запобігти йому. А наслідки можуть бути такі:

— спалахи яскравих спогадів (враження, ніби людина знову зазнає того жахіття);

— страшні сни та кошмари;

— здригання від голосного звуку чи коли хтось несподівано підходить;

— тремтіння та сильне пітніння;

— прискорене серцебиття або задишка;

— почуття пригнічення, коли щось з вигляду, на слух, відчуття, запах чи смак нагадує обставини травми;

— тривога або страх (враження, ніби людина знову перебуває в небезпеці);

— труднощі з контролюванням емоцій (спогади раптово викликають тривогу, злобу або смуток);

— проблеми із зосередженням і тверезим мисленням;

— труднощі із засинанням та сном;

— занепокоєність та постійна настороженість;

— відсутність емоцій, або емоційне заціпеніння;

— нездатність виявляти любов чи мати будь-які сильні почуття;

— враження, ніби оточення чуже або нереальне;

— втрата зацікавлення до того, що колись приносило радість;

— труднощі з пригадуванням важливих моментів травми;

— відчуття, наче людина перебуває осторонь навколишнього світу і того, що з нею відбувається.

Якщо потерпілий страждає симптомами пост травматичного стресу, йому можна допомогти шляхом:

— звернення до психотерапевта, з яким треба бути відвертим й одержати поради для подолання проблем, що виникли;

— залучення до громадської діяльності, виявлення уваги і турботи з боку близьких, навколишніх і керівництва, експертів Фонду страхування від нещасних випадків;

— підбадьорювання (якщо людину турбують страшні спогади, то через емоційне заціпеніння, тривогу чи незадоволення вона не в змозі відповідно реагувати на допомогу).

Особа, яка страждає на ПТСП, повинна уникати зловживання алкоголем чи наркотиками, бо це сприяє суспільній ізоляції, відмежуванню від людей, що намагаються допомогти. Зусиллями лікарів та навколишніх потерпілий позбавляється ПТСП.

Існує ряд характерних особистісних властивостей, здатних впливати на ймовірність нещасного випадку. За інших рівних умов, з деякими людьми (яких прийнято називати «травматики»), нещасні випадки відбуваються частіше внаслідок їх індивідуальних особливостей.