Гроші та інфляція

Американські  економісти К. Макконнелл і С. Брю  основними функціями грошей вважають засіб обігу, міру вартості і засіб  збереження. Інші американські автори (Е. Долан, К. Кемпбел, Р. Кемпбел) виокремлюють функцію засобу нагромадження. Л. Харріс, визначаючи сутність грошей через їх функції, виділяє функції засобу обігу, одиниці розрахунку і збереження вартості. 

Найважливішими  передумовами правильного теоретико-методологічного  підходу до з'ясування основних функцій грошей є їх органічне поєднання з процесом еволюції товарного виробництва і суспільного відтворення (а отже, і з структурою цих процесів), аналіз таких функцій у процесі діалектичної взаємодії (що передбачає їх взаємообумовленість і взаємопроникнення, діалектичне заперечення кожною наступною функцією попередньої менш розвинутої). Можна виокремити функції у такій послідовності: функція міри вартості, засобу обігу, утворення скарбів та нагромадження, засобу платежу, світових грошей. 

Функція міри вартості. Полягає в тому, що гроші виражають вартість усіх інших товарів. І у товарах, і у грошах втілена уречевлена людська праця, за допомогою грошей порівнюється вартість товарів, а вартість породжує міру вартості. Вартість товару, виражена в грошах, є його ціною. Отже, вартість виявляється в ціні товару лише на основі функції міри вартості. Таке визначення ціни правильно відображало реальні відносини економічної власності лише за умов простого товарного виробництва. 

Практика  ціноутворення багатьох країн свідчила, що в період виконання золотом функції грошей (панування золотого стандарту) ціни товарів протягом тривалого часу були стабільними. Наприклад, у XIX ст. загальне підвищення цін відбувалося лише у роки війни (коли припинився обмін паперових грошей на золото), а по війні ціни поверталися до попередніх масштабів. 

Виконання грошима функції міри вартості є  об'єктивною функцією, а масштаб  цін — вагова кількість металу, прийнята в країні за грошову одиницю  — це технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчим шляхом. 

Останніми десятиліттями XX ст. штучність масштабу цін постійно посилювалася. Передусім це зумовлював зростаючий відрив офіційної (встановленої державою) ціни золота від його реальної вартості. Так, у 1934 р. казначейство США визначило ціну золота: 35 дол. за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота), яка зберігалася до 1973 p., у той час як ринкова ціна сягнула до 200 дол. за унцію у 1974 р. З 1975 р. золотий стандарт припинив функціонування. Більшість країн відповідно до рекомендацій МВФ перестали фіксувати масштаб цін. 

Проте функція грошей як міри вартості збереглася. Класики політичної економії виконання  грошима цієї функції пов'язували  з наявністю повноцінних товарних грошей (золота або срібла), які внаслідок  затраченої на них праці мали власну вартість. Після відміни золотого стандарту паперово-кредитні гроші представляють насамперед загальну масу товарів і послуг, що перебувають в обігу, отже, мають представницьку вартість без внутрішньої субстанціональної вартості. Мінової вартості неповноцінні гроші набувають у процесі обігу, реалізації товарів і послуг, але формують за інерцією представницьку вартість грошей у наступному циклі. 

Функція засобу обігу. Гроші виконують функцію  засобу обігу як посередник у процесі обігу товарів, служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто золоті монети, злитки та ін., або їх паперові та кредитні замінники. 

В обігу  золоті і срібні монети поступово  стиралися, але певний час функціонували як повноцінні. Держава встановлювала ступінь зносу, який робив благородні метали непридатними для обміну (ремедіум). Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінних. Ця практика та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну уможливили заміну грошового товару знаками (символами) вартості — металевими й паперовими. Починаючи з кризи 1929—1933 pp. у більшості країн, а з 1936 р. — в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки грошові знаки. 

Забезпечуючи  перехід товару від виробника  до споживача, гроші у будь-якій формі  залишаються в обігу (на відміну  від реалізованих товарів), що впливає  на співвідношення товарної і грошової мас. Остання повинна бути меншою від суми товарних цін, оскільки грошова одиниця забезпечує реалізацію кількох товарів. 

Функція засобу платежу. У процесі еволюції товарно-грошових відносин функція  засобу обігу поступово звужується. Так, при сталих відносинах між товаровиробниками зростає взаємна довіра як передумова продажу товару в кредит (лат. credo — довіряю). Це зумовлює появу функції грошей як засобу платежу і виникнення кредитних грошей. Один товаровиробник за кредитних відносин стає кредитором, другий — боржником. Отримуючи товар, боржник дає кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель), в якому підтверджує своє зобов'язання в певний строк сплатити грошову суму. Після сплати за векселем кредитор повертає видане боржнику зобов'язання. Гроші в цьому випадку є функцією засобу платежу. Цю функцію вони виконують також при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати та ін. Банки скуповують звичайні векселі, а розраховуються банківськими банкнотами, які є кредитними грошима. Розвиток кредитних відносин (разом з іншими причинами) зумовлює появу кредитних грошей (векселів, чеків та ін.), які водночас з паперовими грошима обслуговують процес обігу товарів і послуг. 

За період реалізації товару і виплати боргу  можуть змінитися особи боржника, кредитора, а також вартість грошей. Тому товарно-грошові відносини, які виникають при здійсненні функції засобу платежу, відображають широке коло економічних явищ і процесів, у тому числі можливу зміну позичкового відсотка, коливання цій на товари і послуги та ін. Це ускладнює дію законів грошового обігу, оскільки сукупна маса грошей в обігу залежить від виконання ними функції засобу платежу. 

У розвинутих країнах постійно розширюється сфера  функціонування грошей як засобу платежу  і водночас діалектично заперечується (звужується) функція засобу обігу. Внаслідок здійснення платежів шляхом зарахування взаємних зобов'язань економляться грошові кошти, прискорюється обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію гроші можуть при їх стабільній власній номінальній вартості. Однак у процесі виконання функції засобу платежу боржник може несвоєчасно виплатити необхідну суму, спричинивши ланцюгову реакцію у виплаті інших боргів, а це, у свою чергу, зумовлює виникнення грошово-кредитних криз. Функції грошей як міри вартості та засобу обігу — дві найважливіші функції, які формують основну сутність грошей. У розвинутих країнах функцію засобу обігу гроші виконують переважно лише у сфері роздрібної торгівлі, купівлі і продажу послуг та міжнародної торгівлі. В Україні, навпаки, в 90- ті роки XX ст. сфера цієї функції поширювалась, що завдавало немалих збитків народному господарству. 

Функція утворення скарбів та нагромадження. Оскільки благородні метали в епоху  золотого стандарту були основною формою багатства, його суспільним вираженням, то товар іноді продавався з метою  заволодіти цим багатством. Таке накопичення грошей здійснювалося й для того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу воно стало самоціллю. Так гроші випадали зі сфери обігу і перетворювались у скарб. 

Історично функція грошей як засобу утворення скарбів виникла після функції засобу обігу. Обов'язковою умовою цього була поява таких обсягів додаткового прибутку, які дали змогу відкласти на майбутнє частину отриманих від реалізації продуктів грошей. 

Процес  утворення скарбів кількісно та якісно змінюється з розвитком товарного виробництва. Спочатку накопичення здійснювалось у формі дорогоцінних металів, потім виникла естетична форма скарбів (предмети розкоші, твори мистецтва та ін.), а згодом скарби нагромаджувались як резерв платіжних засобів для розширеного відтворення і отримання прибутків. За капіталістичного способу виробництва функція грошей як засобу утворення скарбів набуває якісно нової форми — функції нагромадження. її поява не повністю, а діалектично заперечує попередню форму, що зумовлює їх співіснування, взаємодію, взаємоперехідність. Водночас еволюція форм цієї функції супроводжується посиленням ролі паперових і кредитних грошей. Щоб забезпечити постійний процес нагромадження, гроші вкладають в банки, в купівлю цінних паперів, що сприяє розвитку структури й інфраструктури ринку. 

Накопичення грошей за капіталізму здійснюється з метою придбання засобів  виробництва (амортизаційні відрахування), предметів тривалого користування, предметів розкоші та ін. 

За золотого стандарту скарби виконували роль стихійного регулятора грошового обігу (при скороченні виробництва і обігу товарів частина грошей ставала зайвою, перетворювалася на скарб, і навпаки). В сучасних умовах вони не виконують цієї функції, оскільки грошові знаки на золото не обмінюються.

     Після остаточної відмови від золотого стандарту тезаврація (грец. thesauros — скарб), тобто накопичення приватними особами золота, скарбів або страхових фондів зумовлена насамперед прагненням застрахувати капітали і заощадження від знецінення, інфляції, можливих втрат внаслідок соціальних потрясінь, глибоких економічних криз, війн та ін. Тому у розвинутих країнах постійно збільшується чисельність тезавраторів, а також страхових фондів. Тільки за період 1968—1981 рр. у скарби приватних осіб потрапило до 6 тис. т золота у вигляді злитків, монет, медалей. Найбільші масштаби тезаврації у Франції та Індії. 

Тезаврація  золота використовується з метою  ухилення від сплати податків на спадщину, також перетворюють в золото доходи від нелегальної торгівлі тіньові структури. Багато приватних тезавраторів купують відповідні титули — золоті сертифікати, а золото зберігають в банку. 

Функція світових грошей. З розвитком міжнародного поділу праці і міжнародного ринку гроші починають обслуговувати і міжнародну торгівлю, виконуючи функцію світових грошей. Найкраще це робило золото. Оскільки за золотого стандарту грошові одиниці різних країн містили різну за вагою кількість золота, при розрахунках грошові одиниці зіставлялися, що означало встановлення монетного паритету. 

У другій половині XIX ст. (за золотого стандарту) широко застосовувалися кредитні засоби міжнародних розрахунків і безготівкові платежі, а золото — здебільшого для регулювання сальдо міжнародних розрахунків (для покриття дефіцитів зовнішньоторговельних балансів), що обмежувало його використання у світовому обігу. Із середини 70-х років XX ст. (у зв'язку з припиненням обміну доларів на золото) центральні банки використовують золото як світові гроші, лише продаючи його на приватних ринках золота. Нині міжнародним платіжним і купівельним засобом слугують резервні національні валюти — американський долар, англійський фунт стерлінгів та інші. 

Отже, з  урахуванням усіх виконуваних функцій  можна комплексно визначити економічну категорію "гроші". 

Гроші (у сучасному контексті) — це особливий  товар, що слугує загальним еквівалентом та найважливішим об'єктом рухомої  власності, на основі чого виконуються  всі функції грошей, значною мірою  встановлюються та розвиваються економічні відносини між людьми (передусім відносини економічної власності) в межах окремих країн і світового господарства. 

Еволюція  грошей супроводжується виникненням  грошових систем. 

Грошові системи та основні  види грошей в процесі  їх еволюції

Суть та структура грошових систем.  

Грошові системи виникають із зародженням  капіталістичного способу виробництва. 

Грошова система — форма організації  грошового обігу в процесі  взаємодії її основних елементів, цілісність якій надає закріплення у національному законодавстві та державне регулювання такого обігу. 

Сформувалася  грошова система в XVI—XVII ст., хоч окремі її елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували й раніше. З появою капіталістичного способу виробництва (який супроводжується перетворенням натурального господарства на грошове, набуттям товарним виробництвом всезагального характеру тощо) виникла об'єктивна необхідність в уніфікації форм грошового обігу і централізації емісії грошей. Це було потрібно для подолання свавілля феодалів у визначенні цінності монет, ліквідації децентралізації у монетній справі та ін. 

Розвиток  грошової системи поділяють на два  етапи: 

1) загальний  еквівалент безпосередньо перебуває  в обігу і виконує функції  грошей; 

2) роль  золота як загального еквівалента знижується, а згодом воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші. 

Грошову систему утворюють: 

а) грошова  одиниця країни (американський долар, англійський фунт стерлінгів та ін. — у світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць); 

б) масштаб  цін; 

в) види державних грошових знаків (металевих  або паперових), які мають законну  силу, порядок їх випуску і обігу (випуск, вилучення та ін.);